Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 240)

Спрени честі, здавалося, твердо вирішили заповнити місця для сидіння тими, хто був налаштований проти підсудного. «Усе нормально, — подумав Адолін, стоячи зі зчепленими за спиною руками. — Це лише твій єдиний шанс висловитися на свій захист. Твій єдиний шанс усе змінити».

В ідеалі цей день мав би скластися для нього найкращим чином. Він міг пояснити свою справу і відповісти на запитання аудиторії. Слова Келека, сказані напередодні, сильно тиснули на нього; мова не лише про спренів честі й про те, чи приєднаються деякі з них до Вітробігунів. Це набагато серйозніша дискусія.

Чи варте людство того, щоб за нього боротися? Адолін якось повинен був навести цей аргумент саме сьогодні. Суміш попередила його, що потрібно ухилятися від питань і вести суперечку виключно на тему судового засідання. Він не міг дозволити собі безпосередньо взаємодіяти з натовпом, не міг дозволити їм контролювати сам хід розмови.

Після цього суд збереться лише на одне завершальне засідання, де спрени честі зможуть представити єдиного останнього свідка, якого Адолін зможе допитати, щоб спростувати його аргументи.

Він уклонився Келеку, щойно той з’явився. Вісник переодягнувся в офіційну фіолетову мантію, що помітно відрізнялася від одягу вчорашнього дня. Чи означало це, що тепер Келек сприймав судовий процес серйозніше? Адолін шанобливо чекав, поки Верховний Суддя займе своє місце на кафедрі серед групи спренів честі-чиновників. Адолін дізнався, що шестеро з них були з-поміж «десяти відзначених бурями». Десять найстаріших спренів честі, окрім Сил. Ієрархія для цього народу була дуже важливою.

— Добре, — промовив Келек. — Покінчімо вже з цим. Ти можеш говорити.

— Дякую, ваша чесносте, — сказав Адолін, а потім звернувся до натовпу. — Не думаю, що мої сьогоднішні слова когось здивують. І все ж я поставив своє майбутнє на те, щоб мати можливість сказати їх вам. Особисто кожному з вас. Подивитися вам в очі й спитати, чи дійсно ви вважаєте це справедливістю? Люди злопам’ятні. Це один з наших найбільших недоліків. Іноді цілі сім’ї продовжуватимуть гріховне коло ненависті протягом кількох поколінь. І все це через якусь дрібницю, про яку ніхто не пам’ятає. Хоча я не порівнюватиму ваш справжній біль і зраду з чимось таким незначним, але сподіваюся знайти у вас — у безсмертних уламках Гонора — більш досконалий спосіб...

— А чи ти знаєш, — перервав його спрен з першого ряду, — що твій батько ледь не вбив Прародителя бур?

Адолін запнувся посеред своєї промови.

— Я відповім на всі ваші запитання наприкінці, — відповів він. — Як я вже говорив, я сподівався знайти...

— Ти знав про це чи ні?! — закричав спрен честі. — Ти знав, що він ледь не вбив Прародителя бур?

— Мені важко в це повірити, — відповів Адолін.

Він глянув на верхні ряди Форуму, де спрени переминалися з ноги на ногу і перешіптувалися одне з одним. Глядачі притихли, чекаючи на відповідь Адоліна. Було поставлено питання, але він поки не був зобов’язаний відповідати на нього. Наразі Адолін контролював ситуацію.

Тому він залишався зосередженим, як навчала його Суміш, а потім цілеспрямовано продовжив свою промову.

— Серед усіх вас, — сказав Адолін до натовпу, — я сподівався знайти честь. Стародавні спрени зв’язалися узами з нами, бо вірили, що разом ми стаємо чимось сильнішим, ніж були поодинці. Я визнаю, що люди проявили слабкість. Немає сенсу це приховувати. Але я не бачу, щоб ви зізнавалися у своїй слабкості. Ви стверджуєте, що є створіннями честі. Що ви кращі за людей. І все ж відмовляєтеся це довести чи якось показати. Я знаю спренів, які це роблять. Вони — хоробрі спрени, які прийшли на битву, щоб приєднатися до людей. І коли так вчинили, то стали сильнішими. Вони зростають, як і люди, з якими зв’язані узами. Навіщо нам потрібні Променисті? Тому що вони представляють наше найкраще «я». Ми присвятили себе служінню Гонору та Культивації. Гонору — заради ідеалу. Культивації — щоб мати силу наблизитися до цього ідеалу. Сам Прародитель бур погоджується, що це правильний вибір. Люди можуть бути недосконалими. Але їм варто допомагати прагнути досягти досконалості. І ви варті більшого, ніж коли-небудь зможете, сидячи тут самі й відмовляючись від розвитку.

Усе пройшло добре. Спрени честі, як він дізнався, любили хороші промови — і особливо ті, хто перебував нагорі, немов розгубилися. Адолін перевів подих, готуючись перейти до наступного пункту своєї промови. На жаль, під час паузи той же спрен честі, який раніше перервав його промову, схопився на ноги.

— Прародитель бур зробив свій вибір, — голосно сказав спрен, — і, зробивши це, піддав себе небезпеці. Він ледь не загинув! Чи ти знав про це?

Келек нахилився вперед у своєму суддівському кріслі. Це було небезпечно і занадто близько до заяв, які заборонялося робити аудиторії. Судовий розгляд зі свідками дозволяв Адолінові робити заяви, але глядачі могли тільки ставити питання.

— Я нічого не знав про цю подію, — відповів Адолін спренові. — Тому не можу дати пояснення щодо того, чому це сталося або за яких обставин.

— Як ти міг про це не знати? — роздратовано запитав інший спрен, який сидів у другому ряду. — Якщо прийшов переконати нас пов’язати себе з Променистими, то хіба ми не мусимо знати ціну того, про що ти просиш? Я думаю...

— Досить про це базікати! — гаркнув Келек. — Ти хочеш, щоб тебе вигнали, Вераториме?

Спрен негайно затих.

— Ну, продовжуй, людино! — мовив Вісник, відкинувшись на спинку крісла і переплітаючи пальці перед собою.

— Мій другий аргумент, — сказав Адолін, — полягає в тому, щоб показати вам, що всі королівства світу тепер не зважають на свої розбіжності заради об’єднання і протистояння цій загрозі. Я приніс лист від моєї двоюрідної сестри Ясни, який ваші вартові розірвали. На щастя, я можу процитувати окремі фрагменти з нього. Вона доводить, що сучасні королівства...

— А вона намагалася вбити свого спрена? — запитав спрен у першому ряду.

— Вона доводить, — продовжив Адолін, — що наші сучасні королівства об’єднані таким чином, що...

— Так, але чи намагалася вона вбити свого спрена?

— Слухай, — гаркнув Адолін, — ти хочеш, щоб я говорив, чи ні? Ви хочете почути мої свідчення, як ви пропонували? Чи просто хочете розіп’ясти мене тут?

Спрен посміхнувся. І Адолін зрозумів, що ж зараз накоїв. Ставлячи це запитання, він напрошувався на відповідь.

— Я думаю, — сказав спрен, встаючи, — що найважливіше питання полягає в тому, чи можна довіряти цим новим Променистим. Ось що тобі потрібно довести. Прародитель бур сказав нам, що це Далінар Холін змусив його фізично проявитися у вашому світі. Далінар Холін, твій батько, використав сутність Прародителя бур, щоб відкрити Присяжну браму!

— Це суперечить його присязі! — вигукнув інший спрен. — Ти знав про ці дії свого батька?

— Я впевнений, що в нього були вагомі причини для цього, — відповів Адолін. — Якби ви могли...

— Вагомі причини? — перепитав спрен честі. — Він утікав. Чи це схоже на таку поведінку, яка очікується від Виковувача уз? Від людини, яку ти назвав ідеальною. Яка, як ти обіцяв, ніколи не зрадить нас. Як ти це поясниш?

Адолін подивився на Келека.

— Чи можу я, будь ласка, продовжити свій виступ як свідок?

— Ти сам затіяв цю дискусію, синку, — відповів Вісник. — І тому саме зараз настав час відповісти на всі запитання.

Келек кивнув у бік натовпу на верхніх рядах Форуму. Ті, хто вчора приєднався до Нотума, тихо стояли, чекаючи відповідей.

Адолін зітхнув і подивився на Шаллан, очікуючи підтримки, перш ніж продовжувати свою промову.

— Я не можу говорити за свого батька. Вам доведеться запитати його самого. Я довіряю йому. Бо сам Прародитель бур довіряє йому. І цього має бути достатньо.

— Він — ходяча катастрофа! — вигукнув спрен. — За його ж свідченнями, він убивця. Його вчинки не гідні Виковувача уз!

Адолін проігнорував цю репліку, оскільки вона не була питанням. І теоретично він міг залишити цю тему й продовжувати.

— Лист від Ясни, — почав було він, — це...

— Каладін Буреблагословенний теж ледь не вбив свою спренку, — перебив його інший спрен честі. — Давня Дочка є найдорогоціннішою з усіх дітей. Чи ти знав про це?

Адолін зціпив зуби.

— Я знаю, що сталося між Каладіном і Сил. Це був важкий час для всіх нас, перехідний період. Каладін не знав, що він порушує свої присяги — йому просто було важко розібратися в прихильностях до ворожих сторін.

— Отже, ви неосвічені й тому небезпечні, — сказав спрен у другому ряду. — Ваші Променисті навряд чи усвідомлюють, що роблять! Ви можете вбити своїх спренів випадково!

Келек помахав рукою, служителі підхопили спрена і забрали з Форуму. Але Адолін уже зрозумів, для чого все це насправді. Скоординована атака, а викидання спрена з Форуму — чітко розрахований ризик, щоб дати можливість висловитися.

— Ми не вбиваємо наших спренів, — заперечив Адолін, звертаючись до натовпу. — Ці випадки поодинокі, і ми не маємо належного контексту для їх обговорення.

— Хіба? — запитав ще один спрен честі. — Чи можеш ти поклястися, що жоден з ваших Променистих не вбив свого спрена?

— Так! Ніхто з них цього не зробив. Вони...

Адолін замовк. Геєна! Він же зустрів одного з них, чи не так? Спренка-криптичка на ринку, її ж убили не так давно.

— Що вони? — зажадав відповіді спрен.