Айрис Мердок – Чорний принц (страница 59)

— Її знудить від нього.

— Ви можете лише легенько натякнути…

— У мовчанні є гідність і сила.

— Мовчанні? — перепитав Френсіс. — Ви вже його порушили.

Підказувало щось мені[88]. Це була правда.

— Звісно ж, я нікому не розповім, — запевнив Френсіс. — Але чому, зрештою, ви розповіли мені? Ви не збиралися та згодом жалкуватимете. Можливо, зненавидите мене за це. Але, якщо зможете, прошу, не робіть цього. Ви розповіли мені, бо як не свій, не змогли впоратися з нервами. З тієї ж причини рано чи пізно розповісте їй.

— Ніколи.

— Не потрібно все ускладнювати. І навряд чи її знудить від вашого листа, вона, швидше, просто посміється.

— Посміється?

— Молоді не в змозі серйозно сприймати почуття таких стариганів, як ми. Це навіть зворушить її та видасться безглуздою пристрастю. Вона буде вдоволена й зачарована. Ви покращите їй настрій на цілий день.

— Ох, ідіть собі, — сказав я, — ідіть.

— Бреде, ви гніваєтеся на мене. Не гнівайтесь, я ж не винен, що ви мені розповіли.

— Ідіть геть!

— Бреде, як щодо Прісцилли?

— Робіть усе, що вам здасться доречним. Я дозволяю вам вирішувати.

— Ви не прийдете побачитися з нею?

— Так, так. Пізніше. Передавайте Прісциллі, що я люблю її.

Френсіс дістався до дверей. Я досі сидів і тер очі. Кумедне ведмеже Френсісове обличчя так зморщилося від тривоги й занепокоєння, що він раптом став подібний до своєї сестри, коли вона з абсурдною ніжністю дивилася на мене в темряві відтінку індиго нашої старої вітальні.

— Бреде, чому б вам не скористатися Прісциллою?

— Що ви маєте на увазі?

— Скористайтеся нею як якорем для порятунку. Живіть, щоб допомагати їй. Перетворіть це на свою роботу. Відволічіться від своїх думок.

— Ви не розумієте, як мені.

— Тоді вчиніть інакше. Спробуйте й завоюйте її. Чому ні?

— Що?

— Чому б вам не закрутити роман із Джуліан Баффін? Це їй ніяк не зашкодить.

— Який ви мерзотник… Ох, і нащо я розповів вам, навіщо я розповів вам, я, мабуть, утратив розум.

— Ну, я мовчатиму. Гаразд, гаразд, я йду.

Коли він пішов, я знавісніло забігав квартирою. Чому, ох, чому, ох, чому я порушив своє мовчання? Я віддав свій єдиний скарб, і він опинився в руках у дурня. Я не думав, що Френсіс зрадить мене. До мого болю додалося дещо значно жахливіше. Напевно, я припустився згубної помилки в моїй шаховій партії проти владики темряви.

Пізніше я сів і взявся обдумувати те, що сказав мені Френсіс. Принаймні деякі з його слів. Про Прісциллу взагалі не думав.

Мій любий Бредлі,

нещодавно я вскочив у жахливу халепу й відчуваю, що мушу відкритися вам. Можливо, це взагалі вас не здивує. Я безнадійно закохався в Крістіан. Можу уявити, з якою стриманою іронією ви відреагуєте на це повідомлення. «Закохався? У вашому віці? Серйозно?!» Я знаю, як ви зневажаєте все «романтичне». Хіба це не було однією з тем наших давніх суперечок? Дозвольте мені запевнити вас, що мої почуття не мають нічого спільного з рожевими «слізливими» мріями. Я ніколи в житті не перебував у похмурішому настрої і, гадаю, ніколи не мислив реалістичніше. Бредлі, це все по-справжньому. Я боюся. Сила, в яку, підозрюю, ви навіть не вірите, збила мене з ніг. Як переконати вас, що я опинився в extremis[89]? Я кілька разів хотів зустрітися з вами, щоб пояснити, щоб продемонструвати вам, але, напевно, у листі навіть краще. Хай там як, це пункт перший. Я по-справжньому закоханий, і це жахливий досвід. Не думаю, що колись так почувався. Мене наче вивернули навиворіт, я наче оселився в якомусь міфі, де мене позбавили особистості й перетворили на когось іншого. Між іншим, я впевнений, що цілком трансформувався як письменник. Ці речі пов’язані, інакше бути не може. Хай би що сталося в майбутньому, у результаті цього я писатиму значно кращі, жорсткіші книжки. Господи, я почуваюся жорстким, жорстким, жорстким. Не знаю, чи можете ви зрозуміти.

Тут я переходжу до другого пункту. Є дві жінки: одну я кохаю, а від другої абсолютно не збираюся йти. Звичайно, я люблю Рейчел. Але, на жаль, буває так, що ти стомлюєшся від когось. Наш шлюб досі існує, але він зовсім стомлений, виснажений, боюся, спустошений назавжди. Зараз я так чітко це розумію. Між нами вже немає того глибокого зв’язку, який пожвавив би шлюб. Я вже тривалий час шукав деінде справжнього кохання, а моя любов до Рейчел стала такою звичною, що вже здається фальшивкою. Однак я триматимуся за неї, триматимуся за них обох, бо мушу — залишити когось із них означає померти, і тепер зрозуміло одне: що має бути, того ніяк не минути. Якщо це означає жити на дві сім’ї, доведеться жити на дві сім’ї. Інші чоловіки так вчиняли. Дякувати Богові, я можу собі це дозволити. Рейчел здогадується про дещо (нічого схожого на руйнівну правду), але я ще з нею не говорив. Я знаю, що завдяки моїй любові зможу втримати їх обох. (Чому хтось вирішив, що ми можемо ділитися лише обмеженою кількістю кохання?) Це лише спочатку важко, я маю на увазі, поки все влаштується. Звичка все заспокоїть. Я втримаю їх обох і даруватиму їм обом свою любов. Я знаю, що мої балачки роздратують вас. (Правду кажучи, вас дуже легко роздратувати.) Але, повірте мені, я уявляю це надзвичайно чітко та чисто, мені не заважають ані романтика, ані «бруд». І я не вважаю, що це буде легко, мені лише здається, що це потрібно.

Третій пункт стосується вас. Як так сталося? Ну, ви таки абсолютно причетні до цього. Мені б хотілося, щоб було інакше, але ви можете стати в пригоді. Вибачте мені цю холодну прямоту. Імовірно, тепер ви розумієте, що я мав на увазі, коли казав про «жорсткість», «чистоту» і таке інше. Коротше кажучи, я потребую вашої допомоги. Я знаю, що в минулому ми ворогували й любили. Ми давні друзі й давні вороги, але більше друзі; чи, швидше, друзі, що ворогують, але не навпаки. Ви розумієте. Ви пов’язані з обома цими жінками. Сказавши «звільніть одну та розрадьте другу», я дуже грубо й по-мужицьки поясню, чого хочу від вас. Мені відомо, що ви дуже подобаєтеся Рейчел. Що «між вами» нещодавно чи взагалі колись було, я не питаю. Я не ревнивий і знаю, що кілька разів та особливо тепер Рейчел доводилося багато із чим миритися. Я гадаю, що в неминучому стражданні ви можете стати значною підтримкою для неї. Я зроблю їй тільки краще, подарувавши друга, якому вона зможе пожалітися на мене! Я хочу, щоб ви — це і є моє безпосереднє особливе прохання — побачилися з нею та розповіли їй про мене й Кріс. Гадаю, буде психологічно правильно, якщо ви розповісте їй це й водночас підготуєте ґрунт для того, що станеться потім. Поясніть їй, що це «щось значне», а не тимчасове, як бувало раніше. Скажіть їй про «дві сім’ї» й таке інше. Відкрийте їй таємницю, і хай вона дізнається найгірше та водночас зрозуміє, що все може скластися не так уже й погано. На папері це має жахливий вигляд. Мені здається, це кохання зробило мене таким жахливим і безжальним. Я переконаний, якщо ви відверто поговорите про це з Рейчел (хотілося б якомога швидше — сьогодні-завтра), вона одразу пристане на цю пропозицію. До того ж це, безумовно, особливо міцно поєднає вас із нею. Чи влаштує вас це, я не розпитуватиму.

Щодо Крістіан, тут теж існує пов’язана з вами проблема. Я ще нічого не казав, але, звичайно, натякав про свої почуття. Гаразд, вона кохає мене. За кілька останніх днів сталося чимало. Це, мабуть, були найнасиченіші дні мого життя. Те, що Крістіан сказала вам під час останньої зустрічі, безсумнівно, було таким собі жартом, просто результатом піднесеного настрою, який, припускаю, ви помітили. Вона така весела й лагідна. Однак вона небайдужа до вас і хоче від вас — зараз доволі важко назвати це якось — такої собі ратифікації угоди, про яку я писав вище; такого собі остаточного примирення, оплати давніх боргів, а також їй хочеться, щоб ви пообіцяли — і я певен, що ви зробите це, — залишатися її другом, навіть коли вона житиме зі мною. Можу додати, що Крістіан — дуже порядна людина й насамперед переймається правами Рейчел і тим, чи вона «впорається». Сподіваюся, щодо цього ви її також заспокоїте. Рейчел теж сильна жінка. Вони обидві — по-справжньому надзвичайні. Бредлі, ви встигаєте за моєю думкою? Я відчуваю суміш радості, страху та цілком рішучої волі й не певен, що чітко висловлююсь.

Я занесу вам цього листа, але не намагатимусь одразу побачитися з вами. Проте мені хотілося б поговорити з вами незабаром — сьогодні по обіді або завтра. Ви, звичайно, навідаєте Прісциллу, і ми могли б зустрітися там. Відкладати вашу з Рейчел розмову до нашої зустрічі немає потреби. Що швидше ви поговорите, то краще. Але я хочу побачитися з вами, перш ніж ви залишитеся наодинці з Крістіан. Господи, чи має все це сенс? Я благаю вас, тож ваше марнославство мусить бути потішене. Нарешті ваша взяла. Прошу, допоможіть мені. Заради нашої дружби.

Арнольд.

Р. S. Якщо через усе це ви відчуваєте огиду, заради Бога, будьте люб’язні й не допікайте мене цим. Може, мої слова й здаються розсудливими, та насправді я почуваюся страшенно занепокоєним і схибленим. Мені так не хочеться завдати Рейчел болю. І прошу, не біжіть одразу до Крістіан і не засмучуйте її тепер, коли щось лише заясніло. І не зустрічайтеся з Рейчел, якщо не зможете поговорити з нею спокійно, як я просив. Пробачте, пробачте.