Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 126)

— Повернися до своїх кімнат! — наказав співун.

— Інші злякаються, — мовив Каладін. — У вас під боком можуть опинитися істеричні люди — вони спричинять хаос, який завадить вашим військам.

— І як часто ти перевіряв паршменів зі свого села, коли ті були налякані? — запитав співун. — Коли їх заганяли в темні кімнати, замикали всередині й просто ігнорували? Ти хоч трохи турбувався про них, лікарю?

Каладін мовчав. Це не та насмішка, на яку хочуть отримати відповідь. Натомість він опустив очі.

Співун, своєю чергою, ступив уперед і махнув рукою на Каладіна, щоб ударити його. Каладін зреагував не задумуючись, піднявши руку, щоб зловити зап’ястя співуна, перш ніж воно торкнеться його тіла. Він відчув легкий розряд, коли торкнувся руки, прикритої панциром.

Співун вишкірився:

— Лікар, кажеш?

— Ви ніколи не чули про бойового медика? — спитав Каладін. — Я тренувався з іншими, так що здатен захистити себе. Але ви можете запитати будь-кого з мешканців у цій вежі, чи я син лікаря, і вони всі це підтвердять.

Співун грубо штовхнув Каладіна в передпліччя, намагаючись вивести його з рівноваги, але той стояв твердо. Він зустрівся поглядом з червоними очима і побачив у них посмішку. Завзяття. Ця істота хотіла бійки. Напевно, він був злий, що його відправили на таке нудне завдання, як патрулювання коридорів, замість зухвалої й небезпечної місії. Найбільше на світі йому хотілося мати привід відчути трохи азарту.

Каладін міцніше стиснув руку співуна. Його серцебиття прискорилося, і він виявив, що тягнеться до Буресвітла на поясі. Зробити вдих, втягнувши його в себе, щоб покласти край цьому фарсу. Вороги вдерлися до вежі, а він тут просто розносить ковдри?

Він зустрівся поглядом з цими червоними очима. Чув, як калатає його серце. Потім змусив себе відвести погляд і дозволив співунові штовхнути себе в стіну, а потім підставити йому підніжку, вдаривши по ногах. Істота загрозливо нависла над ним, і Каладін опустив очі. Він навчився цього, коли був рабом.

Істота пирхнула і, не сказавши більше ні слова, потупала геть, залишивши Каладіна одного. Він відчував напругу, тривогу, як це часто бувало перед битвою — і всю його втому як рукою зняло. Він хотів діяти.

Замість цього продовжив свій шлях, приносячи розраду жителям Гартстоуна.

42

Броня й зуби

Правду кажучи, нам найбільше слід остерігатися поєднання підступності Посудини й сили Наміру.

Навані і її боязкі супутники незабаром покинули широкий коридор, устелений трупами, й увійшли в ряд коридорів зі згаслими ліхтарями на стінах. Зламані засувки свідчили про те, що злодії дісталися сфер усередині за допомогою цвяходерів. Для деяких людей жодні кошмари не були достатньо жахливими, а жодна війна — достатньо кровопролитною, щоб відбити жагу винахідливого особистого збагачення.

Звуки криків і відлуння грому стихли. Навані відчувала, ніби входить у міфічний центроритм — серце великобурі, про яке говорили деякі бідні мандрівники, опинившись у пастці її вітрів. Мить, коли з незрозумілих причин вітер зупинявся і все затихало.

Врешті-решт вона дісталася місця, куди відправив її Родич, — певного перехрестя між цими звивистими коридорами. Хоча жодна частина першого рівня не лишалася повністю невикористаною, ця частина була однією з найменш завантажених. Коридори тут утворювали заплутаний лабіринт, і тому невеликі кімнати використовували для зберігання різних запасів.

— І що тепер? — спитав буревартівник Елтебар.

Навані не особливо раділа тому, що йшла разом з цим високим чоловіком. Він мав дурнуватий вигляд зі своєю загостреною бородою і дивними шатами. Але був у картографічному кабінеті разом з ними, тож забороняти йому здавалося неправильним — вона потребувала кожної розумної людини.

— Обшукайте тут усе, — наказала Навані іншим. — Подивіться, чи є гранатова жилка на стінах. Вона може бути маленькою і прихованою серед мінливих кольорів шарів.

Вони виконали прохання. Даббід, німий мостонавідник, почав шукати на підлозі замість стін. Він підсвічував сферою, повністю стиснутою в руці, тож вона майже не давала світла.

— Прикрийте свої сфери й ліхтарі, — наказала Навані іншим.

На їхніх обличчях з’явилися дивні вирази — щось між збентеженням і жахом, але Навані показала приклад, закривши щиток на своєму ліхтарі.

Інші одночасно підкорилися, і кімната занурилася в темряву. Світло з далекого коридору ритмічно блимало червоним, тільки без грому. Кілька рук м’яко світилися — сфери, які тримали люди, підсвічуючи вени й кістки.

— Отут, — сказала Навані, помітивши слабке мерехтіння на підлозі біля стіни.

Помічники скупчилися довкола, досліджуючи іскру гранатового світла в прихованій кристалічній жилці.

— Що це? — запитала Ісабі. — Що за спрен?

Світло почало рухатися жилкою підлогою, потім коридором. Навані проігнорувала питання, слідуючи за іскрою, поки та не рушила вгору по стіні. Тут вона побігла за звивистими шарами до певної кімнати, огинаючи камінь і прослизаючи через шпарину між дверима й одвірком.

На щастя, у Венана були ключі. Всередині їм довелося переступити через згорнуті килими, щоб знайти іскру світла в задній частині кімнати. Навані приклала пальці до стіни й виявила невелику опуклість.

«Самоцвіт, — зрозуміла вона. — З’єднаний з кристалічною жилою. Він вмурований у стіну так глибоко, що його важко побачити». Здається, топаз. Хіба не подібний самоцвіт вони знайшли вмурованим у стіну тієї кімнати з моделлю вежі?

«Заряди топаз, — промовив голос Родича в її голові. — Ти можеш робити це без Променистих? Я бачило, як ти творила такі чудеса».

— Мені потрібно кілька маленьких топазів, — сказала Навані своїм ученим. — Не більше трьох кивів кожен.

Команда заметушилася: вони тримали напохваті самоцвіти всіх розмірів для експериментів, і незабаром їй принесли маленьку коробочку із зарядженими топазами. Навані наказала декільком помічницям узяти самоцвіти пінцетами й піднести їх до топазу, вмурованого в стіну.

Якщо торкнутися зарядженим самоцвітом незарядженого, можна передати частину його Буресвітла за умови, що камені того ж різновиду, а незаряджений самоцвіт набагато більший за заряджений. Усе працювало трохи схоже на принцип різниці тиску. Велика порожня посудина витягне Буресвітло з менших повних.

Процес проходив повільно, особливо коли самоцвіт, який бажали зарядити, був відносно малим, обмежуючи потенційну різницю розмірів. Вона підійшла до Улвлк та Врандл, двох учених з Тайлени. Вони були фабріалірками з дуже секретної гільдії.

— Поможи Всемогутній, щоб ми завершили все вчасно, — сказала Навані, а позаду прокотився луною грім.

— То ось чому ви привели нас сюди, — сказала Врандл, невисока жінка із завитими в тугі кучерики бровами, яка віддавала перевагу носінню хави, а не традиційного тайленського вбрання. — Вежу захопили, ваші люди гинуть, а для вас це можливість видерти наші комерційні таємниці?

— Скоро кінець світу, — заперечила Навані, — і наша найбільша перевага — вежа, яка дозволяє миттєво перемішувати війська з одного кінця Рошару до іншого, — під загрозою. Невже зараз справді слушний час приховувати комерційні таємниці, ваша світлосте?

Обидві жінки не відповіли.

— Будете дивитися, як вежа горітиме? — дорікнула Навані, відчуваючи виснаження й роздратування. — Ви справді дозволите Урітіру впасти, аби лише не поділитися своїми знаннями? Якщо ми назавжди втратимо Присяжну браму, то війні настане кінець. Як і вашій батьківщині.

Вони знову промовчали.

— Чудово. Сподіваюся, що коли ви помрете — знаючи, що ваша батьківщина приречена, ваші сім’ї поневолені, ваша королева страчена, — то відчуєте задоволення, усвідомлюючи, що принаймні зберегли невелику ринкову перевагу.

Навані проштовхалася до передньої частини групи, де її вчені по крихтах вливали Буресвітло в самоцвіт у стіні. Часто фабріалу слід заповнитися на певний відсоток, перш ніж він активується, але що більше він усотував Буресвітло, то повільніше відбувалося перетікання.

Позаду по каменю зашурхотіли кроки. Навані повернулася й побачила Улвлк — молодшу з двох тайленських учених, що стояла там.

— Ми використовуємо звук, — прошепотіла вона. — Якщо ви можете змусити самоцвіт вібрувати на певній частоті, він буде втягувати Буресвітло незалежно від розміру самоцвітів, розміщених поруч із ним.

— Частота... Як ви це виявили?

— Традиції, — прошепотіла вчена. — Передавалися століттями.

— Створити вібрацію... — промовила Навані. — Ви використовуєте просвердлені отвори? Ні... це вимагатиме, щоб Буресвітло вже було влите туди. Камертони?

— Так, — пояснила Улвлк. — Ми торкаємося камертоном до повністю зарядженого самоцвіту, змушуючи його вібрувати, а потім можемо вивести лінію Буресвітла до порожнього. Після цього Світло буде перетікати, як рідина через сифон.

— У вас є необхідне обладнання тут і зараз? — запитала Навані.

— Я...

— Звичайно, є. Коли я послала гінців, ви подумали, що я збираюся вас евакуювати. Ви мали забрати все цінне зі своїх кімнат.

Молода тайленка порилася в кишені й витягнула металевий камертон.

— Тебе виженуть з гільдії! — гаркнула Врандл, що стояла позаду, і спрени гніву забулькали в калюжках у неї під ногами — Це хитрість!

 — Це не хитрість, — запевнила знервовану молоду жінку Навані. — Чесно кажучи, ми були близькі до прориву, досліджуючи зброю Сплавлених, здатну витягувати Буресвітло з людини. Усе, що ви зараз зробили, потенційно врятує вежу від загарбників.