Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 8)
Усього за кілька хвилин протистояння (якщо це можна так назвати) нападники вже лежать замертво, є декілька вцілілих, а від інших лишилися хіба що шматки.
— Вперед, Ганнібале, покажи, що їм тут не раді, — нявчу я.
Люди приходять останніми і бояться навіть підійти, остерігаючись випадкового удару пазуристою лапою чи зараження чумою. А кілька вцілілих пацюків стрімголов утікають до річки.
Мої побратими відгадали їхній намір і заступили шлях.
Я нявчу:
— Не вбивайте всіх! Візьміть котрогось в полон!
Проте живим залишається лише один пацюк, і його теж оточили коти.
Так на мене падає тягар найгіршого вчинку: я втручаюся в бійку і відвойовую в побратимів життя пацюка.
— Та подумайте ж! Треба лишити його живим і змусити розповісти нам все, що знає, про пацюків і їхні плани. Якщо його вбити, то з ним ми втратимо цінну інформацію.
І ось я дивлюся на врятовану тварину. Це великий темно-сірий пацюк із чорними очима та довгими й гострими білими іклами, він весь тремтить від страху. Я навіть чую цокотіння його зубів. Його можна зрозуміти: можливо, донині він і не знав про існування левів. Уявляю, якби мені довелося стати перед пацюком, вдесятеро більшим за звичайного, — навіть я б обімліла.
Цікаво, як говорити з полоненими. Я не готова розмовляти з пацюком. У Патриції найбільше шансів провести переговори, тож вона жадібно приймає спеціальні трави і занурюється у транс. Пацюк теж піддається силі галюциногенних трав. Обидвоє ніби сплять, лише повіки тремтять, а губи ворушаться, що означає беззвучний обмін інформацією.
Коли Патриція врешті розплющує очі, то дає зрозуміти, що отримала потрібні відомості. Вона записує почуте для Наталі, а та передає інформацію Піфагору, той, своєю чергою, перекладає котам.
І ось що ми дізналися: після поразки на Лебединому острові вцілілі пацюки втекли та перегрупувались у південно-західній частині Парижа. Дещо сталося: лідери вимагали пояснення поразки від пацючого короля Камбіса. Вони тицьнули йому в ніс нікчемним результатом, перевага в кількості та вміння плавати мали принести його військам перемогу.
Камбіс безуспішно старався виправдатись. Його статус лідера поставили під сумнів. На нього впала повна відповідальність за жалюгідний результат битви за Лебединий острів. Він повинен був відпокутувати за скоєне.
Вони живцем відкрили йому череп та впилися зубами в мозок. Ми поїдаємо ворогів, щоб перебрати собі їхню силу, а пацюки зжерли свого короля, щоб перебрати собі його розум. Після ритуального вбивства гризуни перейшли до поєдинків між найсильнішими лідерами, щоб вибрати наступника Камбіса. Лише найсильнішому могло дістатись право керувати ними.
Суперники билися на смерть, аж поки не залишився один переможець. Для певності в тому, що вибір правильний, вони були готові пожертвувати найвідважнішими бійцями.
І справді, один серед них переміг усіх.
На диво, він не був найбільшим, найгрізнішим чи найсильнішим, у нього не було найдовших зубів чи найгостріших кігтів. Ні, переможець був невеликого зросту, в нього була незвично біла шерсть і червоні очі. Якщо вірити нашому полоненому, його слава бігла попереду.
Кажуть, що на ньому ставили досліди, коли він жив у людей. Йому довелося пройти через страшні тортури, але він вижив. До того ж, люди наділили його феноменальними навичками виживання та адаптації.
Новий лідер завжди зберігає спокій. У бою він компенсує свій малий зріст здатністю передбачати найменший рух суперника, знаходить його слабке місце та блискавично атакує. Він завжди на крок попереду.
Саме так маленький пацюк з червоними очима переміг усіх суперників. Після перемоги він сказав, що ненавидить людей за зло, яке вони йому заподіяли, і що має намір вбити всіх до останнього, поки їхній слід на землі не зникне. Також він ненавидить собак і котів, бо ті, як він вважає, позбавлені почуття власної гідності і покірно служать людям.
Він пообіцяв своєму народові, що коти і люди, які брали участь у битві за Лебединий острів, вип'ють чашу страждань сповна, а в майбутньому жоден кіт чи людина не посміє протистояти пацюкам.
Полонений пояснив, що в нового короля є вічко на голові, завдяки якому він може поєднуватись до комп’ютерів і таким чином отримувати доступ до всіх людських знань.
Вивчивши історію людства і засади його лідерів, новий пацючий король вибрав собі ім’я відомої історичної постаті, на яку він хотів бути схожим: Тамерлан.
Полонений підтвердив, що коли білий пацюк з червоними очима став їхнім королем, він зумів об’єднати всі орди в одну: брунатну орду. Вона поселилась у великому будинку на заході Парижа, звідки Тамерлан планує майбутнє пацюче вторгнення.
Брунатна орда скоро прийде, а сьогодні завітала тільки група розвідки. Основна частина армії із сили-силенної пацюків прийде та спустошить усе. Полонений завершив розповідь заявою, що ми все одно не зуміємо зупинити Тамерлана та його брунатну орду.
Скориставшись моментом, полонений втік. А коли ми кинулись навздогін, той піднявся на вежу собору Паризької Богоматері, стрибнув додолу і розбився на площі перед собором. Я приголомшено спитала:
— Чому він це зробив?
— Це фанатик. Можливо, він хотів пожертвувати життям, щоб більше не видавати нам інформацію, — відповів Піфагор.
— Але, в такому разі, чому він не зробив цього раніше?
— Він хотів попередити нас, що Тамерланова орда наступає. Хотів посіяти страх.
Сіамець не може приховати нервове тремтіння на кінчиках вух.
Він прямує до кімнати Наталі, я йду за ним.
Він бере USB-кабель та під’єднує його до Третього Ока. Я знаю, що він заходить в інтернет. Бачу, як він зосереджується, потім врешті від’єднує кабель; йому не вдається приховати гримасу.
Я обережно запитую:
— І що там?
Він струшує шерстю так, ніби хоче позбутися щойно прочитаної інформації.
— Нічого. Я прочитав про чоловіка, чиє ім’я взяв собі Тамерлан.
12. Тамерлан (частина перша)
Тамерлан був найжорстокішим та найкривавішим з усіх середньовічних завойовників. Про нього згадують як про «катастрофу в історії», бо він провів своє життя у війнах не з метою створення імперії, а просто тому, що отримував задоволення від масового винищення людей у жорстокий спосіб, зі знущаннями і тортурами.
Тамерлан народився 8 квітня 1336 року у місті Кеш в Узбекистані. Пологи були важкі, і його дістали на світ із закривавленими руками. Дехто пояснює цим його жагу до вбивств.
Його батько був ватажком монгольського племені, що прийняло іслам. Якщо вірити легенді, він назвав сина Тамар, оскільки бажаючи представити його місцевому шейхові, який саме читав Коран, перебив його на слові
У шістнадцять років Тамерлан пішов у тюркську армію, лідер якої, Казган, прославився лише тим, що наказав убити останнього хана місцевого монгольського племені. Казган навчав його мистецтву політики та втовкмачив у голову, що дволикість, зрада, вбивство і змова — необхідні складові на шляху до влади.
У тридцять шість років Тамерлан об’єднався зі своїм братом Хусейном, щоб завоювати Самарканд, а потім отруїв його, щоб лишитися при владі самому. Але його правління у новій столиці не тривало довго, він зібрав величезну армію та пішов наступом на сусідні території. Дальші тридцять років свого життя він присвятив тому, щоб задовольняти свій порив до знищення, кровопролиття, тортур і масштабних убивств.
Якщо вірити його історикам, він кидався в битву так, ніби це було свято. Військами керували напади гніву та ірраціональні забаганки лідера, а не стратегія. Його зброєю був кийок у формі бичачого черепа із засохлою кров’ю жертв.
Тамерлан мріяв відродити монгольську імперію Чингісхана. Тільки от він хотів, щоб вона була ісламською і мала більші території. Він обрав титул султан замість хана.
У 1380 році він захопив Іран, у 1386 році — Ірак, Грузію, а у 1389-му відправив військо проти монгольської Золотої Орди, якою керував старший син Чингісхана.
Йому вдалося перемогти. З цієї нагоди він повністю знищив Астрахань, напав на Москву, розгромив Крим. Всюди, де ступала його нога, поневолювали та, за його наказами, вбивали усіх християн із диявольською жорстокістю, щоразу вигадуючи нові нечувані тортури.
Наприклад, у 1383 році в Пакистані він наказав кинути в яму 2 000 живих полонених і залити їх цементом, а зверху звести мінарет.
У1387 році в Ісфагані для придушення повстання він вирішив збудувати при вході у місто піраміди з черепів 70 000 вбитих за його наказом полонених.
У 1398 році під час походу на Індію він захопив Делі і наказав зарізати 100 000 полонених зі словами: «Я хотів помилувати населення від таких страждань, проте Аллах велів інакше».
У 1400 році у Багдаді він наказав кожному зі своїх солдатів принести голову випадкового мешканця. Зібравши 90 000 голів, він збудував сто двадцять веж, кожна з 750 голів. Перед відходом він наказав спочатку спалити місто, а потім зрівняти його з землею.
У 1402 році він прибув до Анкари і зустрівся віч-на-віч із султаном Османської імперії Баязидом І. Той, також мусульманин, був його основним конкурентом у походах та жорстокій розправі з невірними. Ба більше, на той час Баязид І вже зруйнував Болгарію, Сербію, Грецію та знищив тамтешнє християнське населення. Двоє ватажків зійшлися у денній битві при Анкарі, в результаті якої, якщо вірити тогочасним літописцям, загинув мільйон людей. Вночі Тамерлан здобув перемогу. Баязид потрапив у полон, його кинули у крихітну залізну клітку, яку повісили в їдальні. Баязид помер з голоду під час ворожого бенкету.