Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 242)

Вона міцно заплющила очі, намагаючись повернутися до того нещодавнього моменту досконалості. Але не змогла. У його голосі було занадто багато болю. Серцебиття прискорилося. Дихання більше не здавалося безтурботним — скоріше засмученим.

Шаллан розривало на шматки, коли вона чула його таким. Це був той, хто тримав їх усіх разом, коли Холінар пав. Той, хто зазвичай такий життєрадісний. Він прибув сюди з твердим наміром довести батькові, а можливо, і самому собі, що має цінність. Цей безглуздий судовий процес збирався забрати в нього все, що він мав.

Якщо тільки...

«Ні, — подумала Промениста. — Ми не можемо виконати план Мрейза. Він маніпулює тобою».

«Ми робимо те, на що згодні ми двоє, — відказала Шаллан. — І я згодна, що настав час зробити так, як хоче Мрейз. Ми заберемо душу Келека й імітуватимемо його на суді. Вейл зі мною буде...»

«Ні», — подумала Вейл.

У Шаллан перехопило подих. Що?

«Я передумала, — сказала Вейл. — Тут я на боці Променистої. Я не піду на вбивство Келека. Двоє проти однієї, Шаллан».

Щось заворушилося глибоко в душі Шаллан.

— Я хотів... — прошепотів Адолін. — Хотів би дізнатися, хто вбив ту бідолашну криптичку. Ось що зіпсувало сьогодні суд. Зруйнувало все.

«Настав час».

— Цей судовий процес ще не зіпсований, — сказала Безформна Адолінові. — Знаєш, що довше я розмірковую про це, то більше мені здається, що, можливо, цей судовий процес був не такою вже поганою ідеєю. Ти маєш рацію. Принаймні в тебе є шанс показати їм, що таке благородна людина.

— І я нічого не отримаю за все хороше, що зробив.

— Ну, не знаю, — відказала Безформна. — Верховний Суддя — один з Вісників. Можливо, врешті-решт він тебе здивує...

91

Вартий порятунку

І тому я помру.

Так, помру. Якщо ти читаєш це й дивуєшся, що пішло не так — чому моя душа випарувалася невдовзі після того, як її втягнув самоцвіт у твоєму ножі, — тоді я вважатиму ідіотизмом те, що ти граєшся з силами, яких насправді не розумієш, хоча і вважаєш інакше.

Тефт почувався, немов мокрий мішок із шкарпетками, який залишили надворі під час бурі. Він готовий був заприсягтися диханням Келека, що подумав, наче зробив це знову. Коли прокинувся голим і слабким, то припустив, що повернувся до вогнемоху. У ту мить Тефт зненавидів себе.

Потім він побачив Даббіда та Рлайна. Коли Тефт помітив їхню радість — радше почув її у випадку Рлайна, — то зрозумів, що не може по-справжньому ненавидіти себе. Ось що зробили присяги. Його ненависть до самого себе зникала з кожним днем. Іноді знову вибухала. Але він був сильнішим, ніж ця ненависть.

Інші любили його. Отже, що б не зробив, він встане і виправить це. Це була присяга, яку він дав, і Тефт міг поклястися десятим іменем Усемогутнього, що дотримає її.

Заради них.

А потім Тефт дізнався правду. Він не зламався. Він не вживав вогнемох. Тут не було його вини. Уперше у буреклятому житті Тефта ногою штовхнули у стічну канаву, і він прокинувся з головним болем — проте це сталося не через його власну слабкість.

Через кілька днів зцілення він усе ще вважав це чудовим. Період сили тривав. Майже сім місяців без моху. Геєна! Йому захотілося трохи моху, чесно кажучи. Він зняв би пульсівний головний біль.

Але Геєна! Сім місяців. Найдовший період, коли він не торкався цієї гидоти від... ну, з того часу, коли вступив до армії. Тридцять років.

«Ніколи не рахуй ці роки, Тефте, — сказав він собі, коли Даббід приніс йому суп. — Порахуй ті, які провів з друзями».

Нарешті в супі плавало трохи м’яса. Що, на їхню думку, станеться, якщо він з’їсть щось пристойне? Він лежав без свідомості кілька днів, а не кілька років. За цей час не перетворюються на інваліда.

Насправді, здавалося, він пережив усе краще, ніж Каладін. Буреблагословенний сидів на підлозі — відмовився сісти на лавку, бо вона була «Тефтова». Він дивився на Тефта зацькованими очима і здавався дещо зіщуленим, наче його видовбали ложкою зсередини. Що б Каладін не бачив у видіннях під час лихоманки, це точно не принесло йому користі.

Тефт відчував таке раніше. Зараз у нього просто майже все боліло, але колись він теж відчував те, що Каладін.

— А ми мали бути у відставці, буря забирай, — пробурчав Тефт, сьорбаючи холодний суп. — Стати цивільними. І отак усе закінчилося? Доля — ще та потвора, еге ж, Келе?

— Мене просто радує, що чую твій голос, — сказав Каладін, беручи в Даббіда миску супу. — А ще хотів би почути її...

Його спренку. Він якимось чином втратив її в бою, коли був поранений.

Тефт глянув убік, на Фендорану, що манірно сиділа на краю його лави. Він мусив напружитися, щоб покликати її, і вона сказала, що не пам’ятає нічого, що сталося відтоді, як він утратив свідомість. Вона... ніби сама теж була непритомна.

Фендорана мала подобу старої жінки зі зрілими рисами обличчя та в простому одязі у тайленському стилі — спідниці та блузці. Її волосся розвівалося, наче на примарному вітрі. На відміну від Сил чи деяких інших спренів честі, Фендорана вважала за краще проявлятися у повний людський зріст.

Вона глянула на Тефта, і він кивнув у бік Каладіна. Фендорана глибоко вдихнула й багатозначно зітхнула. Потім — судячи з того, як Каладінова ложка зупинилася на півдорозі до його рота, — вона дозволила іншим у кімнаті побачити себе.

— У тебе Приборкування Сплесків усе ще працює? — запитала Фендорана Каладіна.

— Не так добре, як перед останнім боєм, — відповів той. — Але я можу втягувати Буресвітло та склеювати предмети між собою.

Те саме було з Тефтом, проте вони виявили, що якщо Цуп не з’являється і не застосовує свої здібності до Регенерації кожні десять годин або близько того, він знову починає впадати в кому. Щось напевно було дивним у цій дівчинці.

— Якщо ти можеш приборкувати Сплески, — мовила Фендорана, — то це значить, що ваші узи неушкоджені. Давня Дочка могла втратити себе через розлуку — нам важко повноцінно існувати в цьому світі. Однак я підозрюю, що вона триматиметься поруч інстинктивно. Якщо ти зможеш дістатися туди, де втратив її, все буде гаразд.

— Має бути, — тихо сказав Каладін і знову почав їсти.

Він кивнув на знак подяки, коли Даббід приніс йому попити.

Вони не надто розпитували Даббіда, дізнавшись, що він може говорити. Мовчати, як він, не було брехнею. Не було зрадою. Кожен з них бився зі своїми особистими Спустошувачами, і кожен обирав власну зброю. Коли настав час протистояти бурі, Даббід вчинив правильно щодо Тефта та Каладіна. Ось що мало значення. Ось що означало бути з Четвертого мосту.

Хтось може не говорити, якщо не хоче. Закону проти цього не існує. Тефт знав кількох людей, які, можливо, теж мали б спробувати таку тактику.

Вони продовжували їсти в тиші. Після початкової радості від возз’єднання їхній ентузіазм згас. Усе, що Тефт чув про їхню ситуацію, здавалося гіршим, ніж те, що було раніше. Сплавлені у вежі. Королева в полоні. Променисті без свідомості. Спрен вежі повільно спотворюється до такої міри, що вже майже мертвий. Каладін більше не міг викликати його й порозмовляти, як і Даббід.

І в такі похмурі дні Тефт прокинувся. Майже шкодував, що його не залишили в комі. Яка користь від того, все одно не виправить усе це. Фендорана глянула на Тефта, відчувши його емоції. Він показав на неї ложкою і підморгнув на знак подяки. Ні, він не збирався зневажати себе. Він присягнув Ідеалу.

Але все ж. Похмурі дні. Похмурі бурекляті дні.

Невдовзі відчинилися двері, і ввійшли Рлайн із Цуп. Вона кинулася вперед і понюхала каструлю з супом, а потім зморщила носа.

— Радій, що є бодай щось, — сказав Каладін. — Той подвижник у монастирі заслуговує на повагу. Більше, ніж ми виявили йому під час минулих відвідин, Тефте.

— Більшість людей хочуть бути корисними, — промовив Тефт. — Навіть якщо час від часу їх треба підштовхувати. Присягаюся Келеком, я це знаю.

Цуп заскочила на Тефтову лавку й обійшла Фендорану, а потім торкнулася Тефта, наповнюючи його Буресвітлом. Він глибоко вдихнув. Буря забирай, повітря стало трохи теплішим. Принаймні тепер він не засне лицем у тарілці супу.

Рлайн зачинив двері, а тоді вмостився на підлозі тісної кімнатки, спиною до стіни, і його панцир шкрябнув об камінь.

— Жодних новин від королеви, — сказав він. — Цуп вдалося поговорити з однією вченою, і та каже, що Навані ізольована вже понад два тижні. Вона ув’язнена, змушена сама спати в кімнаті для вчених.

— Ми всі фактично ув’язнені, — мовив Тефт. — Кожен з нас, буря забирай.

— Ні, — не погодився Каладін. — Ми п’ятеро вільні.

— То що ж нам робити? — спитав Рлайн. — Ми не знаємо, де останній вузол, той, що тримає цей щит на Родичі. Якби навіть знали, то навряд чи змогли б захистити його.

Каладін розповів їм у невтішних подробицях про те, як важко було проникнути до попередніх двох вузлів та знищити їх. Захистити останній від усієї могутності сил Одіозума? Неможливо. Тефт погодився з ним.

— Якщо ми знищимо останній вузол, — сказав Тефт, — то все. Вежі кінець. Але якщо почекаємо, Сплавлені самі знайдуть спосіб зламати його. Вежі все одно настане кінець.

— Ми не можемо битися з цілою армією самі, — погодився Каладін. — Ми з Тефтом ледве отямилися, і наші сили в кращому випадку зараз нестійкі. Двоє з нас втратили своїх спренів.

— Дівчинка може розбудити інших Променистих, — запропонував Тефт.