Айрис Мердок – Чорний принц (страница 14)

Я вирішив, що надішлю листа Френсісові, а тоді подумаю, чи адресувати щось і що саме Крістіан. Також я дійшов думки, що треба вийти з будинку й дістатися до вокзалу, а там можна буде спокійно дочекатися пообіднього потяга й пообідати. Чудово, що я вже точно проґавив уранішній поїзд. Часом я прибував на вокзал так рано, що ще встигав останньої миті заскочити до попереднього потяга, і досвід цей був неприємний. Запхавши листа, адресованого Крістіан, до кишені пальта, я наштовхнувся пальцями на відгук на Арнольдів роман. Ось і ще одна невирішена проблема. Хоча я й міг утриматися й не оприлюднювати його, — я знав, що мені нестерпно хочеться це вчинити. Чому? Так, мені варто поїхати геть і добряче все обмізкувати.

Валізи чекали на мене в передпокої, де я залишив їх учора. Я вдягнув плащ і зазирнув до ванної кімнати. Вона була з тих, де, хай скільки прибирай, усе здаватиметься так само огидним. На вмивальнику й у ванні лежали різнокольорові змилки, і зазвичай я не міг набратися духу й викинути їх. Але раптом, зібравшись у кулак, я схопив їх усі та жбурнув до унітаза. І ось, коли я стояв там, сп’янілий від успіху, хтось натиснув на дверний дзвінок і довго не відпускав його.

Тут я мушу повідомити вам дещо про мою сестру Прісциллу, яка ось-ось з’явиться на сцені.

Прісцилла на шість років молодша за мене. Вона рано кинула навчання, і так само вчинив я. Сам я став освіченою й вихованою людиною лише завдяки власним зусиллям, ентузіазму й талантам. Прісцилла не мала ані ентузіазму, ані талантів та ще й не доклала ніяких зусиль. Наша мати, на яку сестра страшенно походила, розбестила її. Мені здається, що жінки — можливо, несвідомо — передають своїм донькам глибоке почуття незадоволення життям. Хоча моя мати жила в досить щасливому шлюбі, вона повсякчас скаржилася на цілий світ. Можливо, це невдоволення народилося чи принаймні посилювалося через відчуття, що вона вийшла заміж за людину, «нижчу» за себе, хоча йдеться тут не зовсім про соціальний статус. Моя мама була «красуня», тож за нею упадало чимало залицяльників. Підозрюю, що пізніше, постарішавши за прилавком, вона замислювалася, що, якби розіграла свої карти інакше, партія б завершилася значно більше на її користь. Хоча Прісцилла уклала вигіднішу угоду із соціального й фінансового погляду, вона жила за якоюсь схожою схемою. Сестра була гарненька дівчина, хоча й не така красуня, як мама, і мала успіх у колі нахабних жовтодзьобих малоосвічених юнаків, зі спілкування з якими складалося її «суспільне життя». Проте Прісцилла, під’юджувана матір’ю, була амбітною й не квапилася зупинятися на комусь із цих непоказних кандидатів.

Я покинув школу в п’ятнадцять років та обійняв посаду молодшого клерка в урядовому департаменті. Мешкав я далеко від дому й присвятив увесь свій вільний час самоосвіті й письменницькій майстерності. У дитинстві я любив Прісциллу, але тепер свідомо ізолювався від неї й батьків. Було зрозуміло, що моя родина не зрозуміє й не поділятиме моїх захоплень, тож я залишив її далеко позаду. Не маючи ніяких навичок — вона навіть не вміла друкувати на машинці, — Прісцилла працювала в установі, яку називала «будинком моди», — оптовій крамниці «швейної промисловості» в Кройдоні. Гадаю, там вона обіймала якусь дуже низьку посаду помічника чи клерка. Схоже було, що «мода» заморочила їй голову; можливо, мама й тут доклала руку. Прісцилла стала мастити обличчя косметикою, мало не оселилася в перукарні й постійно купувала собі новий одяг, у якому скидалася на посміховисько. Переконаний, що її претензійність і марнотратство були причиною сварок між моїми батьками. Мене тим часом цікавили зовсім інші речі, і я страждав та непокоївся, як будь-хто, хто в занадто юному віці зрозумів, що не здобув тієї освіти, на яку заслуговував.

Коротше кажучи, Прісцилла й справді «вибилася в люди» завдяки «грандіозним» шатам і поведінці та врешті-решт задовольнила свої амбіції, просочившись у трохи «кращі» кола, ніж ті, у яких була завсідницею раніше. Підозрюю, що вони з матір’ю спланували цілу «кампанію» за Прісциллин виграшний білет. Сестра грала в теніс, розважалася в аматорських театрах, відвідувала благочинні вечірки. Вони з матір’ю вигадали цілий невеличкий «шлюбний період», ось лише тривав він занадто довго. Вона не могла визначитися, з ким побратися. А може, теперішні її кавалери, попри те що мої сестра й мати вправно замилювали очі всьому світові, відчували, що бідолашна Прісцилла не така вже й вдала партія. Імовірно, від неї тхнуло вбогою крамничкою. Незабаром, безперечно, у результаті тяжкої праці над своїм шлюбним періодом сестра втратила роботу й не намагалася знайти іншу. Вона залишилася вдома, почувалася не дуже добре та захворіла на те, що, гадаю, тепер називається нервовим виснаженням.

Коли Прісцилла видужала, їй уже було добряче за двадцять і вона втратила колишню свіжість і принадність. Вона казала, що хоче стати «моделлю» («манекенницею»), але, наскільки мені відомо, не вдавалася до серйозних спроб дістати цю роботу. А насправді вона стала, якщо бути абсолютно відвертим, шльондрою. Я не маю на увазі, що сестра стояла на узбіччях доріг, але вона крутилася в колах бізнесменів, власників барів у гольф-клубах і любителів нічних клубів, які, поза всяким сумнівом, ставилися до неї саме так. Я не хотів про це нічого знати; можливо, мені варто було більше перейматися сестрою. Але, коли батько якось у розмові торкнувся цієї теми, я зажурився, роздратувався і, попри те що бачив, як жахливо це його засмучує, відмовився її обговорювати. З матір’ю я на цю тему ніколи й словом не перекинувся, бо вона завжди захищала Прісциллу й удавала — чи насправді переконала себе, — що все гаразд. На ту мить я вже захопився Крістіан і на мене напосідали зовсім інші речі.

Десь серед тих, хто дудлив віскі й клеїв дурня в гольф-клубах, Прісцилла зустріла Роджера Сакса, який урешті-решт і став її чоловіком. Уперше про його існування я почув, коли дізнався, що сестра завагітніла. Тоді про шлюб і мови не було. Виявилося, що Роджер зголосився сплатити половину вартості аборту, але вимагав, щоб другу половину сплатила сім’я. З такого неприкритого хамства й почалося моє знайомство з майбутнім зятем. Насправді статки його були більш ніж достатні. Ми з батьком скинулися грошима, і Прісциллі зробили операцію. Ця підпільна огидна драма знищила мого батька. Як і я, він був пуританин і боязкий законослухняний чоловік. Тато почувався присоромленим і наляканим — він і раніше хворів, а тепер став іще слабшим і не зміг одужати. Мати, страшенно нещасна жінка, присвятила себе тому, щоб якнайшвидше й у будь-який спосіб видати Прісциллу заміж хоч за когось, за кого-небудь. А потім — ми так ніколи й не довідалися, як чи чому, — коли після операції минув майже рік, сестра побралася з Роджером.

Не намагатимуся детально описати Роджера. Він теж з’явиться на сторінках цієї історії. Роджер мені не подобався. Я не подобався йому. Він завжди називав себе «випускником приватної школи», і, гадаю, так воно й було. Роджер був малоосвічений, зарозумілий, мав «соковитий» голос й оманливо вишуканий вигляд. Коли його розкішна копиця волосся посірішала, а потім посивіла, він став скидатися на солдата. (Колись він таки служив у війську, якщо не помиляюся, у фінансовому відділі.) Роджер поводився по-військовому й стверджував, що серед друзів має прізвисько Бригадир. Він полюбляв грубо пожартувати, неначе був у компанії молодших офіцерів. Насправді Роджер працював у банку й дуже намагався це втаювати. Він забагато випивав і занадто голосно сміявся.

Одружуючись із таким чоловіком, не сподіваються на велике щастя, і Прісцилла не була щасливою, хоча із жалісною та зворушливою відданістю, ба навіть хоробрістю вдавала, наче все гаразд. Вона мала смак до облаштування житла; і кінець кінцем вони влаштувалися в тихому чарівному будинку (чи, як його називали, maisonette[19]) у «кращих кварталах» Брістоля зі столовим начинням, кришталем і всім тим, що так цінують жінки. Вони влаштовували «прийоми» й мали велику машину. Це було так не схоже на Кройдон. Я підозрював, що вони живуть невідповідно до своїх статків і що Роджер часто втрапляє у фінансові халепи, але Прісцилла ніколи в цьому не зізнавалася. Вони дуже хотіли мати дітей, але народити їх не вдавалося. Якось, добряче налигавшись, Роджер натякнув, що Прісциллина «операція» мала згубні наслідки. Я не хотів нічого про це знати. Бачив, що сестра не була щасливою, що вона жила порожнім і нудним життям, а Роджерове товариство було не надто корисне. А втім, про це я теж нічого не хотів знати. Я зрідка їх навідував. Часом запрошував Прісциллу на ланч у Лондоні, і тоді ми базікали про всілякі дурниці.

Я відчинив двері, побачив Прісциллу й тієї самої миті зрозумів, що щось не так. Сестра знала, що я ненавиджу, коли щось відбувається ad hoc[20]. Ми зазвичай домовлялися про наші «побачення за ланчем» у листах за кілька тижнів до зустрічі.

Сестра, ошатно вбрана в темно-синій трикотажний костюм, була блідою та напруженою й не всміхалася. Вона мала непоганий, як на середні роки, вигляд, хоча трохи погладшала та здавалася значно менш «блискучою», скидалася радше на «ділову жінку» — можливо, навіть на жіночу версію Роджерового оманливого «вояки». Її непоказні, гарно скроєні речі мали підкреслено «класичний» стиль й абсолютно відрізнялися від моторошного вбрання юності, вони дещо скидалися на уніформу, але цей ефект трохи порушувався вульгарністю «стильних брязкалець», якими вона зазвичай обвішувалася. Волосся сестра фарбувала в стриманий золотистий колір та завжди вкладала й накручувала. Її обличчя не можна було назвати невиразним, воно дещо було подібне до мого, але без того чуттєвого, «загнаного до клітки» погляду. Прісцилла короткозоро мружила очі, а вуста наводила яскравою помадою.