Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 20)

Далінару і Ясні слід зосередитися на реальній меті — повернути Алеткар. Отже, Вейл вирішила відрізати цю обірвану нитку. Адолін убив великого князя Садеаса у чесному пориві. Вейл прийшла, щоб закінчити те, що почав принц.

Сьогодні Вейл мала намір убити Йалай Садеас.

Найважчою у світі для Каладіна була бездіяльність. Так нестерпно спостерігати, як один із його солдатів б’ється не на життя, а на смерть проти майстерного й небезпечного супротивника, і не робити нічого, щоб допомогти.

Лешві була надзвичайно давньою істотою, душею давно померлої співунки, яку перетворили на щось штибу спрена, силу природи. Сиґзіл, звісно, вправний боєць, але далеко не найкращий з ордену. Його справжні здібності полягали в розумінні чисел, знанні інших культур і здатності залишатися зосередженим та практичним у ситуаціях, коли інші втрачали голову.

Сиґзіла швидко змусили перейти в оборону. Лешві нависла над ним, зробивши випад списом донизу, потім повернулася і вдарила збоку. Вона майстерно переходила від однієї атаки до наступної, змушуючи Сиґзіла крутитися довкола, ледь відбиваючись чи ухиляючись від ударів. Каладін Кинувся вперед, міцно стискаючи пальцями спис. Для його загону було вкрай важливо дотримуватися кодексу честі Небесних. Поки ворог погоджувався битися сам на сам, його воїнам ніколи не загрожував ризик програти й загинути.

Армії на землі можуть жорстоко поводитися одна з одною, але тут, у небі, вони знайшли взаємоповагу. Взаємоповагу комбатантів, які вбивали одне одного, але на поєдинках, а не в бійні. Зламай він це негласне правило, накинься на Лешві зараз — і ця хитка рівновага закінчиться.

Лешві зробила випад уперед і вразила Сиґзіла списом у груди. Її зброя пронизала його наскрізь, прорвала синій мундир зі спини й вийшла звідти, слизька від крові. Він боровся задихаючись, Буресвітло витікало з його рота. Лешві голосно замугикала, і самоцвіт на її списі почав світитися, висмоктуючи Буресвітло зі здобичі.

Каладін застогнав. Смерті багатьох близьких, яких він не зміг урятувати, промчали в пам’яті. Тіен? Нальма? Елгокар?

Він знову опинився в тому жахливому кошмарі в Холінарському палаці, де його друзі вбивали одне одного. Крики й вогні, біль і кров — усе закрутилося навколо одного образу: чоловік, якого Каладін присягнувся захищати, лежав на підлозі.

Спис Моаша пронизав його наскрізь.

— Ні! — закричав Каладін.

Він не міг просто дивитися. Не міг. Він Кинувся вперед, але зустрівся поглядом з Лешві. І зупинився.

Вона витягнула спис з грудей Сиґзіла якраз перед тим, як з нього витекло Буресвітло. Сиґзіл повиснув у повітрі, потім почав падати. Каладін схопив його і тримав, поки той кліпав очима в заціпенінні, стискаючи в руці свій сріблястий Сколкоспис.

— Кинь зброю, — сказав Каладін, — і вклонися їй.

— Що? Сер? — Сиґзіл насупився, коли його рана загоїлася.

— Кинь спис, — повторив Каладін, — і вклонися їй.

Розгублений Сиґзіл зробив так, як його попросили. Лешві кивнула йому у відповідь.

— Повертайся на корабель, — наказав Каладін, — і відсиджуйся до кінця цієї битви. Залишайся зі зброєносцями.

— Гм... Так, сер.

Сиґзіл відлетів, тицяючи пальцем у закривавлену діру в мундирі. Лешві глянула вбік. Недалеко в повітрі висів беззбройний Небесний, якого Каладін здолав раніше.

Лешві має бути байдуже, що Каладін помилував цю істоту. Безглуздо щодо тих, хто все одно відроджується з кожною новою бурею. Знову ж таки, Лешві, ймовірно, знала, що якщо Сиґзіла вб’ють, його спрен можна використати для створення нового Променистого. Це не зовсім те саме — насправді Каладін вважав, що різниця величезна.

Зрештою, коли Лешві направила на нього спис, він радо прийняв виклик.

На середній палубі «Четвертого мосту» Навані вибрала ще одну сім’ю і вказала їм на чітко позначену і пронумеровану ділянку трюму. Подвижники швидко облаштували зручності для стурбованої родини. Діти позирали довкола широко розплющеними очима, розмішувалися, стискаючи ковдри, кілька з них шморгали носами. Батьки розклали мішки з одягом та іншими речами, які, кваплячись, узяли із собою.

— Деякі відмовляються летіти, — тихо сказав Навані подвижник Фалілар, знервовано смикаючи свою білосніжну бороду і продивляючись список імен. — Вони воліли б і далі жити під гнітом, проте не покидати батьківщину.

— Скільки таких? — спитала Навані.

— Небагато. П’ятнадцятеро. Але загалом евакуація проходить швидше, ніж я очікував. Біженці, очевидно, уже були готові до відльоту. Більшість звичайних городян і так змушені тіснитися на вулицях зі своїми сусідами, бо їхні житла зайняли паршмени.

— Тоді про що ти так хвилюєшся? — спитала Навані, зробивши помітку у своєму списку.

Неподалік Ренарін підійшов до сім’ї з дітьми, які шморгали носами. Він створив маленьку сферу світла, а потім почав перекидати її з руки в руку. Така проста річ, але діти з подивом вирячилися на неї, забувши про страх.

Сфера зі світла була яскраво-блакитною. Навані підсвідомо відчувала, що та має бути червоною — відповідно до істинної природи спрена, який ховався всередині Ренаріна, — спрена спустошення. Чи хоча б звичайного спотвореного спрена, що перейшов на бік ворога. Ніхто з них не знав, що з цим робити, і найменше — Ренарін. Як і більшість Променистих, він не відав, що робить, коли починав. Тепер, коли уже пов’язав себе узами зі спреном, було занадто пізно повертатися.

Ренарін стверджував, що спрен був вартим довіри, але здібності той мав дивні. Їм вдалося завербувати кількох звичайних Споглядальників істини, і вони могли створювати ілюзії, як і Шаллан. Ренарін не мав такої здібності. Він міг тільки викликати вогні, які іноді робили дивні, неприродні речі...

— Скільки всього може піти не так! — сказав Фалілар, привернувши увагу Навані до поточних проблем. — А якщо ми недооцінили вагу стількох людей? А якщо від навантаження самоцвіти розколються швидше, ніж ми планували? Лопатні взагалі ледь працювали. Це не катастрофа, ваша світлосте, але є багато про що хвилюватися.

Він знову смикнув себе за бороду. Дивно, як у ній досі лишилося волосся.

Навані ласкаво поплескала його по руці: якби Фаліларові не було про що турбуватися, він би збожеволів.— Зроби візуальний огляд самоцвітів. Потім двічі перевір свої розрахунки.

— Тричі перевірити, ви маєте на увазі? — спитав він. — Так, гадаю. Треба чимось зайнятися. Перестати турбуватися.

Він потягнувся до бороди, але потім показово засунув руку в кишеню мантії подвижника.

Навані передала свій контрольний список іншому подвижнику і піднялася сходинками на верхню палубу. Далінар сказав, що незабаром знову відкриє перпендикулярність, і вона хотіла бути з олівцем наготові, коли він це зробить.

Унизу містяни продовжували скупчуватися і спостерігати за дивною битвою нагорі. Усі ці роззяви наче справді збиралися порушити організований план посадки, який вона склала. Наступного разу вона попросить подвижників розробити інший план, що враховуватиме втрату часу на випадок битви.

Принаймні тут були тільки Небесні. Вони, як правило, ігнорували цивільних, вважаючи їх просто перешкодами на полі бою. Інші види Сплавлених були набагато... жорстокішими.

Командний пункт стояв зараз майже порожнім — усіх подвижників залучили до супроводу та забезпечення умов для городян. Залишилася тільки Рушу — вона сиділа з розгорнутим зошитом, розсіяно спостерігаючи за Вітробігунами, що літали довкола.

От клопіт! Симпатична юна подвижниця мала вести облік запасів міського продовольства. Рушу була талановитою, але, наче сфера, зазвичай світила у всіх напрямках, поки її не сфокусуєш.

— Ваша світлосте, — сказала Рушу, коли Навані підійшла до неї. — Ви це бачили? Ота Сплавлена, що зараз б’ється з великим маршалом Каладіном, — вона поранила одного з Вітробігунів, а потім відпустила.

— Я впевнена, що її просто відволікла поява Каладіна, — сказала Навані, глянувши на Далінара, який стояв одразу попереду.

Кремезний рогоїд-мостонавідник став біля Далінара та оглядав якісь мішки з припасами, про які Рушу, очевидно, забула. Навані помітила, що його Сколкозбройна дочка також стояла дуже близько. Каладіна підвищили, він більше не був простим тілоохоронцем, але все одно стежив за Далінаром. Нехай Усемогутній благословить його за це.

— Ваша світлосте, — сказала Рушу, — присягаюся, у цій битві є дещо дивне. Занадто багато Вітробігунів тиняються без діла, а не б’ються. — Резерви, Рушу, — пояснила Навані. — Нехай мій чоловік переймається тактикою. У нас інші обов’язки.

Рушу зітхнула, але зробила, як наказано, і, взявши записник під пахву, пішла за Навані. Далінар стояв, склавши руки за спиною, і спостерігав за битвою. Як і сподівалася Навані, він розслабився, потім розвів руки в боки, ніби хапаючи якусь невидиму тканину.

Тоді звів руки разом, і перпендикулярність відкрилася, наче сплеск світла. Спрени слави, схожі на золоті сфери, почали крутитися навколо нього. Цього разу Навані краще розгледіла Гадесмар. І знову почула той звук. Щось нове, чи не так? Хоча вона не вважала себе здібною в малюванні — принаймні порівняно з такою майстринею, як Шаллан, — проте замалювала побачене, намагаючись зобразити те місце з дивним сонцем над морем намистин. Вона могла відвідати його сама, якби забажала, через Присяжну браму, але щось здавалося інакшим у цих видіннях.