Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 21)

— Що ти бачила? — спитала вона Рушу.

— Нічого, ваша світлосте. Але... Я щось відчула. Наче пульс, потужний удар. На мить здалося, ніби падаю у вічність...

— Запиши це, — сказала Навані. — Зобрази.

— Добре, — сказала Рушу, знову розгорнувши свій записник.

Вона глянула вгору, коли Каладін ковзнув над палубою, небезпечно близько, переслідуючи одного зі Сплавлених. — Зосередься, Рушу, — наказала Навані. — Якщо ви хочете отримати зображення чи описи Гадесмару, — сказала Рушу, — то королева Ясна випустила щоденники про свої подорожі туди.

— Я це знаю, — сказала Навані, усе ще малюючи. — І читала щоденники.

Принаймні ті, що дала їй Ясна. Буремна жінка.

— Тоді навіщо вам моє зображення? — запитала Рушу.

— Ми шукаємо щось інше, — пояснила Навані, глянувши на Далінара, а потім заплющила змокрілі очі. Вона кліпнула, а тоді помахала Рушу, щоб та повернулася з нею до найближчого командного пункту. — Десь за Гадесмаром є місце, з якого Далінар отримує цю силу. Колись давно вежу підтримував такий самий Виковувач уз, як і мій чоловік. І з того, що розповіли спрени, я роблю висновок, що вежа також отримувала свою силу з того місця за межами Гадесмару.

— Ви досі турбуєтеся про це, ваша світлосте? — Рушу стиснула губи. — Це не ваша вина, що ми не розкрили таємниці вежі. Це така загадка, яку одна жінка, і навіть цілі армії жінок, не зможуть розплутати лише за рік. Навані насупилася. Чи справді її наміри такі очевидні?

— Це стосується не лише вежі, Рушу, — сказала Навані. — Усі хвалять ефективність цього корабля. Ясновельможний Кмакл уже уявляє собі цілі флотилії летючих кораблів, що затуляють сонце. Далінар говорить про перекидання десятків тисяч солдатів для штурму Холінара. Я не думаю, що хоч хтось із них справді розуміє, скільки роботи вимагає утримання цього одного корабля в повітрі.

— Сотні робітників в Урітіру крутять лебідки, щоб підіймати й опускати корабель, — кивнула Рушу. — Десятки чалів рухають його в сторони. Тисячі фабріалів для полегшення обох завдань — і всі вони потребують постійного перезаряджання. Ретельна синхронізація через пів дюжини телестилів для координації маневрів. Так, дуже малоймовірно, що ми могли б виставити більш як два або три таких судна.

— Поки, — сказала Навані, тицьнувши пальцем у нотатки, — ми не дізнаємося, як древні змушували вежу працювати. Якби ми знали цю таємницю, Рушу, то не тільки змогли б відновити Урітіру — ми б могли живити ці кораблі. Створили б фабріали, могутніші за будь-які уявлення.

Рушу схилила голову:

— Влучно. Я запишу свої думки.

— І це все? Просто... «влучно»?

— Мені подобаються великі ідеї, ваша світлосте. Від цього моя робота стає не такою нудною, — вона поглянула вбік. — Але мені все одно здається дивним, скільки Вітробігунів просто нічого не роблять.

— Рушу, — Навані потерла чоло, — намагайся зосередитися.

— Ну, я намагаюся. Просто не вдається. А що то за хлопець? Що він робить? Не охороняє корабель. Не допомагає біженцям. Хіба він не повинен битися?

— Напевно, він розвідник, — Навані прослідкувала за поглядом Рушу повз борт корабля, до родючих кам’яних полів. — Очевидно, він...

Навані запнулася, помітивши чоловіка, про якого вони саме говорили. Він стояв на вершині пагорба, явно не беручи участі в битві. Навані зрозуміла, чому Рушу вважала його Вітробігуном. Він носив форму такого ж крою, як і члени Четвертого мосту. Насправді Рушу, яка звертала увагу на найдивніші речі, але ніколи не помічала важливих деталей, могла колись бачити його в рядах мостонавідників. Він часто був поряд з Каладіном у перші місяці переходу Четвертого мосту в армію Далінара.

Рушу упустила той факт, що форма чоловіка була чорною, без нашивки на плечі. А його вузьке обличчя і худорлява фігура нагадували людину в розшуку. Зрадника.

Моаш. Той, хто вбив сина Навані.

Здавалося, він зустрівся з нею поглядом, попри відстань. Потім спалахнув Буресвітлом і зник за пагорбом.

Навані застигла, заціпенівши від шоку. Потім важко вдихнула, і жар охопив її, ніби вона раптом потрапила під палюче сонце. Він тут. Цей убивця тут!

Вона продерлася через натовп до одного з Вітробігунів-зброєносців, що стояв на палубі.

— Іди! — крикнула вона йому, вказуючи пальцем. — Попередь інших. Моаш, зрадник, тут!

Каладін знову переслідував Лешві через хаос на полі бою. Політ дав йому можливість швидко обстежити, як справи у його воїнів, і побачене обнадіювало.

Багато з них відтіснили суперників. Більшість Небесних ширяла по широкому периметру, віддаляючись від битви. Каладін підозрював, що вони зрозуміли безнадійність вивідати щось про корабель, просто розглядаючи його зовні.

Небесні, не підтримувані наземними військами або іншими Сплавленими, здавалося, не хотіли викладатися наповну. Тривали лише кілька двобоїв, і той, у якому брав участь Каладін, був найлютішим. Справді, йому довелося цілком зосередитися на гонитві, щоб не втратити Лешві з виду.

Каладін спіймав себе на тому, що всміхнувся, слідуючи за нею широкою петлею, повертаючи й ухиляючись від інших воїнів. Коли він почав тренуватися, то думав, що такі маневри, як цей поворот, неможливі. Щоб виконати трюк, йому довелося постійно відпускати й оновлювати Викиди, кожен під іншим кутом у петлі, роблячи це несвідомо. І на додачу планувати траєкторію руху зі стрімким вітром, щоб уникнути перешкод.

Тепер він міг виконувати такий маневр. Якщо не легко, то хоча б регулярно. Це змусило задуматися, що ще Вітробігуни можуть зробити за достатньої кількості тренувань.

Лешві, здавалося, хотіла пролетіти повз кожного бійця на полі бою, змушуючи Каладіна постійно переорієнтовуватися. Перевірка. Вона хотіла підштовхнути його, подивитися, наскільки він умілий насправді.

«Дозволь мені наблизитися, і я покажу, наскільки вмілий», — подумав Каладін, виринаючи з петлі й летячи вниз, щоб перехопити її. Він опинився досить близько, щоб ударити списом. Вона ухилилася, потім кинулася вбік. Він Кинувся слідом, і вони обоє шугонули в повітрі паралельно землі, крутячись одне навколо одного, поки кожен намагався влучити в супротивника. Вітер впливав на поєдинок, вириваючи його спис. На таких швидкостях це було схоже на дуель у великобурі.

Вони швидко покинули місто і головну битву. Каладін перетворив Сил на меч, але Лешві приготувалася до його випаду. Вона на мить пустила спис із рук і схопила його біля наконечника, потім пірнула і вдарила Каладіна в шию, відбивши його наступну атаку.

Каладін отримав поріз, але недостатньо глибокий, щоб вона висмоктала з нього Буресвітло. Він віддалився, але все ще летів паралельно з нею, а вітер хльостав і крутив його волосся. Каладін не хотів опинитися наодинці, тож повернувся до головного поля бою.

Лешві летіла слідом. Мабуть, вона вирішила, що він здатен не відставати, і тепер хотіла завдати удару. Петля вела їх до садиби, заходячи з північного боку.

Ці землі були такі знайомі Каладіну. Він грався на цих пагорбах з Тіеном. Уперше торкнувся списа — ну, палиці, що зображала спис, — саме там... «Залишайся зосередженим, — подумав він. — Час для битви, а не спогадів».

Тільки... це не було якесь випадкове поле бою в Нічийних пагорбах. Уперше в житті він знав місцевість. Краще за всіх інших у цій битві.

Він посміхнувся, а потім підлетів близько до Лешві для зіткнення, сповільнившись та прямуючи на схід. Він дозволив порізати собі руку, а потім відлетів, наче шокований. Кинувся до землі, вирівнюючись! метаючись серед пагорбів, а Лешві летіла слідом.

«Там, — подумав він. — Те місце».

Він пірнув уздовж схилу пагорба, знявши з пояса флягу з водою. Тут, на підвітряній стороні пагорба, у скелі видовбали печеру для зберігання інвентарю. І, як за часів його дитинства, двері були нещільно зачинені та вкриті коконами лургів — маленьких тварин, які цілими днями ховалися у своїх сховках, чекаючи доту, що розбудить їх.

Каладін бризнув водою з фляги на двері, потім кинув флягу і заховався за сусіднім пагорбом, припавши до землі. Він почув, як Лешві наближається ззаду. Вона сповільнилася — тканина зашелестіла. Мала б знайти викинуту флягу.

Каладін визирнув і помітив, як вона ширяє між пагорбами, десь за два фути від землі, а її довгий одяг волочиться по камінню. Лешві повільно крутилася, намагаючись знайти його. Лурги почали вискакувати зі своїх коконів, думаючи, що почався дощ. Вони застрибали довкола, від чого двері заскрипіли. Лешві відразу ж розвернулася і направила на них спис.

Каладін кинувся до неї. Вона відреагувала майже вчасно, але так близько до землі її довгий спис став перешкодою. Лешві довелося повернути його і схопити ближче до наконечника, перш ніж завдати удару, що дало Каладінові змогу вдарити її в груди Сил, яка обернулася коротким списом.

Він схопив Лешві за плече, змусивши охнути від болю. Вона ухилилася від наступного удару, але знову не змогла маневрувати зі своїм списом, коли він ударив її в ногу.

На якусь мить боротьба поглинула їх. Лешві кинула спис і витягла з-за пояса короткий меч, потім наблизилася більше, ніж Каладін очікував, відбивши його спис убік і намагаючись схопити його за руку. Її посіріла плоть загоювалася досить повільно, так що він зміг ударити плечем по її рані, і Лешві загарчала. Коли вона намагалася встромити меч йому в шию, він відбив удар Сил — маленьким щитом, що з’явився в руці.