Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 141)
— Якщо ти помреш, я знову залишуся сама.
— Ми виплутувалися з набагато складніших ситуацій, ніж ця... Каладін замовк, глянувши на Сил, що сиділа в нього на плечі й здавалася набагато меншою, ніж звичайно. Він не зміг видавити із себе інші слова. Не міг збрехати.
Світло почало осявати коридор, наближаючись до нього.
Каладін міцніше стиснув скальпель. Підсвідомо він завжди знав, що все закінчиться цим. Один у темряві, спиною до стіни, віч-на-віч із переважною кількістю ворогів. Славний спосіб померти, але Каладін не хотів слави. Він відмовився від цієї дурної мрії ще в дитинстві.
— Каладіне! — гукнула Сил. — Що це? Ось тут, на підлозі?
У дальньому правому кутку з’явився слабкий фіолетовий вогник. Майже невидимий навіть у темряві. Нахмурившись, Каладін покинув свій пост біля дверей, щоб глянути, що це за світло. Тут, у камені, була гранатова жилка, і невелика її частина світилася. Поки він намагався зрозуміти, що це таке, світіння перемістилося й пробігло по кристалічній жилці. Він пішов за вогником до дверей, потім простежив, як той перетинає коридор і прямує до кімнати з іншого боку.
Він вагався лише мить, перш ніж прибрати зброю і знову звалити Тефта собі на плечі. Спотикаючись, перетнув коридор назовні, і одна з істот, що наближалися, сказала щось азірською. Це прозвучало невпевнено, ніби вони бачили його лише мигцем.
Бурекляття! Що він робить? Ганяється за примарними вогнями, немов за спренами зірок у небі? У цій маленькій кімнаті світло пробігло по підлозі й далі вгору, по стіні, висвітливши самоцвіт, вмурований глибоко в камінь.
— Це фабріал? — запитала Сил. — Заряди його!
Каладін вдихнув трохи Буресвітла, потім озирнувся через плече. Голоси зовні й тіні наближалися. Однак замість того щоб притримати Буресвітло для цього бою, він зробив так, як сказала йому Сил, — випустив Буресвітло в самоцвіт. Після цього залишилося, можливо, лише дві-три сфери-скалки. Тепер він практично беззахисний.
Стіна розкололася по центру. Каладін роззявив рот, спостерігаючи, як
Каладін затамував подих, почувши голоси в кімнаті позаду. Потім притиснувся вухом до стіни, прислухаючись. Він мало що міг розібрати. Там вирувала суперечка, в якій, здавалося, брав участь і Переслідувач. Каладін переживав, що вони помітили, як зачиняються двері, але не чув ні скрипу, ні стуку. Однак вони могли помітити спренів, яких він привабив, і зрозуміли б, що він близько.
Каладін мусив продовжувати рухатися. Маленький фіолетовий вогник на підлозі заблимав і посунувся, тому він потягнув Тефта за собою по черговому ряду коридорів. Зрештою вони дісталися до прихованих сходів, які, на щастя, ніхто не охороняв.
Каладін піднявся сходами, хоча кожен крок був повільнішим за попередній. Спрени виснаження супроводжували його. Він якось продовжував рухатися, а світло вело його на одинадцятий поверх, а потім в іншу темну кімнату. Гнітюча тиша підказала, що він дістався до тієї частини вежі, яку ворог не обшукував. Він хотів би впасти без сил, але світло наполегливо пульсувало на стіні, і Сил умовила його піти подивитися.
Ще один самоцвіт, вставлений у стіну, ледь помітний. Каладін використав залишки свого Буресвітла, щоб наповнити його, і прослизнув у відчинені двері. Опинившись у повній темряві, опустив Тефта на підлогу і відчув, як за ним зачинилися двері.
Не мав сил навіть озирнутися. Натомість, тремтячи, повільно опустився на холодну кам’яну підлогу.
Тут Каладін нарешті дозволив собі зануритися в сон.
45
Хоробре серце, гострий розум
ДЕВ'ЯТЬ РОКІВ ТОМУ
Ешонай казали, що картографування світу усуває його таємничість.
Деякі слухачі наполягали на тому, що дикі місцини слід залишати недослідженими — як території спренів та великопанцирників — і що, намагаючись зобразити ці місця на папері, вона ризикує викрасти їхні таємниці.
Вона вважала такі твердження відверто смішними. Увійшовши до лісу, вона налаштувалася на Ритм благоговіння. Понад деревами, яскраво-зеленими кулями з білими шипами, що стирчали на всі боки, підстрибували спрени життя. Ближче до Розколотих рівнин майже вся земля була рівною і лише зрідка траплялися скелебруньки. Але тут, не надто далеко звідти, буяли різноманітні рослини.
Її одноплеменці часто ходили в ліс по дерево та гриби. Однак вони завжди рухалися одним і тим самим маршрутом. День ходіння в гущавину лісу вгору по річці, щоб зібрати необхідне, а потім повернутися. Цього разу вона наполягла на тому, щоб залишити свій загін, і супутники занепокоїлися. Вона пообіцяла зустрітися з ними знову в головному таборі, після того як огляне зовнішній периметр лісу навколо.
Після кількаденної подорожі серед дерев Ешонай натрапила на річку з іншого боку лісу. Тепер вона зможе повернутися через серце лісу й дістатися до табору своєї родини іншим шляхом. Вона матиме із собою нову ману, на якій точно зобразить, наскільки великий ліс, принаймні з одного боку.
Вона пішла вздовж потоку, налаштована на Ритм радості, у супроводі річкових спренів, що пливли у воді. Усі так хвилювалися, що вона залишилася сама під час бурі. Проте Ешонай уже десяток разів за своє життя потрапляла в бурю і виживала без проблем. Крім того, вона зможе знайти сховок серед дерев.
Та все одно її родина та друзі непокоїлися. Вони провели свої життя на дуже обмеженій території, все мріючи про той день, коли зможуть завоювати одне з десяти стародавніх міст по периметру Розколотих рівнин. Така мізерна мета. Чому б не вирушити в подорож, подивитися, що ще є на світі?
Але ні. Існувала лише єдина можлива мета: захопити одне з міст. Знайти притулок за розваленими стінами, не звертаючи уваги на захист, створений самим лісом. Ешонай вважала це доказом того, що природа сильніша за творіння слухачів. Напевно, цей ліс існував ще тоді, коли стародавні міста були юними. Проте він усе ще буяв, а міста обернулися на руїни.
Неможливо вкрасти секрети у чогось настільки могутнього, просто досліджуючи його. Можна просто чогось навчитися.
Вона вмостилася біля скелі й розгорнула свою мапу, виготовлену з дорогоцінного паперу. Її мати була однією з небагатьох серед усіх сімей, хто знав Пісню Виготовлення Паперу, і з її допомогою Ешонай удосконалила процес. Вона взяла перо та чорнило й зобразила шлях річки там, де та текла біля узлісся, потім промокнула чорнило насухо, перш ніж знову згорнути мапу.
Хоча вона була впевнена, налаштована на Ритм рішучості, проте останнім часом скарги одноплеменців особливо набридали.
«Ми знаємо, де ліс і як до нього дістатися. Навіщо відображати його обриси на мапі? Яка з цього користь?»
«Річка тече в цьому напрямку. Кожен знає, де її знайти. Навіщо бабратися й малювати її на папері?»
Надто багато членів її родини хотіли вдавати, що світ менший, ніж насправді. Ешонай була переконана, що саме тому вони продовжували сваритися з іншими родинами слухачів. Якби світ складався лише із земель навколо десяти міст, тоді боротьба за цю територію мала б сенс.
Але їхні предки не воювали між собою. Вони повернулися обличчям до бурі й пішли геть, покинувши своїх богів в ім’я свободи. Ешонай скористається цією свободою. Замість того щоб сидіти біля вогнища і скаржитися, вона відчує красу, створену Культивацією. І поставить найкраще запитання з усіх:
Ешонай продовжувала йти, оцінюючи напрям течії річки. Вона використовувала власні методи підрахунку відстані, а потім перевіряла результати, оглядаючи те ж місце з кількох кутів. Річка продовжувала текти кілька днів після бурі. Як? Чому ця річка продовжує текти, коли вся інша вода витекла чи пішла під землю? Де її початок?
Річки та вкриті панцирами спрени, що жили в них, захоплювали її. Річки були знаками, дороговказами, шляхами. Ніколи не заблукаєш, якщо знаєш, де тече річка. Вона зупинилася перекусити біля одного з поворотів водойми й виявила новий різновид крєм’ячка — зелений, як дерева. Ешонай ніколи раніше не бачила крєм’ячків такого відтінку. Треба буде розказати Венлі.
— Я краду таємниці природи, — промовила Ешонай у Ритмі роздратування. — Що таке таємниця, як не сюрприз, який потрібно виявити?
Доївши зварених на парі клямкунів, вона загасила багаття й розігнала спренів полум’я, перш ніж продовжити шлях. За її припущеннями, потрібно півтора дня, щоб дістатися до рідних. Потім вона залишить їх знову, обігне ліс з
Так багато всього побачити, так багато дізнатися, так багато
Що це?
Вона насупилася й завмерла на місці. Течія річки вже слабшала, а завтра, напевно, вона перетвориться на струмочок. Через плюскіт води вона почула віддалені крики. Невже інші пішли її шукати? Вона поспішила вперед, налаштувавшись на Ритм хвилювання. Можливо, у них нарешті з’явилося бажання досліджувати.
Вона вважала так доти, поки не наблизилася до джерела звуків і зрештою зрозуміла, що з ними щось не так. Вони були монотонними, без натяку на ритм. Немов їх видавали мертві.