Айрис Мердок – Чорний принц (страница 41)

— Це не стосується справжнього життя, обов’язків. Моє життя — самі лише обов’язки. Моя дитина, мій чоловік — обов’язки. Я опинилася в клітці.

— Мені не завадило б кілька обов’язків у житті.

— Ви не розумієте, що кажете, Бредлі. У вас є почуття власної гідності. Самотні люди мають гідність. Заміжня жінка не має власної гідності, не має навіть власних окремих думок. Вона — підрозділ чоловікової душі, і він може, якщо заманеться, впорснути страждання в її свідомість, як чорнила, що ширяться у воді.

— Рейчел, мені здається, ви марите. Це сильний образ, але я ніколи не чув такої нісенітниці.

— Що ж, можливо, я описую те, що відбувається між нами з Арнольдом. Я просто пухлина на його тілі. Власного тіла в мене немає. Я не можу вплинути на нього, не можу навіть, якщо вб’ю себе. Це його зацікавило б, він вигадав би якусь теорію. А незабаром знайшов би собі іншу жінку, в якої мав би навіть більший успіх, і обговорював би з нею мій випадок.

— Рейчел, це дуже низькопробні думки.

— Бредлі, я обожнюю вашу простоту. Невже ви думаєте, що я досі розумію мову?! Ви розмовляєте з жабою, з черв’яком, що звивається, хоча його розрубали навпіл.

— Рейчел, припиніть, ви засмучуєте мене.

— Ви — чутлива рослинка, чи не так? Як подумаю, що вбачала у вас мандрівного лицаря!..

— Такого забрудненого…

— Ви були окремою територією. Розумієте?

— Широкою рівниною, де можна встановити свій намет? Чи це не влучний образ?

— Ви глузуєте з усього.

— Ні. Просто звик базікати. Ви ж не перший день мене знаєте.

— Так-так, і справді знаю. Ох, я все зіпсувала. Я навіть вас зіпсувала. Тепер Арнольд і з вами налагодить зв’язки. Він переймається вами значно більше, ніж мною. Він забирає в мене все.

— Рейчел. Послухайте. Мої стосунки з вами не частина стосунків з Арнольдом.

— Сміливі слова. Але нині вже інші часи.

— Прошу, спробуйте згадати, що він сказав уранці, знаєте, коли попросив вас…

— Ох, як ви ображаєте й дратуєте мене! Він сказав щось на кшталт: «Не думай, що тепер не можеш піти й побачитися з Бредлі. Правду кажучи, тобі краще просто зараз зустрітися з ним. Він там мало не вмирає від нетерплячки поділитися з тобою подробицями нашої останньої розмови. Чому б не зустрітися з ним і не побазікати начистоту, виговоритися нарешті? З тобою він буде відвертішим, ніж зі мною. Нині він трохи ображений, а це допоможе йому. Іди».

— Господи! Він гадає, що ви прозвітуєте йому про наші з вами розмови?

— Мабуть.

— А ви так учините?

— Мабуть.

— Я нічого не розумію.

— Ха-ха.

— В Арнольда роман із Крістіан?

— Ви закохані в Крістіан.

— Не верзіть дурниць. В Арнольда…

— Не знаю. Мені нудно від цих запитань. Може, й ні, строго кажучи. Але мені до цього байдуже. Арнольд чинить як вільний чоловік, він завжди таким був. Якщо йому хочеться бачитись із Крістіан, він бачиться з нею. Вони збираються вести разом справи. І мене геть не цікавить, чи лягають вони при цьому вдвох у ліжко.

— Рейчел, а тепер спробуйте згадати трохи точніше. Арнольд і справді вірить, що я набридаю вам проти вашої волі? Чи він вигадав це, аби трохи згладити ситуацію?

— Не знаю, у що він там вірить, і мене це не обходить.

— Прошу, спробуйте. Істина має значення. Що саме сталося вчора після того, як Арнольд повернувся й ми були… Будь ласка, опишіть події детально. Я хочу, щоб ви почали так: «Я збігла сходами».

— Я збігла сходами. Арнольд вийшов на веранду. Тож я прослизнула кухнею й вийшла через тильні двері в садок, наче щойно побачила, а потім повела його на інший край саду, щоб показати дещо, і затримала там, мені здавалося, що все добре. Потім, десь за півгодини, з’явилася Джуліан і сказала, що зустріла вас і ви сказали, що були в нас.

— Я цього не казав. Вона припустила, а я не заперечував.

— Ну, хай там як. Потім Джуліан стала теревенити про чоботи, які ви їй купили. Мушу зізнатися, я здивувалася. Оце так самовладання. Проте Арнольд звів брови, знаєте, як він це робить. Але нічого не сказав, поки з нами була Джуліан.

— Стривайте хвилинку. Арнольд помітив, що Джуліан була в моїх шкарпетках?

— Ха! Це інше питання. Ні, не думаю. Джуліан одразу пішла нагору, щоб поміряти чоботи. І я не бачила її, аж поки Арнольд не пішов до вас. Тоді вона розповіла мені про шкарпетки. Їй це здавалося чудовим жартом.

— Розумієте, я просто запхав їх до кишені, і…

— Гаразд, можу собі уявити. Ось вони, між іншим. Я їх випрала. Вони й досі трохи вологі. Я наказала Джуліан не згадувати деякий час про вас у присутності Арнольда. Пояснила, що він розлютився через той відгук. Тож сподіваюся, що інцидент зі шкарпетками вичерпано.

Я забрав подалі з очей безформні сірі грудки, ці огидні нагадування.

— А що далі? Що Арнольд сказав, коли Джуліан пішла?

— Запитав, чому я не сказала, що ви приходили.

— А ви що?

— Що я мала казати? Він заскочив мене зненацька. Засміялася й сказала, що ви мене роздратували. Поводилися досить емоційно, а я виставила вас за двері й вирішила, що краще буде не розповідати йому.

— Не могли вигадати щось ліпше?

— Ні, не могла. Поки Джуліан була там, я не могла думати, відтак уже мусила щось казати. А в думках була сама лише правда. І найкраще, що я могла вдіяти, — розповісти перероблену напівправду.

— Ви могли б вигадати й чистісіньку неправду.

— Ви теж. Не варто було дозволяти Джуліан думати, що ви гостювали в нас.

— Знаю, знаю. Арнольд повірив вам?

— Я не впевнена. Він знає, який із мене брехун, і кілька разів ловив мене на брехні. Він теж бреше. Але ми приймаємо одне одного такими, як і більшість одружених пар.

— Ох, Рейчел, Рейчел.

— Ви побиваєтесь, що світ такий недосконалий, чи не так? Хай там як, Арнольд насправді не має нічого проти. Якщо я в чомусь провинилася, це лише очищує його совість і дозволяє йому поводитися ще вільніше. І поки він усе тримає під контролем та може цькувати вас, його ця історія тішить. Він не вважає вас серйозною загрозою нашому шлюбу.

— Розумію.

— І він, звісно ж, має рацію. Немає жодної загрози.

— Немає?

— Ні. Ви просто підіграєте мені через незрозумілу прихильність і співчуття. Ой, не заперечуйте, я це й так знаю. А те, що Арнольд насправді не вважає вас розпусником, навряд чи когось здивує. Смішно те, що він дуже вас любить.

— Так, — погодився я. — А ще смішно те, що, хоча я й вважаю Арнольда дурником, я теж його дуже люблю.

— То бачите, справжня драма розгортається між ним і вами. А я, як завжди, приший кобилі хвіст.

— Ні, ні.

— Коли чоловіки об’єднуються, вони завжди зраджують жінок і не можуть нічого із собою вдіяти. У тому, як Арнольд удавав, що повірив моїм словам, було якесь презирство. Презирство до мене і презирство до вас. І все одно він вам підморгував.

— Він ніколи не підморгує.

— Я маю на увазі не буквально, дурнику. Ну, гаразд, моя невеличка спроба здобути свободу виявилася короткочасною, чи не так? Усе завершилося огидною, позбавленою гідності, метушливою плутаниною, а мій чоловік знову переміг. О Боже, шлюб — така дивна суміш ненависті й кохання. Я не зношу й боюся Арнольда, часом навіть убила б його. І водночас я його кохаю. Якби не кохала, він не мав би наді мною цієї огидної влади. Я захоплююся ним, захоплююся його роботою, я вважаю його книжки неперевершеними.

— Рейчел, ви не можете!

— А ще я вважаю той ваш відгук уїдливим і дурнуватим.

— Добре, добре.