Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 225)

— Я хочу, щоб ти забрала душу Келека, також відомого як Рестарес. Ніж захопить його сутність у цей самоцвіт.

— Це здається надто жорстоким, — сказала Вейл, розглядаючи зброю.

— А телестилі, якими ти так охоче користуєшся, попри те що всередині спіймані спрени, не здаються тобі жорстокими? Це нічим не відрізняється. Істота на ім’я Келек є вмістилищем неймовірних знань. Ув’язнення в самоцвіті не зашкодить йому, і ми зможемо з ним спілкуватися.

— У нашій вежі є двоє інших вісників, — сказала Вейл. — Я могла б запитати їх про все, що ти хочеш знати.

— Думаєш, вони відповіли б? Наскільки вони стали в пригоді, спілкуючись із Ясною? Таленелат абсолютно божевільний, а Шалаш брехлива й небагатослівна. Вони говорять про свою Присягу, так, і про боротьбу зі Сплавленими, але рідко розкривають щось корисне.

— Це не дуже переконливо, — зауважила Вейл. — Так, я знаю, чого ти хочеш від мене, але підозрювала це із самого початку. Якщо ти хочеш, щоб я це зробила, я повинна знати навіщо. Що конкретно ти очікуєш від нього дізнатися?

— У нашого господаря Тайдакара... недуга, схожа на ту, якою страждають Вісники. Йому потрібен доступ до Вісника, щоб дізнатися більше про свій стан і врятувати себе від найгірших його наслідків.

— Це недостатньо вагома причина. Промениста і Шаллан не дозволять мені виконати твою брудну роботу через таку дрібничку, — Вейл поклала кинджал назад у куб. — Я прибула сюди, щоб повідомити про місцеперебування Рестареса. Шаллан прямо сказала тобі, що ми не вбиватимемо його, і так, я вважаю, що заколоти його цим пристроєм — те саме, що і вбити.

— Ножику, — голос Мрейза пом’якшав, — а навіщо було вбивати Садеаса?

Вона завагалася, все ще тримаючи руку на кинджалі, який намагалася знову прикріпити до ремінців у кубі.

— Ця істота, — продовжив Мрейз, — яку називають Келек, — чудовисько. Разом з іншими вісьмома Вісниками він порушив Присягу й залишив Таленелата — Носія Мук — самого в Геєні, щоб його там піддавали тортурам тисячі років. Ворог повернувся, але чи допомагають Вісники? Ні, у кращому разі вони ховаються. У гіршому — їхнє божевілля спонукає прискорювати знищення світу. Келек став нерішучим до божевілля. І, як більшість із них, він боїться. Хоче уникнути своїх обов’язків. Він співпрацював із Ґавіларом, добре знаючи, що це спричинить повернення Сплавлених і кінець миру, тому що сподівався знайти спосіб утекти з цього світу. Спосіб покинути нас, як уже покинув свої присяги та друзів. Він володіє знаннями, необхідними для нашої боротьби проти загарбників. Однак не поділиться ними добровільно. Він ховається в найвіддаленішій фортеці світу і намагається вдавати, що війни немає, що він ні в чому не винен. А він винен. Єдиний спосіб змусити його виконати свій обов’язок — повернути назад силою, а найкращий і найлегший спосіб зробити це — захопити його душу в пастку.

Бурекляття. Це була довша промова, ніж вона зазвичай чула від Мрейза. У його голосі відчувалася пристрасть, запевнення. Він майже переконав Вейл.

— Я не можу нічого вдіяти проти нього, — сказала вона. — Він судитиме Адоліна в цьому процесі. Якщо Келек зникне, це кине на нас усі підозри, і Адоліна точно ув’язнять. Я не можу ризикувати.

— Гм... Якби ж тільки існував спосіб, щоб хтось, замкнувши душу Келека, міг зайняти його місце. Надіти його обличчя. Винести вирок, виправдавши твого чоловіка та наказавши спренам честі знову приєднатися до війни. Якби ж ми надіслали людину, здатну самотужки переломити хід цієї війни за допомогою цілеспрямованої ілюзії.

У цей момент Вейл втратила контроль і з’явилася Шаллан. Позаяк те, що сказав Мрейз... мало занадто багато сенсу.

«Ох, бурекляття, — подумала Шаллан, відчуваючи холод. — Прародитель бур на небесах і Охоронниця ночі на землі... Він має рацію. Це і є розв’язанням проблеми. Спосіб дозволити Адолінові перемогти. Спосіб повернути спренів честі».

Ось як він маніпулював нею цього разу. Лише з цієї причини вона хотіла його відштовхнути. Якби тільки те, що він сказав, було не таким логічним. Так легко замінити Келека, якщо вона зможе здобути трохи Буресвітла.

«Ні, — попередила Вейл. — Це не так просто. Нам буде важко видавати себе за Вісника».

«Ми зробимо заміну в останній момент, — подумала Шаллан. — В останній день суду — щоб скоротити час, який потрібен для прикидання, і отримати кілька днів, щоб вивчити його як особистість».

— Убивство Садеаса врятувало тисячі життів, — продовжував Мрейз своїм м’яким, улесливим голосом. — Доправлення Келека до нас і примушення спренів честі до утворення уз із Вітробігунами могло б урятувати мільйони.

— Вейл не впевнена, що ми зможемо вдавати із себе Вісника, — сказала Шаллан.

— Вісник поводиться дивно, — говорив Мрейз. — Усі вони зараз такі. За допомогою кількох хитрощів ти зможеш зробити так, щоб тебе не викрили. Спрени честі погано помічають трюки й дивну поведінку людей або тих, хто колись був людьми. Ти можеш цього досягти. А після суду «Келек» може наполягти, що він повинен сам відвідати Урітіру, і спрени залишаться в повному невіданні про те, що ти зробиш.

— Так буде неправильно, Мрейзе. Я відчуваю, що це неправильно.

— Раніше Вейл вимагала угоди. Хоча я зазвичай відкидаю такі розмови, мене надихає те, що вона не вимагала ні грошей, ні влади. Вона хотіла отримати інформацію, щоб знати, чому робила те, що робила. Ви всі троє — гідні мисливиці. Тож я перегляну угоду відповідно до твого прохання. Виконай те, що прошу, і я звільню тебе від учнівства. Ти станеш повноправним членом нашої організації — матимеш не тільки доступ до знань, які шукаєш, але й право голосу в тому, що ми робимо. У наших грандіозних планах.

Усередині Вейл збадьорилася від цього. Але Шаллан була здивована тим, наскільки жваво вона сама відгукнулася на цю пропозицію. Повноправна Примарокровна? Це був шлях... Шлях до...

— Напасти на Вісника, — сказала вона. — Звучить неправильно, Мрейзе. Дуже неправильно.

— Ти слабка, — відказав той. — І знаєш це.

Вона схилила голову.

— Але частина тебе — ні, — продовжив Мрейз. — Частина, яка може бути достатньо сильною. Нехай ця частина зробить те, що потрібно. Врятуй свого чоловіка, своє королівство і свій світ одночасно. Стань тією мисливицею, Шаллан.

Стань ножем.

Спрени честі, що оточували Верховного Суддю, звільнили місце для Адоліна, коли той наблизився, а Суміш слідувала позаду. Він не міг не помітити поглядів, які багато хто кидав на неї. І правда, між двома різновидами спренів не було особливої любові.

Напевно, він мав би відчувати благоговіння перед Верховним Суддею. Це ж сам Келек, хоча спрени чомусь називали його Калаком. Так чи інакше, він був одним із Вісників — так пояснила Суміш. Багато людей на батьківщині Адоліна вважали його Прародителем бур, і хоча це ніколи не було правдою, він був однією з найдавніших істот серед усіх створінь. Богом для багатьох. Безсмертним воїном за справедливість і Гонора.

І невисоким на зріст, з ріденьким волоссям. Схожим на той типаж чоловіка, який може керувати якимось невеличким містом у глухій провінції Алеткару. І якщо він був чимось схожим на Аш чи Тална, двох Вісників, які тепер мешкали в Урітіру...

Що ж, знайомство з ними двома змусило Адоліна знизити свої очікування в цьому випадку.

Келек розмовляв з кількома лідерами спренів честі, прогулюючись нижньою частиною західної площини. Вони саме вийшли на кам’яну доріжку, викладену з безлічі кольорової бруківки, її візерунки віддалено нагадували пориви вітру. Група зупинилася, побачивши попереду Адоліна.

На знак поваги той забрав руку з меча, а потім уклонився Віснику.

— Що? Людина? — промовив Келек. — Чому він тут? Він здається небезпечним, Секейре.

— Він і справді небезпечний, — сказав Секейр, спрен честі, що стояв біля Келека. Дуже давній спрен з довгою блакитно-білою бородою, що правив фортецею. — Це Адолін Холін, син Далінара Холіна.

— Виковувача уз? — уточнив Келек і відсахнувся від Адоліна. — Пресвяті небеса! Чому ви впустили його сюди?

— Я прийшов, о великий, — сказав Адолін, — щоб попросити спренів честі допомогти в нашій нинішній війні.

— У вашій нинішній війні? Проти Одіозума? — Келек засміявся. — Хлопче, ти приречений. Ти ж це розумієш, так? Танаваст мертвий. Зовсім мертвий. Присяга якимось чином порушена. Єдине, що залишається, — спробувати вибратися з корабля, поки він не затонув.

— Святий Володарю, — сказав Секейр, — ми впустили його, бо він запропонував постати перед судом замість усіх людей за біль, який вони завдали нашому народу.

— Ви збираєтеся судити його за Ренегатство? — спитав Келек, невпевнено оглядаючи інших спренів поряд. — Чи це не буде занадто?

— Він сам запропонував, Святий Володарю.

— Не надто розумно, правда? — Келек подивився на Адоліна, який нерішуче випростався після поклону. — Еге. Ти в глибокому болоті, юначе. Тут дуже серйозно ставляться до таких речей.

— Я сподіваюся показати спренам, о великий, що ми їм не вороги. Що найкращий шлях уперед для них — це приєднатися до нас у нашій боротьбі. Це, можна сказати, буде почесний вибір.

— Гонор мертвий, — гаркнув Келек. — Ти мене не слухав? Тепер цей світ належить Одіозуму. Заради небес, у нього власна буря.

Суміш тицьнула Адоліна ліктем. Так, правильно. Він настільки розгубився, побачивши Келека, що забув про мету зустрічі з ним.