Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 26)

Каладін рушив темним кам’яним тунелем, розраховуючи, що його Буресвітло освітлюватиме все. Незабаром після входу він натрапив на металеву решітку, що закривала глибоку яму: водозлив, призначений для відведення дощової води, яка затоплювала тунель. У буресховищі, подібному до цього, сім’ї світлооких ховалися під час великобур.

Він би відмахнувся від можливого затоплення як від іще однієї незначної проблеми, пов’язаної з проживанням у дерев’яному будинку, але навіть кам’яні будинки іноді пошкоджуються під час бур. Він нікого не звинувачував у бажанні мати кілька футів скелі між собою та бурхливими вітрами. Дитиною він грався тут з Ларал, але тепер це місце здавалося йому меншим. Він згадав цей глибокий, нескінченний тунель. Але незабаром після того як проминув водозлив, побачив попереду освітлену підвальну кімнату. Увійшовши до підземної кімнати, Каладін побачив двох полонених, прикутих кайданами до дальньої стіни, які сиділи зі схиленими головами. Одного з них він не впізнав — можливо, той був біженцем. А іншим був Джебер, батько двох хлопчиків, яких Каладін знав у юності.

— Джебере, — Каладін кинувся вперед. — Ти бачив Рошона? Він...

Каладін замовк, помітивши, що жоден з них не рухається. Він став на коліна і відчув наростальний страх, коли краще роздивився схудле обличчя Джебера. Воно було абсолютно нормальним, якщо не брати до уваги блідості та двох випалених ям, схожих на вуглини, на місці очей. Його вбили Сколкозбройцем.

— Каладіне! — гукнула Сил.

— Позаду!

Він розвернувся, викинувши вперед руку і закликаючи Клинок. Грубо обтесана кімната йшла під ухил вліво від дверного отвору, утворюючи невелику нішу, яку Каладін не помітив, коли увійшов. Там тихо стояв високий чоловік з гачкуватим носом і каштановим волоссям з чорними пасмами. Моаш був одягнений у строгу чорну форму, скроєну в алетійському стилі, і тримав перед собою ясновельможного Рошона, приставивши ніж до шиї чоловіка. Колишній градоправитель беззвучно плакав. Другою рукою Моаш затуляв йому рот, і спрени страху звивалися на землі.

Моаш швидко й ефектно махнув ножем, перерізавши горло Рошону, і кров хлюпнула на його рваний одяг спереду.

Рошон упав на камінь. Каладін закричав, кидаючись допомогти, але колишній лікар всередині нього лише безсило похитав головою. Перерізане горло? Це була не та рана, яку можна вилікувати.

«Іди до того, кому зможеш допомогти, — так, здавалося, говорив його батько.

— Цей уже мертвий».

Бурекляття! Чи вже пізно викликати Цуп або Ґодеке? Вони могли б... Вони могли б...

Рошон слабо бився у конвульсіях на підлозі перед безпорадним Каладіном. І людина, яка тероризувала сім’ю Каладіна, людина, яка засудила Тіена до смерті, просто... випустила дух у калюжі власної крові.

Каладін люто подивився на Моаша, а той мовчки засунув ніж у піхви на поясі.

— Ти прийшов, щоб урятувати його, чи не так, Каладіне? — запитав Моаш. — Одного зі своїх найлютіших ворогів? Замість того щоб помститися й отримати спокій, ти біжиш рятувати його.

Каладін заревів, схоплюючись на ноги. Смерть Рошона повернула Каладіна до того моменту в палаці Холінара. Спис, що простромив груди Елгокара. І Моаш... віддає честь у стилі Четвертого мосту, як ніби він якимось чином заслуговував цей привілей.

Каладін підняв Сил-спис у бік Моаша, але високий чоловік просто подивився на нього. Тепер його очі стали темно-карими, але позбавленими будь-яких емоцій або життя взагалі. Моаш не став закликати свого Сколкозбройця.

— Бийся зі мною! — закричав Каладін.

— Нумо битися!

— Ні, — сказав Моаш, розвівши руки.

— Я здаюся.

Шаллан змусила себе дивитися через дверний отвір на тіло Йалай, поки Ішна оглядала його.

Очам Шаллан хотілося відірватися від тіла, подивитися куди-небудь іще, подумати про щось інше. Протистояння таким важким речам завжди було для неї проблемою. Але та частина, яка допомогла набути рівноваги — три іпостасі, кожна з яких по-своєму корисна, — прийшла, коли вона прийняла свій біль. Навіть якщо вона цього не заслуговувала.

Рівновага спрацювала. Вона знову функціонувала.

«Але чи стаємо ми кращими? — запитала Вейл. — Чи просто застрягли на місці?»

«Я згодна, щоб не ставало гірше», — подумала Шаллан.

«Як довго? — запитала Вейл. — Ось уже рік ми стоїмо на вітрі, не скочуючись назад, але і не просуваючись уперед. Зрештою, тобі слід починати згадувати. Важкі речі...»

Ні. Тільки не це. Ще не час. У неї була робота, яку потрібно виконати. Вона відвернулася від тіла, зосередившись на нагальних проблемах. Чи були у Примарокровних шпигуни серед найближчого оточення Шаллан? Вона вважала цю ідею не тільки правдоподібною, але й дуже ймовірною.

Адолін, можливо, був готовий назвати сьогоднішню місію успішною, і Шаллан могла б визнати, що вдале проникнення в ряди Синів Гонора принаймні довело, що вона здатна спланувати й виконати складну місію. Але дівчина не могла позбутися відчуття, що Мрейз розіграв її, попри всі зусилля Вейл.

— Тут немає нічого, крім кількох порожніх пляшок з-під вина сказав Руд, висуваючи шухляди та відчиняючи дверцята у буфеті. Почекай! Мені здається, я знайшов Газове почуття гумору, Bін тримав щось маленьке двома пальцями. Ні. Це просто старий засохлий шматок фрукта. Газ знайшов маленьку спальню в задній частині кімнати, за дверима, які помітила Вейл.

— Якщо ти справді десь знайшов у мене почуття гумору, вбий його, — крикнув він ізсередини.

— Це буде милосердніше, ніж змушувати терпіти твої жарти, Руде.

— Її світлість Шаллан вважає їх кумедними. Правильно?

— Усе, що дратує Газа, — це потішно, Руде, — сказала вона.

— Ну, я сам себе дратую! — відізвався Газ. Він висунув з кімнати голову, повністю зарослу бородою, тепер з двома здоровими очима, бо відсутнє око він відростив заново після того, як кілька місяців тому нарешті навчився втягувати Буресвітло.

— Отже, я, мабуть, буря мене побий, найвеселіша людина на планеті? Що ми шукаємо, Шаллан?

— Папери, документацію, записники, — відповіла вона. — Листи. Будь-яку писанину.

Двоє продовжили огляд. Вони знайдуть щось очевидне, але Йалай натякнула, що слід виявити щось незвичайне, приховане. Щось таке, чого Мрейз не хотів би побачити в руках Шаллан. Вона пройшла через кімнату, потім злегка розвернулася на підборах і подивилася вгору. Як Вейл могла не помітити тонкий розпис у вигляді завитків під стелею, що оперізував кімнату? А килим у центрі, можливо, був і однотонним, але товстим і доглянутим. Вона скинула черевики й панчохи та пройшлася по ньому, відчуваючи пальцями ніг розкішні нитки. Кімната була стриманою, так, проте затишною.

Секрети. Де ж ті секрети? Фрактал зашурхотів на її спідниці, коли вона підійшла до буфета та оглянула вина. Йалай згадувала про рідкісне вино. Напої були ключем до розгадки.

Нічого не залишалося, як спробувати їх. Шаллан піддавалася набагато гіршим випробуванням при виконанні своїх обов’язків. Руд підняв брову, коли вона почала наливати й пробувати потроху вино з кожної пляшки.

Попри тривалі розповіді Йалай про вина, більшість із них здалися Шаллан абсолютно звичайними. Хоча вона не була експертом — їй подобалося все, що було смачним і п’янило.

Думаючи про це, вона втягнула трохи Буресвітла і випалила із себе алкоголь. Зараз не час для запаморочення в голові. Хоча більшість вин були звичайними, вона зупинила свій вибір на одному, яке не змогла визначити. Воно було солодке, темно-червоне, кривавого кольору. На смак не схоже ні на що з того, що куштувала раніше. Фруктове, але міцне і, можливо, трохи... важке. Правильне слово?— Тут кілька листів, — сказав Газ зі спальні. — Є також кілька книг, які мають такий вигляд, ніби вона написала їх від руки.

— Забери все, — наказала Шаллан. — Розберемося з цим пізніше. Мені потрібно піти запитати дещо в Адоліна.

Вона простягнула йому графин. Кілька охоронців спостерігали за дверима, і, схоже, ніхто у військовому таборі не помітив нападу. Принаймні ніхто не стукав.

Шаллан спочатку демонстративно ігнорувала, але потім змусила себе знову поглянути на тіло. Адолін ступив назустріч і м’яко промовив до неї: — Нам час іти. Двоє охоронців утекли. Можливо, треба надіслати повідомлення комусь із Вітробігунів, щоб вони зустрілися з нами та швидше нас вивели. І... що сталося з твоїми черевиками? Шаллан глянула на свої босі ноги, що виднілися з-під сукні.

— Вони заважали мені розмірковувати.

— Розмірковувати... — Адолін провів рукою по своєму принадливо скуйовдженому волоссю, світлому з чорними пасмами. — Кохана, іноді ти чарівно дивна.

— Решту часу я просто жахливо дивна, — вона взяла графин. — Випий. Це для наукових цілей.

Він насупився, але спробував ковток і скривився.

— Що це? — запитала вона.

— Шинійське «вино». Вони навіть не уявляють, як правильно виготовляти алкоголь шляхом бродіння. Роблять усе з тих дивних дрібних ягід.

— Дійсно, екзотично... — сказала Шаллан. — Ми поки не можемо піти. У нас з Фракталом ще є секрет, який потрібно розкрити.

— М-м-м... — прогудів Фрактал, що сидів на її спідниці.

— Шкода, що в мене немає взуття, яке можна було б зняти, щоб мій мозок належно працював, — він помовчав.— Насправді я не думаю, що взагалі маю мозок.

— Ми повернемося за хвилину, — сказала вона, знову йдучи до кімнати з буфетом.

Руд допомагав Газу в крихітній спальні. Тут не було вікон, і місця ледве вистачало, щоб стояти. У кімнаті був матрац без ліжка і скриня, в якій, очевидно, зберігалися записки й листи, зібрані Газом.