Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 9)
13. Мирні дні в Раю
У небі засяяв сонячний промінь. Після нічної атаки життя на острові Сіте повернулося до звичного ритму.
Наші слуги барикадують тунель у метро і встановлюють металеві броньовані двері, зняті з банку. Замок на них можна розблокувати і заблокувати лише однією цифровою комбінацією.
Впродовж кількох наступних днів до нас переправляються коти і люди. Чим вища ефективність нашої спільноти, тим краще ми можемо захиститись від агресора. Лише за один тиждень чисельність нашого населення зросла до 3000 котів та 500 людей. Можливо, ми так злагоджено працюємо завдяки тому, що маємо спільного ворога.
Щоб зняти напругу, Есмеральда організовує хор котів і людей. Вчить їх гармонійно нявчати разом, користуючись винятковою акустикою собору Паризької Богоматері.
Вона ділить учасників на три групи і просить кожну співати ту саму пісню, ту саму мелодію, але з невеликою затримкою, залежно від групи. Піфагор каже, це називається канон.
Я беру участь в одній з репетицій хорового нявчання. Мене вражає, як усі людські й котячі голоси зливаються в єдине звучання. Сіамець називає цю вібруючу хмарину «егрегором» і каже, що можна уявити подібну хмарину з думок, духовний егрегор, подібний на вокальний, який ми щойно створили.
Я ще не дуже розумію, про що він говорить, але ми вирішуємо організувати майстер-класи, де кожен зможе навчати інших того, що сам вміє.
Відтоді Ганнібал викладає мистецтво реву. Секрет полягає в тому, щоб виштовхувати звук із живота і використовувати грудну клітку як простір для резонансу, стараючись ревти якомога нижче.
Ще він викладає мистецтво бою. Показує, як випускати пазурі, наче гострі шаблі, як атакувати так, щоб вп’ястися ворогу в горло та скуштувати його запашного соку — крові.
Піфагор називає нове бойове мистецтво «кіт-ван-до», себто мистецтво бою для котів.
Анджело, великий левів прихильник, як ніколи уважний:
— Мамо, здається, я знайшов свій шлях, — заявляє він.
— І який же? Кажи.
— Найбільше я люблю… насильство.
Раптом мені стає лячно за наступне покоління.
— Синку, не мели дурниць.
— Ні, мамо, Ганнібал відкрив мій талант. Я люблю битися. Знаєш, у мені теж душа лідера.
Він починає ревти в надії вразити мене. Я трохи роздратовано відповідаю:
— Знаєш, Анджело, бути лідером — це не одностороннє рішення. Потрібно спонукати інших до думки, що ти зможеш виконувати цю роль, тоді вони самі тебе виберуть.
— Думаєш, я недостатньо сильний для цього?
Анджело імітує прийоми з кіт-ван-до.
— Послухай, сину, я люблю тебе, але думаю, що тобі варто пам'ятати про скромність. Поглянь на мене: мене шанують саме тому, що я не показую своєї сили. Коли ти вдаєшся до бійки — демонструєш свою слабкість.
— Але ж, мамо, без жорстокості не буде перемоги.
— Жорстокість — це останній аргумент дурнів.
— Ні, неправда! Я вважаю навпаки: жорстокість — це найкращий спосіб переконати всіх у тому, що правда на твоєму боці.
Хоч він мені й син, я ледве стримуюсь. Це поганий вплив тієї названої матері, Есмеральди, це вона розпестила його. Треба буде колись взяти його під лапу, тобто застосувати свої методи виховання.
Але не зараз. Потім. Зараз я маю провести майстер-клас.
Значно спокійніша, ніж мій син, я навчаю лікувати звичайним муркотінням групу молодих котів, переважно кішок.
— Спершу потрібно вловити в диханні недужого негативні хвилі, далі почати виробляти вібрації на протилежній частоті так, щоб забезпечити противагу.
Після теорії переходимо до практики: в одної з моїх учениць болить живіт, я починаю муркотіти біля неї на частоті близько 19 герц, потім помалу її підвищую. Я помічаю, що мій метод починає працювати на частоті близько 24 герц, бо учениця, що потерпає від закрепу, каже, що відчуває у кишківнику полегшення.
— Ну от. Все дуже просто.
У рамках спільного навчання Патриція навчає всіх охочих — людей і котів — медитації.
Я думаю, що мій пообідній сон теж є своєрідною формою медитації, проте шаманка показує нам, як тримати вертикальну поставу, прямий хребет, згинати задні лапи так, щоб подушечки торкались одна одної, а коліна дивилися врізнобіч. Така поза, на її думку, найвідповідніша для того, щоб стежити за своїми думками.
Вона пояснює нам на мигах, що для вдалої медитації ніколи не можна засинати. Але мої медитації завжди закінчуються сном чи принаймні дрімотою. Не знаю, чи вже казала, що дуже люблю спати, а особливо — дивитися сни.
Продовжимо екскурсію по наших майстер-класах.
Трохи віддалік Піфагор ділиться знаннями про світ людей — дає зацікавленим урок геометрії. Розповідає про славнозвісну теорему Піфагора, яку я, чесно кажучи, взагалі не розумію. Йдеться про квадрат гіпотенузи, це занадто складно для мене. Він також згадує тему, яка, наскільки йому відомо, була важливою для його тезки, — тему реінкарнації. Якщо вірити йому, ми, коти, маємо дев'ять життів, тому після кожної смерті перероджуємося у тілі зовсім іншого кошеняти.
Отже, якщо вірити теорії реінкарнації, я мала б народитися, потім померти, потім знову народитися та знову померти, і так дев’ять разів. Цікаво, у якому з дев’яти життів я зараз перебуваю.
Хай там як, ця думка дає мені відчуття, ніби я набагато старша, ніж здавалося. Також я розумію, що після смерті не зникну, бо мій дух переродиться в іншій формі в іншому місці.
Піфагор переходить до теми «регресивного гіпнозу». Ця техніка полягає в тому, щоб побачити, лише через умоглядно, минулі забуті життя. Ми навіть робимо вправи. Я пробую, але все даремно. Правду кажучи, я не вірю в його історію про реінкарнацію, тому переходжу до інших речей.
Я чекаю, поки завершиться його майстер-клас, щоб поговорити з ним. Особливо приваблює мене в сіамцеві його неосяжний словниковий запас. Він пояснює мені витончені та абстрактні поняття, яких я ніколи не могла окреслити. Завдяки йому мені вдається знайти слова, щоб пояснити тонкощі емоцій чи нюанси думок, які до того мені не вдавалось описати. Так я вимірюю силу критичного мислення і дедалі вправніше висловлюю свої думки.
Як я люблю дізнаватися нові слова! Візьмемо, до прикладу, «ностальгію», тобто жаль за тим, що теперішнє ніколи не буде таким, як минуле. «Гармонія» означає відчуття, коли все на своєму місці. «Застарілий» вживають для опису чогось відсталого через швидкість поступу. «Невротичний» — це той, хто через травму дитинства не бачить життя таким, як воно є.
Кожне нове слово — ніби ласощі для мого розуму. Я починаю розуміти, що той, хто володіє більшим словниковим запасом, має у своєму житті більше засобів для розширення власної свідомості й може взяти гору над тими, в кого він менший.
Вольфганг, як колишній кіт людського лідера, навчає нас «гарних манер». Він вчить нас правильно їсти мишей і не бруднитися, ділиться з нами основами гастрономії.
Для нього існує два види сухого корму: корм низького ґатунку та корм високого ґатунку. Корм слід оцінювати за запахом, хрусткістю на зубах та смаком у роті.
Вольфганг каже, що не можна їсти поспіхом, не можна цямкати, — каже, що люди називають це «етикетом».
Ввечері, у світлі вуличних ліхтарів, зарази розваги ми граємо у гру, яку я назвала «кіт-болом». Ділимось на дві команди, по одинадцять особин у кожній, виходимо на прямокутний майданчик у глухій вуличці. Ця гра така сама, як футбол у людей, лише замість м’яча ми граємо живою мишею, яку зловив арбітр.
Ця мишка — живий м’яч, що бігає сам собою. Метою гри є налякати мишу так, щоб та забігла в зону суперника.
Не знаю, чи ви колись грали в таку гру, але раджу спробувати. А, і не забувайте час від часу міняти мишу, інакше вона від перевтоми може зіпсувати гру.
Для того, щоб мати мишу, завжди бадьору і жваву, я пропоную команді, яка забила гол, її з’їсти, а команді, яка програла, — ловити нову.
Так, за навчанням і забавами, пролітають один за одним дні на острові Сіте. Я дедалі більше починаю цінувати життя в Раю для котів і людей.
Тим часом люди облаштували квартири. Ми ж з Анджело і Наталі поселились у кімнаті органіста собору.
Щодня прибувають нові коти та люди, від чого наш оптимізм лише зростає.
З допомогою кількох знавців інформатики Піфагор і Наталі працюють над тим, щоб удосконалити діалог між котами й людьми. Їм вже вдалося покращити комунікацію між сіамцем та моєю служницею.
Вони розробляють невеличкий прилад, який можна вбудувати у Третє Око Піфагора, щоб той передавав хвилі. Також вони створюють програму, яка перекладає нявчання на людську мову й навпаки.
Піфагорові досить лише сказати щось котячою мовою, як прилад у Третьому Оці вловить його слова, перетворить на людські та надішле Наталі, яка, своєю чергою, почує вже своєю мовою у мікрофоні-навушнику та відповість людською мовою, яку прилад перекладе на котячу.
Прилад просто крихітний. Енергія виробляється на світлочутливій пластині, яка вловлює сонячні промені. Прилад чорний та блискучий, завбільшки з котяче око.
Прилад покращують за кожною наступною спробою.
Їм двом вдається створити перший міст майже природного спілкування. Вони спілкуються так, ніби належать до одного виду.
Я вилізла на химеру, Піфагор приєднався до мене.
— Як я тобі заздрю! Як би я хотіла спілкуватися зі своєю служницею! Здіймається вітер та куйовдить мою чорно-білу шерсть. Я дивлюся на свій острів. Листя на деревах вбирається у жовтогарячі, червоні та брунасті кольори. Я ностальгічно нявчу: