Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 164)

На жаль, Каладін сумнівався, що зможе спуститися до самого плато з Присяжною брамою, пробравшись через коридори вежі. Так, він дістався віддаленого монастиря на четвертому поверсі, але це було далеко від густонаселених перших двох поверхів. Навіть якби люди не сиділи замкненими в кімнатах, Каладін не міг прогулятися так, щоб його не зупинили. Каладін Буреблагословенний привертав увагу.

Натомість він хотів спробувати спуститися по зовнішній стіні вежі. Перш ніж Каладін навчився літати, він приклеював камені до стіни прірви й лазив по них. Він гадав, що і зараз може зробити щось подібне. Ворог прямо наказав Небесним залишатися всередині, і мало хто виходив на балкони.

Тож Каладін вибрався на балкон десятого поверху, коли настали сутінки. Він прив’язав до пояса мішок і запхав туди чотири щітки для чищення, які забрав із монастиря. Заздалегідь зрізав скальпелем щетину, зробивши щітки рівними спереду, а вигнуті ручки залишив, щоб триматися.

Каладін не міг застосовувати Повний Викид до власних долонь, щоб приклеїти їх до чогось. Лопен постійно прилипав до підлоги одягом чи волоссям, але шкіра Променистого, напевно, несприйнятлива до сили. Можливо, Каладін міг би використати якісь рукавички, щоб утілити свій задум, але ручки для щіток здавалися міцнішими.

Він висунувся з балкона й перевірив, чи ніхто не дивиться. Уже темніло. Він сумнівався, що хтось зможе побачити його в темряві, якщо він не втягне забагато Буресвітла. Тримаючи Світло в основному в щітках, прикріплених до стіни, він не світитиметься настільки сильно, щоб його помітили. Принаймні ризик буде набагато меншим, ніж якби він пробирався через заселені поверхи.

Краще спочатку випробувати все безпечним способом. Каладін узяв одну щітку й наповнив її Буресвітлом, а потім притиснув пласкою стороною до колони на балконі. Закріпивши її на місці, він зміг повиснути на ній усією своєю вагою — вільно повиснув, і щітка не відірвалася, ручка не зламалася.

— Непогано, — сказав він, забираючи Буресвітло з Викиду.

Зняв шкарпетки, а черевики надів знову. Востаннє озирнувся, пошукавши у повітрі Небесних, потім переліз через край балкона й побалансував на маленькому виступі зовні. Каладін подивився на каміння далеко внизу, але воно загубилося у вечірній темряві. Йому здавалося, що він стоїть на краю вічності.

Каладінові завжди подобалося перебувати десь на висоті. Ще до того, як стати Променистим, він відчував певну спорідненість із відкритим небом. Стоячи тут, несвідомо захотів стрибнути, відчути стрімкий вітер. Зараз це не була якась суїцидальна думка, ні. Це поклик чогось прекрасного.

— Боїшся? — спитала Сил.

— Ні. Навпаки. Я настільки звик стрибати з висоти, що вже не так хвилююся, як, мабуть, потрібно.

Він зарядив дві щітки, а потім перейшов на край лівого боку балкона. Тут кам’яна стіна утворювала пряму «доріжку» між балконами до землі. Каладін глибоко вдихнув, замахнувся і вдарив об камінь спочатку однією щіткою, потім іншою.

Він знайшов опори для ніг на камені, але ті виявилися слизькими. Колись на стіні було багато різьблення, але за роки великобурі згладили нерівності. Можливо, Цуп змогла б пролізти по стіні без сторонньої допомоги, та Каладін був радий, що в нього є Буресвітло. Він зарядив носаки черевиків через ноги, а потім теж приліпив їх до стіни.

Так почав спускатися до землі: відклеював одну кінцівку, переміщав її, а потім знову приклеював. Сил ішла по повітрю поруч, немов спускалася невидимими сходинками. Каладінові спуск здався важчим, ніж він очікував. Йому доводилося багато в чому покладатися на силу верхньої частини тіла, оскільки було складно змусити черевики триматися правильно лише за допомогою пальців ніг.

Він від’єднував одну щітку від стіни, потім перемішував її на інше місце, тримаючись лише однією рукою, потім рухав ногами, перш ніж відірвати іншу щітку. Попри те що Каладін був Променистим, він спітнів від напруги, поки дістався п’ятого поверху. Там вирішив зробити перерву і, попросивши Сил перевірити, чи нікого нема, виліз на балкон. Каладін сів, глибоко дихаючи, і кілька шипастих спренів холоду поповзли до нього по поруччю балкона, наче дружні крєм’ячки.

Сил кинулася в коридор, щоб переконатися, що поруч нікого немає. На щастя, дедалі сильніший холоду вежі та бажання заховатися, напевно, переконали більшість співунів-загарбників забратися далеко всередину. Доки він тримається якомога далі від патрулів, йому нічого не загрожує. Каладін сидів спиною до поруччя балкона, відчуваючи, як горять м’язи. Служачи солдатом, а потім мостонавідником, він звик до відчуття перенапруження м’язів. Тепер же почувався майже обдуреним, тому що зцілення Буресвітлом зробило це відчуття рідкісним. І справді, він посидів хвильку, і біль повністю зник.

Коли Сил повернулася, він продовжив спуск. До нього підлетіли два спрени вітру — маленькі лінії світла, що петляли навколо. Поки він спускався до четвертого поверху, вони час від часу показували йому обличчя або обриси фігур, а потім захихотіли й полетіли.

Сил спостерігала за ними із захопленням. Каладін хотів запитати, про що вона думає, але не наважився, щоб хтось із середини не почув голосу через вікно. Також намагався прикріпляти щітки до стіни тихо.

Спустившись до четвертого поверху, Каладін натрапив на перешкоду. Сил помітила її першою, стала стрічкою та зобразила гліф «стоп» у повітрі біля нього. Каладін завмер, а потім почув. Голоси.

Він кивнув Сил, і та полетіла в розвідку. Він відчув її занепокоєння через узи. Коли Сил ставала Сколкозбройцем, між ними утворювався прямий ментальний зв’язок, але коли була в іншій подобі, зв’язок слабшав. Вони вправлялися втому, щоб передавати одне одному думки, але, як правило, переди валися лише нечіткі фрази. Цього разу він зрозумів кілька чітких слів: «...співуни... з підзорними трубами... балкон третього поверху.... дивляться вгору...»

Каладін повис на місці настільки тихо, наскільки міг. Він чув їх унизу і ліворуч, на балконі. У них підзорні труби? Навіщо?

«Дивляться на небо, — подумав він, намагаючись передати цю думку Сил. — Виглядають розвідників-Вітробігунів. Не хочуть використовувати Присяжну браму, доки не переконаються, що ніхто не спостерігає».

Сил повернулася, а Каладін знову відчув, як горять м’язи. Він витер спітніле чоло рукавом, а потім обережно, зціпивши зуби, втягнув Буресвітло, щоб вивільнити одну ручку щітки. Його шкіра почала випускати люмінесцентний дим, але перш ніж світло стало надто помітним, він знову застосував Викид до щітки й витягнувся, прикріпивши її до кам’яної стіни якомога далі праворуч.

Він відсунувся вбік, подалі від зайнятого балкона. Можна було перелізти через наступний балкон. Рухаючись, почув співунів, які балакали алетійською — голоси здавалися жіночими, хоча в деяких подоб співунів голоси у статей майже не відрізнялися. Судячи з розмови, вони справді стежили за Вітробігунами. Тому навмисно здійснювали переміщення через браму вночі, коли летючі Променисті були чітко помітні, адже світилися в нічному небі.

Каладін перетнув два балкони праворуч, а потім продовжив спускатися ще одним відкритим пласким кам’яним коридором. Він перебував на північному боці вежі й рухався на захід, щоб утекти від розвідників. Сил продовжувала перевіряти найближчі балкони, поки Каладін поступово рухався донизу. На жаль, незабаром після того як він проминув третій поверх, Присяжна брама спалахнула темним світлом. Воно мало фіолетовий відтінок, як Пустосвітло, але було яскравішим, ніж сфера з таким світлом.

Каладін трохи відпочив, зависнувши, але не рухаючись.

— Сил, — прошепотів він. — Злітай І перевір тих розвідників на балконі. Скажи мені, чи вони все ще спостерігають за небом.

Вона чкурнула геть, але за мить повернулася.

— Збирають свої речі, — прошепотіла вона. — Схоже, йдуть.

Саме цього він і боявся. Вороги використовували Присяжну браму якомога рідше, оскільки переміщення військ співунів у вежу та з неї наражало їх на очі шпигунів. Якщо розвідники збирали речі, це було досить серйозним свідченням того, що сьогодні вночі брама більше не запускатиметься. Каладін рухався надто повільно.

Але брама спалахнула Пустосвітлом. Тож тепер зрозуміло, що вони щось зробили з фабріалом. Йому доведеться спробувати ще раз завтра — сьогодні він рухався повільніше, ніж планував, проте задовольнився прогресом. Трохи більше практики — і він, мабуть, зможе спуститися досить швидко. Але, наблизившись до Присяжної брами, чи зможе зрозуміти, що з нею зробили? Він гадав, що мало знає про фабріали.

Тож почав підійматися назад, щоб зрозуміти, наскільки це складніше. Виходило повільніше, але опори для черевиків тепер стали кориснішими. Підіймаючись, він відчував шалену гордість за свої зусилля. Зміни у вежі мали на меті прив’язати його до землі, проте небо належало йому. Каладін знайшов спосіб злетіти знову, хоча й менш дивовижно. Якщо він...

Каладін зупинився, повиснувши на ручках — його осяяло. Він почувався таким дурним, бо не зрозумів усього одразу.

— Розвідники на балконі, — прошепотів він до Сил, коли та підлетіла поглянути, чому він зупинився. — Що б вони зробили, якби помітили в небі Вітробігунів?

— Вони б наказали іншим зупинити перенесення, — відповіла Сил, — бо, помітивши, що брама світиться не тим кольором, Вітробігуни дізналися б правду.