Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 29)
— Бастет! — схвильовано кличе Наталі й дає знак спускатися.
Я зістрибую з дерева прямо їй на руки. Піфагор повторює за мною. Ми завбачливо вмощуємось у неї на плечах.
Нарешті гавкіт та гарчання стихли. Наталі звертається до собак людською мовою:
«Лежати, ну ж бо, лежати!»
Навіть якщо вони не розуміють слів, то вловлюють інтонацію та емоції.
Вона каже ще якісь слова. Собаки уважно слухають і запитально махають хвостом. Я питаю в Піфагора:
— Що вона їм каже?
— Думаю, вона намагається знайти лідера зграї.
— Думаєш, вони зрозуміють?
— Через тривале співжиття з людьми багато собак по-своєму розуміє людську мову. Деякі навіть можуть зрозуміти більше двохсот п’ятдесяти слів.
Я уважніше придивляюся, і тепер вони лякають мене менше. Тут зібралися собаки всіх кольорів, розмірів та форм, із довшими чи коротшими хвостами. На багатьох із них сліди укусів, підозрюю, пам’ятки від сутичок зі щурами. У кількох бракує лапи.
Врешті пес із довгою чорно-білою шерстю робить крок уперед. Усі розступаються перед ним. Я тихо шепочу Піфагору:
— Що це за порода?
— Бордер-коллі. Це пес шотландського походження, якого колись використовували для охорони овець. Вони вважаються (принаймні, за людськими мірками) найрозумнішою породою, яка розуміє безліч слів, а також легко піддається тренуванню, зокрема для циркових виступів.
Бордер-коллі підходить впритул до нашої служниці. Він показує ікла на знак можливої атаки.
Я оцінюю його за своїми критеріями. Хвіст схований між лапами для самозахисту, вуха нашорошені, щоб почути найменший шум. У котів ці дві ознаки означають довіру, у собак — готовність до атаки.
Наталі стає на коліна і простягає руку долонею вгору. Матуся колись пояснювала мені: «Це команда. Коли люди простягають руку вперед чи вгору долонею донизу, це знак домінування. Якщо вони опускають її на землю долонею вгору, то це означає або готовність іти на контакт, або покору».
Бордер-коллі на мить завагався, потім опустив хвіст та вуха. Усі собаки навколо одразу міняються.
Один пес підносить новенький пакетик із кормом. Я роздираю його і впізнаю запах курки у прованських травах. Поки я їм, інший пес оглядає мою рану, завдану соколицею, і навіть починає лизати її. Я одразу ж відстрибую.
— Він знає, що робить, — мурчить Піфагор, — собача слина діє як дезінфекція.
Бордер-коллі й Наталі ведуть діалог і, здається, пес усе розуміє, бо в якийсь момент він по-іншому гавкає і повертається мордою до селища. Він здається дуже схвильованим, висолоплює довгий рожевий язик і нетерпляче гавкає.
— Він пропонує піти за ним, — каже Піфагор.
Тож ми покидаємо собаче село повз два ряди шанувальників. Усі гавкають, наче бажають нам щасливої дороги.
— Мушу визнати, собаки були привітнішими за котів. Можливо, я недооцінила їх.
— У людей є приказка: «Свою думку не змінюють лише дурні». Позбавлення від упереджень говорить лише про твою мудрість, Бастет.
Коли ми покидаємо наших нових друзів, я намагаюся гавкнути: Хоч ви й собаки, я поважаю вас. Деякі гавкають у відповідь, мабуть, те саме.
Нашим єдиним гідом відтепер є бордер-коллі. Щось у ньому мені подобається, але я не знаю, що саме. Ми приходимо до місця, куди він нас вів. Воно захищене огорожею з колючого дроту з невеликими вежами. Чути запах людських ніг.
Після Версальського палацу, окупованого пацюками, котячої водонапірної вежі, собачого села нарешті ми потрапляємо до комплексу, в якому перебувають… люди.
Бордер-коллі гавкає та крутить мордою. Наталі звертається до Піфагора, той перекладає:
— Вона впізнала це місце. Вона каже, що це університет Орсе, який об’єднує багатьох науковців.
— Чудово. А то мені вже набридло мати діло з істотами, які лінуються думати.
Коли я вимовляю ці слова, то розумію, що не права. На своєму шляху я зустріла багатьох винятково розумних тварин, взяти хоча би пса, який привів нас сюди.
36. Розум тварин
Перелік найрозумніших, за людськими мірками, тварин:
1. Шимпанзе. Можуть користуватися знаряддями праці, зокрема палицею, для пошуку комах у дерев’яній корі. Здатні навіть створювати знаряддя та спілкуватися з допомогою мови жестів. Розпізнають на малюнках людей і предмети. Можуть створювати плем’я. Шимпанзе бонобо використовують секс для зниження напруги у відносинах.
2. Дельфіни. Ведуть суспільне життя, можуть разом зі своїми побратимами розробити стратегію ефективного оточення зграй риби. Люблять бавитись. Послуговуються дуже складною мовою, дають імена одні одним і таким чином визначають вищих і нижчих за статусом. Розуміють такі поняття, як «дотик», «внутрішній», «зовнішній», «правий», «лівий». Здатні вигадувати власні ігри та навчати людей грати в них.
3. Свині. Дуже комунікабельні. Знають, що таке дзеркало, і сприймають себе як індивідів. Швидко вчаться, виправляють свої помилки. Можуть вигадувати ігри і розважатися. Можуть організовуватись у групи. Люблять і захищають свою сім’ю, виховують своє потомство. Можуть рилом підняти гілку і послуговуватись нею як знаряддям праці, скажімо, як важелем.
4. Слони. Тварини з суспільним життям, організованим за ієрархічним ладом навколо домінантної самиці. Слони — альтруїсти, здатні допомагати слабшим. Впізнають себе в дзеркалі та користуються палицею як знаряддям. Коли хтось у групі помирає, слони проводять складний прощальний ритуал.
5. Круки. В молодості круки одного віку живуть у зграях. Кожен має своє місце. У зрілому віці вони знаходять собі пару й живуть сім’єю. Вміють рахувати до восьми. Можуть дістати їжу, долаючи серію невеликих перешкод. Впізнають себе в дзеркалі. Вміють піднімати дзьобом камінець, щоб розбити яйце.
6. Восьминоги. Це безстрашні тварини, дуже допитливі. Швидко вчаться, вирішують задачі, продумують алгоритм полювання. Вміють користуватися знаряддями і навіть рог бити з кокосового горіха захисний шолом. Тварини, здатні найшвидше з усіх вибратися з лабіринту.
7. Пацюки. Мають надзвичайну пам’ять, що дозволяє їм запам’ятовувати найоптимальніші шляхи та способи долати перешкоди. Можуть жити у великих ієрархічних групах, де поважають старших за рангом та підкорюють нижчих за себе. Група вводить карантин, щоб зупинити зараження, якщо один зі щурів з’їв невідомий продукт. Вивчають уроки з минулих поразок та перемог.
8. Коти. Надзвичайно здібні до навчання, можуть проживати самі чи у групі. Цікаві до всього нового, грайливі. Активні уві сні, що надихнуло вчених детальніше вивчати механізми сну. Здатні адаптуватись до будь-яких нових ситуацій.
9. Собаки. Наділені емоційним інтелектом, що дозволяє з точністю відчувати емоційні стани господаря. У різні способи висловлюють любов до свого господаря.
10. Мурахи. Навіть якщо мурашиний розум відрізняється від «людського», мурахи вважаються найбільш комунікабельними серед живих істот, оскільки здатні будувати поселення для понад п'ятдесяти мільйонів особин, які проживають в ідеальній гармонії (наприклад, руді лісові мурахи, поширені в європейських лісах). Їм відоме землеробство (вони вирощують грибкові культури в підвалах), війна, скотарство (попелиці, з яких вони отримують падь), архітектура (вони зводять споруди у формі пірамід із соляріями та ефективною вентиляційною системою).
37. Університет в Орсе
Наталі кидає камінь в огорожу з колючого дроту. Щось тріщить, з неї сиплються іскри.
— Я так і думала, це паркан під високою напругою, — каже вона сіамцеві, а той перекладає мені.
— Що воно таке?
— Якщо ти торкнешся цього дроту, то отримаєш удар електричним струмом, що вбиває на місці.
Ми підходимо ближче і помічаємо сотні чорних засмалених пацючих трупів, які на власній шкурі переконалися, що існують методи протистояння їхній інвазії.
О, хоч один дієвий спосіб проти щурів…
Наталі помічає головний вхід. Це товсті двері з двома дерев’яними ручками. Здається, вони ще зовсім нові, можливо, їх поставили після Кризи.
Коли ми підходимо до дверей, на оглядову вежу виходить якийсь чоловік і стріляє моїй служниці під ноги. Ми застигаємо на місці. Бордер-коллі тікає, махнувши хвостом, та гавкає на прощання, задоволений, що виконав місію поводиря.
Моя служниця веде діалог із чоловіком на вежі. Вони говорять людською мовою, тому я нічого не розумію (мене завжди дратували ці чудернацькі незрозумілі звуки). Але, мабуть, вона таки майстер переговорів, бо врешті-решт двері відчиняються, за ними стоїть інший чоловік у химерному срібному костюмі, що робить його удвічі більшим.
У нього на голові круглий шолом, а на тілі вільний одяг. Він тримає валізу в руках.
Піфагор пояснює:
— Це костюм космонавта: у ньому вони літають на Місяць. Здається, це називається скафандр.
— Чому він надягнув його?
— Костюм береже від найменшого контакту з повітрям, а отже, з мікробами. Напевно, вони бояться чуми.
Чоловік у скафандрі виймає якусь ракетку. Перевіривши Наталі приладом, що світиться і шумить, він ретельно перевіряє мою та Піфагорову шерсть. Потім бере паличкою зразки моєї слини і крові та дає нам знак зачекати. Тоді відкриває валізу і виймає купу приладів. Проробляє різноманітні маніпуляції з нашими зразками. Нарешті збризкує нас якимось смердючим препаратом.
— Це дезінфектор. Він вбиває бактерії, — пояснює сіамець.