Бен Ааронович – Річки Лондона (страница 20)

— Це був старий міст, який згодом продали гарному американському джентльменові, який знав, як догодити річці. Дві бочки Ґіннесу та ящик рому — ось що я називаю справжнім приношенням!

Наступила пауза, бо Мама Темза надпивала чай. Беверлі зайшла з тарілкою печива з начинкою й поставила її так, щоб я міг дотягнутися. Я й сам не помітив, як узяв печиво в руку, але швидко схаменувся й поклав його назад. Беверлі пирхнула сміхом.

— Посередині старого Лондонського моста була каплиця на честь святого Бірина, а оскільки я на свята ходила до церкви, то вирішила, що це гарне місце, щоб зістрибнути. Я стояла там, дивилася на захід; починався приплив. Лондон тоді досі був портом, який уже помирав, але як і кожний старий, проживши довге, захопливе життя, мав багато розповідей і спогадів. І був переляканий тим, що стає старим і слабким, і нема кому за ним доглянути, бо не лишилося в річці життя, не було Оріши, духу, ніхто не міг подбати про старого. Я почула, що річка кличе мене за ім'ям, яке я вже забула, й каже: «Ми бачимо, що тобі боляче, ми бачимо, що ти плачеш через чоловіка, як дитина».

— І я сказала: «О, Річко, я здолала таку велику відстань, але з мене не вийшла медсестра, з мене не вийшла жінка, і саме це причина того, що мій чоловік не любить мене».

— І тоді річка сказала мені: «Ми можемо забрати цей біль, можемо зробити тебе щасливою й дати тобі багато дітей і онуків. Весь світ прийде до тебе й покладе дарунки до твоїх ніг».

— Що ж, — сказала Мама Темза, — пропозиція була спокуслива, тож я спитала: «Що я мушу зробити? Чого ви хочете від мене?» А річка відповіла: «Ми не хочемо нічого, окрім того, що ти вже була готова віддати».

— Тож я стрибнула у воду — шубовсь! І пішла вниз, аж на дно, і мушу сказати, що там є такі речі, що ти не повіриш. Скажу лише, що дно треба почистити, ото й усе.

Вона мляво махнула рукою в бік річки.

— Я вийшла з ріки он там, сходами Воппінга, де колись піратів топили. І відтоді я тут, — сказала вона. — Це найчистіша промислова річка Європи. Думаєш, це щасливий збіг обставин? Свінгуючий Лондон, «Файна Британія», Бар'єр Темзи — думаєш, усе це само собою трапилося?

— Купол? — спитав я.

— Тепер це найпопулярніше місце проведення концертів у Європі, — сказала вона. — Рейнські діви відвідують мене, щоб подивитися, як це робиться, — вона багатозначно глянула на мене, але я не знав, хто такі ці кляті Рейнські Діви.

— Можливо, Батько Темза бачить це дещо інакше, — сказав я.

— Баба Темза, — зневажливо сказала Мама. — Коли він був молодий, він стояв там, де стояла я, на тому самому мості, він дав ту саму обіцянку. Але після Великого Смороду він жодного разу не спускався нижче шлюзу Теддінгтон. Так і не повернувся, навіть коли Базалджет зробив каналізацію. Навіть під час німецьких бомбардувань, коли місто палало. А тепер він каже, що це його річка!

Мама Темза випросталася у своєму кріслі, неначе позувала для офіційного портрета.

— Я не жадібна, — сказала вона. — Нехай володіє Генлі, Оксфордом і Стейнсом. А я матиму Лондон і дарунки всього світу біля моїх ніг.

— Ми не можемо дозволити вам битися, — сказав я.

Це «королівське ми» дуже важливе в роботі поліції; воно нагадує тому, з ким розмовляєш, що ти є представником могутньої організації, яка зветься Столичною Поліцією, яка є представницею закону й з точки зору кількості службовців здатна окупувати невелику країну. Але коли користуєшся цим «ми», треба бути певним, що вся ця могутність наразі дійсно поділяє твою думку.

— Це Баба Темза порушив кордон, зайшов за шлюз, — сказала Мама Темза. — Це не я маю себе стримувати.

— З Батьком Темзою ми поговоримо, — сказав я. — А від вас ми очікуємо, що ви триматимете своїх людей під контролем.

Мама Темза схилила голову вбік і повільно оглянула мене.

— Ось що я тобі скажу, — заговорила вона. — Даю вам часу на те, щоб вгамувати Бабу, до Квіткової Виставки в Челсі. А після цього ми візьмемо справи у свої руки.

Вона «королівським ми» користувалася набагато впевненіше, ніж я.

Зустріч було закінчено, ми обмінялися люб'язностями, а потім Беверлі Брук провела мене до дверей. Коли ми виходили в атріум, вона навмисно зачепила мене стегном, і я відчув раптову хвилю жару, що не мав нічого спільного з центральним опалюванням.

Відчиняючи переді мною двері, вона грайливо глянула на мене.

— Бувай, Пітере! — сказала вона. — До зустрічі!

Коли я повернувся до Фоллі, Найтінґейл сидів у читальні на другому поверсі. У цій кімнаті було багато оббитих зеленою шкірою м'яких крісел, ослінчиків для ніг і маленьких столиків. Уздовж двох стін стояли книжні шафи з червоного дерева, але Найтінґейл зізнався мені, що за старих часів люди зазвичай приходили сюди подрімати після обіду. Він розгадував кросворд у газеті «Телеграф».

Коли я сів навпроти нього, він підвів погляд:

— То яка твоя думка?

— Вона безумовно вважає себе Богинею Темзи, — сказав я. — Вона справді богиня?

— Це не дуже корисне питання, — сказав Найтінґейл.

Мовчазно з'явилася Моллі з кавою та тарілкою печива з начинкою. Я подивився на печиво, потім підозріло глянув на Моллі, але вона була така сама незбагненна, як і завжди.

— У такому разі, — сказав я, — звідки береться їхня сила?

— Це питання набагато краще, — сказав Найтінґейл. — Щодо нього існує кілька суперечливих гіпотез: що їхня сила походить з віри їхніх шанувальників, або від самої місцевості, або з божественного джерела за межами смертного світу.

— А що з цього приводу думав Ісак?

— Для Сера Ісака, — сказав Найтінґейл, — божественне було вразливим місцем — він навіть божественну природу Христа ставив під сумнів. Йому не подобалася ідея Трійці.

— Чому?

— У нього був дуже аналітичний розум, — сказав Найтінґейл.

— Чи надходять ці сили звідти ж, звідки надходить магія? — спитав я.

— Пояснити все це стане значно легше, коли ти опануєш своє перше закляття, — сказав він. — До підвечірку ти ще встигнеш дві години потренуватися.

Я побрів до лабораторії.

Мені снилося, що зі мною в ліжку були Леслі Мей і Беверлі Брук, вони лежали по різні боки від мене, обидві прекрасні й голі, але це було зовсім не так еротично, як можна подумати, бо я не наважувався обійняти одну, щоб не наражатися на смертельну образу другої. Щойно я вигадав, як мені просунути свої руки водночас під них обох, як Беверлі встромила зуби у моє зап'ястя, і я прокинувся від жахливої судоми в правій руці.

Усе було настільки погано, що я випав з ліжка й дві хвилини з безцільним стоїцизмом борсався на підлозі. Ніщо не будить так добре, як біль, тож щойно я зрозумів, що заснути не зможу, я вийшов зі своєї кімнати та пішов шукати що-небудь їстівне. Підвал Фоллі був лабіринтом кімнат, що залишився від тих часів, коли тут мешкали десятки людей, але я знав, що задні сходи спускаються майже до кухні. Не бажаючи турбувати Моллі, я спускався сходами якомога тихіше, але дійшовши до цокольного поверху, побачив, що там горить світло. Наблизившись, я почув, як Тóбі загарчав, потів гавкнув, а потім почулося дивне ритмічне шипіння. Хороший полісмен знає, коли не треба оголошувати про свою присутність, тож я прокрався до дверей кухні й зазирнув усередину.

Моллі була досі вдягнена у свій костюм служниці й сиділа на краєчку старого дубового столу, що домінував на одному з країв кухні. Біля неї на столі стояв бежевий керамічний полумисок, а навпроти неї, в трьох метрах від столу сидів Тóбі. Оскільки двері були в неї за плечем, Моллі не бачила мене. Вона опустила руку в полумисок й вийняла звідти шматок порізаного м'яса — настільки сирого, що з нього аж крапало.

Тóбі схвильовано гавкнув, а Моллі трохи подражнила його м'ясом, а потім вправним рухом жбурнула смаколик до нього. Тóбі виконав дивовижний стрибок із сидячого положення та схопив м'ясо в повітрі. Побачивши, як Тóбі, не перестаючи вертітися, завзято жує, Моллі почала сміятися — це було те ритмічне шипіння, що я почув раніше.

Моллі взяла ще один шматочок м'яса та помахала ним до Тóбі, який аж танцював від передчуття. Цього разу Моллі його обманула: трохи пошипіла на його спантеличене вертіння, а потім, переконавшись, що він бачить, кинула скривавлене м'ясо собі в рот. Тóбі сердито гавкнув, але Моллі показала йому неприродно довгий, пристосований до хапання язик.

Я, напевно, ахнув або сіпнувся, бо Моллі зістрибнула зі столу й обернулася до мене. Очі широко розкриті, рот роззявлений так, що видно гострі зуби, а по блідій шкірі підборіддя тече яскраво-червона цівка крові. Потім вона затулила рот долонею й чи то з переляканим, чи то зі присоромленим виглядом мовчки побігла з кухні. Тóбі ображено загарчав на мене.

— Я не винний, — сказав я йому. — Просто зголоднів трохи.

Не знаю, чому він скаржився; адже йому дісталося м'ясо, що залишалося в полумиску, а мені — лише склянка води.

Розділ 5

Дистанційне керування

Мої спроби створити світоч не давали нічого, окрім судоми та безумовного збільшення відповідних м'язів руки. Раз на два дні Найтінґейл вранці показував мені це закляття, і я по чотири години на день з багатозначним виразом обличчя розкривав руку. На щастя, на третьому тижні лютого я отримав перерву, бо ми з Леслі Мей мусили дати свідчення проти Сесілії Манро, звинуваченої в нападі в кінотеатрі на площі Лестер.