Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 19)

— Буде виконано, — сказала Лин. — Якщо ти впевнений, що тобі не потрібна допомога...

Каладін демонстративно проігнорував це зауваження і попрямував до корабля. Він хотів переконатися, що Далінар під охороною, на той випадок, якщо дивний новий Сплавлений прийшов по нього.

Сил приземлилася йому на плече і з’їхала вниз, манірно поклавши руки на коліна.

— Усі стежать за мною, — сказав їй Каладін, — ніби я якийсь крихкий предмет зі скла, готовий у будь-який момент впасти з полиці й розбитися. Це твоя робота?

— Що саме? Що ваша команда достатньо уважна, щоб стежити одне за одним? Я б сказала, що це твоя провина.

Він приземлився на палубу корабля, потім повернув голову і глянув прямо на неї.

— Я їм нічого не говорила, — продовжила Сил. — Я знаю, як тебе турбують нічні кошмари. Було б гірше, якби я комусь про них розповіла. Чудово. Йому не подобалося, що вона могла говорити з іншими, але принаймні це пояснило б, чому всі поводилися так дивно. Він підійшов до Далінара, який розмовляв із Рошоном, що піднявся нагору з нижньої палуби.

— Нові урядники міста тримають полонених у буресховищі в маєтку, ясновельможний, — сказав Рошон, вказуючи на своє колишнє житло. — Зараз там перебувають тільки дві людини, але було б злочином кинути їх там.

— Згоден, — сказав Далінар. — Я пошлю одного з Вістреходів, щоб звільнити їх.

— Я супроводжуватиму їх, — сказав Рошон, — з вашого дозволу. Я знаю планування будівлі.

Каладін пирхнув.

— Подивися на нього, — прошепотів він до Сил. — Поводиться, як герой, просто щоб справити на Далінара враження.

Сил простягнула руку і легенько ляснула Каладіна по вуху, і він відчув неочікувано гострий біль, схожий на удар блискавки.

— Гей! — вигукнув він.

— Припини поводитися, як чуперадло!

— Я ж не поводжуся, як... Що таке чуперадло?

— Я не знаю, — зізналася Сил. — Це слово я чула від Цуп. Хай там як, я майже впевнена, що ти зараз поводишся саме так.

Каладін поглянув на Рошона, який прямував до маєтку разом з Ґодеке.

— Чудово, — сказав Каладін. — Можливо, він став кращим. Хоч трохи.

Рошон мав такий же вигляд, як і завжди, — дрібний світлоокий. Але за останній рік Каладін побачив колишнього градоправителя з іншого боку. Здавалося, йому справді було небайдуже. Наче тільки зараз усвідомив свою відповідальність.

Усе одно, це саме через нього вбили Тіена. Каладін не думав, що коли-небудь зможе пробачити Рошона за це. Як і не збирався прощати собі цю втрату. Тож принаймні Рошон мав хорошу компанію.

Скеля і Даббід допомагали біженцям, тож Каладін розповів їм, що знову бачив того дивного Сплавленого. Скеля кивнув, відразу все зрозумівши. Він махнув своїм старшим дітям, включаючи Струну, яка носила старий Сколколук Амарама, пристебнутий до спини, і повний набір Сколкозбруї, яку знайшла в Аїмії.

Разом вони підійшли, не так уже й непомітно, ближче до Далінара, стежачи за небом у пошуках червоних стрічок світла. Каладін глянув угору, коли одна з Небесних промчала повз них, переслідувана Сиґзілом.

— Це Лешві! — вигукнув Каладін, злітаючи в повітря.

6

Обірвана нитка

Коли спрена спіймано, можна почати розробку відповідного фабріала. Фабріаліри ретельно зберігають секрет того, що спрени, коли потрапили в пастку, по-різному реагують на різні види металів. Дротяна місткість для фабріала, так звана «клітка», має важливе значення для керування пристроєм.

Промениста позадкувала з мішком на голові. Вона притиснула пальці до прохолодного каменю стіни. Крики продовжувалися. Так, це голос Адоліна. Як вона й боялася, він явився врятувати її.

Промениста подумала, як би стягнути мішок, викликати Сколкозброєць і вимагати від змовників здатися. Однак вона визнала, що прагнення Вейл і Шаллан важливіші. Їм потрібно зустрітися з Йалай віч-на-віч.

Поруч пролунало шкрябання. Промениста розвернулася. Камінь об камінь. І... обертання якогось механізму?

Вона сліпо ступила в бік звуку.

— Візьміть мене з собою! — закричала вона. — Не залишайте мене їм!

— Добре, — пролунав голос Уліни десь поруч. — Ви двоє, хапайте її. Ти, охороняй двері зсередини. Спробуй заклинити механізм, щоб він залишився закритим. Швидко!

Грубі руки схопили Променисту за плечі й потягнули її вперед, ведучи кудись — судячи з відлуння кроків, до якогось тунелю. Позаду камінь заскреготів об інший камінь, заглушивши гамір сутички в прірві. Принаймні тепер вона знала, як культисти спускаються до прірви та підіймаються з неї. Промениста оступилася і навмисно впала на коліна, щоб помацати руками землю. Гладка вирубана порода. Ймовірно, зроблено Сколкозбройцем.

Інші змусили її підвестися на ноги та штовхали вгору схилом. Вони не зняли мішка, навіть коли вона протестувала, що він не потрібен.

Ну що ж, тунель — це виправдано. Цей військовий табір був зайнятий Садеасом і Йалай упродовж багатьох років, до того як усі інші переїхали в Урітіру. Вони хотіли мати таємний шлях для втечі з військового табору, особливо в перші роки на Рівнинах, коли всі, як казав Адолін, були впевнені, що князівства розпадуться на частини та почнуть воювати одне з одним.

Тунель зрештою вперся в інші двері, і вони відкрилися в приміщення, судячи зі звуку, у маленьку кімнату. Можливо, льох? Підвали не були поширені на Розколотих рівнинах, бо занадто легко затоплювалися, але багаті світлоокі мали такі для охолодження вина.

Змовники бурмотіли між собою, радячись, що робити. Четверо. Судячи зі звуків шелестіння тканини, вони знімали мантії. Напевно, під ними звичайний одяг. Руда тут не було; він би стиснув її руку, щоб повідомити про себе. Отже, вона тут сама.

Інші зрештою витягли її на сходи, а потім на вулицю; вона відчула вітер на руках і сонячне тепло на шкірі. Вдала, що поступлива і легко рухається, однак чекала, готова атакувати, на випадок, якщо це буде якась хитрість і на неї нападуть.

Її швидко повели по вулицях, досі з мішком на голові. Шаллан узяла гору, оскільки мала неймовірну, напевно, надприродну здатність відчувати й запам’ятовувати напрямок. Вона подумки склала мапу їхнього шляху. Підлі маленькі крєм’ячки — вони вели її шляхом у формі великої подвійної петлі, що закінчувалася в місці, де вони вийшли з льоху.

Підйом тривав усього кілька хвилин, тому вони мали б бути біля східного краю військового табору. Можливо, біля фортеці? Отже, вони зараз біля старих складів деревини Садеаса, де Каладін довгими місяцями формував Четвертий міст зі зневірених залишків тих людей, яких доставили туди на смерть. Вона дивувалася, чому ніхто не звернув уваги на те, що тут водять довкола жінку з мішком на голові. Судячи з їхнього засмученого вигляду, коли її нарешті втягнули в будівлю, вони не надто ясно мислили. Її силоміць всадили на стілець, а потім пішли, гупаючи чоботами по дереву.

Незабаром вона почула суперечку у сусідній кімнаті. Вейл обережно підняла руку і зняла мішок. Культист, залишений охороняти її, високий чоловік зі шрамом на підборідді, не вимагав, щоб вона знову його наділа. Дівчина сиділа на жорсткому дерев’яному стільці прямо за дверима кам’яної кімнати з великим круглим килимком, який не надто оживляв порожню обставу. Ці будівлі військового табору були такими схожими на фортеці — кілька вікон та мало оздоблення.

Шаллан завжди вважала Садеаса хвальком. Фортеця на кшталт цієї та тунель для втечі, через який вона пройшла, змусили Вейл переглянути думку. Вона просіяла спогади Шаллан, і те, що Вейл побачила в чоловікові, виявилося чистою хитрістю.

Шаллан не мала багато спогадів про Йалай, але Вейл знала достатньо, щоб бути обережною. Великий князь Танадал започаткував це нове «королівство» у військових таборах. Але незабаром після того, як Йалай влаштувалася тут, Танадала знайшли мертвим, як вважалося, зарізаним повією. Вама, інший великий князь, який не підтримував Далінара, втік із табору вночі. Здавалося, він повірив брехні Йалай, нібито Далінар наказав убити його.

Як наслідок, Йалай Садеас лишилася у військових таборах єдиною людиною, наділеною владою. Вона мала армію, співпрацювала із Синами Гонора та стягувала мито з торгових караванів, що прибували туди. Ця жінка залишалася такою собі колючкою, нагадуванням про старий Алеткар, повний світлооких, які постійно сварилися й зазіхали на землі одне одного.

Вейл як могла прислухалася до суперечок, що линули із сусідньої кімнати. Змовники, здавалося, були розчаровані, що втратили так багато своїх у сутичці. Схоже, вони шаленіли та непокоїлися, бо «все розвалюється».

Нарешті двері відчинилися, і з кімнати швидко вийшли троє людей. Вейл побачила Уліну, яку впізнала раніше за голосом. За ними слідував світлоокий солдат у формі кольорів Садеаса.

Охоронець жестом запросив Вейл увійти, вона піднялася й обережно зазирнула в кімнату. Та була більша за передпокій, з дуже вузькими вікнами. Попри намагання створити затишок килимком, канапами й подушками, кімната все одно була схожа на фортецю. Місце для світлооких, щоб перечікувати бурі чи ховатися під час нападів.

Йалай Садеас сиділа за столом у дальньому кінці кімнати, оповита тінями, подалі від вікон і світних сферних ламп на стінах. Поруч із нею стояв великий буфет з рулонною фіранкою, що прикривала його передню частину.

«Гаразд, — гадала Вейл, ідучи вперед. Ми її знайшли. А чи вирішили, що будемо з нею робити?» Вона знала, що відповість Промениста: треба змусити її сказати щось компрометуюче, а потім затримати. Однак Вейл не організовувала цю місію виключно для збору доказів для Далінара. І навіть не лише тому, що Примарокровні вбачали в Йалай загрозу. Вейл зробила так, тому що ця жінка наполегливо продовжувала ставити під загрозу все, що любила Шаллан.