Артур Мэйчен – Зібрання творів (страница 71)
Еліс була вбрана в яскраво-лілове, і коли вона заносила до їдальні чайник та глечик з окропом, за нею тягнувся шлейф парфумів. Здавалося, що візит на кухню надихнув місіс Дарнелл на нову ідею, як розпорядитися славнозвісними десятьма фунтами. Пічка завжди завдавала їй купу клопотів, і коли вона час від часу заходила на кухню, де, за її словами, вогонь «піднімався аж до половини димаря», то завжди виказувала служниці за марнотратство і неекономне витрачання вугілля. Еліс хоч і каялася в тому, що розвела такий великий вогонь лиш для того, щоб запекти (вони кажуть — «посмажити») шмат яловичини чи баранини і зварити картоплю з капустою, але водночас переконувала місіс Дарнелл у тому, що все це через несправну пічку, яка «ніяк не нагрівалася». Вона не могла навіть до пуття приготувати відбивну чи стейк. Тепло неначе вилітало через димар або йшло в кімнату, і Мері неодноразово говорила своєму чоловікові про приголомшливу витрату палива, тимчасом як найдешевше вугілля ніколи не коштувало менше ніж вісімнадцять шилінгів за тонну. Містер Дарнелл написав листа домовласнику і отримав від нього безграмотну, образливу відповідь: мовляв, піч у чудовому стані, а в усьому винна «ваша леді», натякаючи на те, що в Дарнеллів не було прислуги і що місіс Дарнелл робила все сама. Тож пічка так і стояла, перетворившись на суцільну проблему і пожирачку грошей. Еліс бідкалася через те, що кожного ранку вона ледве запалювала пічку, а коли їй це вдавалося, весь жар виходив у димар. І тільки нещодавно ввечері місіс Дарнелл серйозно поговорила про це зі своїм чоловіком. Вона попросила Еліс зважити вугілля, яке пішло для приготування картопляної запіканки з м'ясом — їхньої вечері, — і відняти вагу вугілля, що залишилося в ящику. У результаті Мері виявила, що та клята плита споживала палива мало не вдвічі більше за норму.
— Пам'ятаєш, одного вечора я говорила тобі про пічку? — спитала місіс Дарнелл, наливаючи чай. Їй сподобалося, як вона завела розмову, і хоч її чоловік був надзвичайно сердечною людиною, вона підозрювала, що він трохи образився через те, що вона відхилила його ідею з облаштуванням кімнати.
— Пічку? — перепитав Дарнелл, намазуючи на хліб варення, і на якусь хвилину задумався. — Ні, не пригадую. Якого саме вечора?
— У вівторок ввечері. Не пам'ятаєш? У тебе ще була понаднормова робота, і ти доволі пізно повернувся додому. — Вона на мить замовкла, зашарівшись, а тоді почала перераховувати недоліки пічки, наголошуючи на надмірній витраті вугілля на приготування запіканки.
— Ага, тепер я згадав. Це було того вечора, коли мені здалося, що я чув солов'їний спів (кажуть, вони водяться у Бедфордському парку), а небо тоді було неймовірно блакитним.
Він пригадав, як ішов зі станції Аксбрідж-роуд, де зупинявся зелений омнібус, і, незважаючи на дим з промислових печей під Ектоном, у повітрі таємниче витав ніжний запах лісу та літніх полів, і йому здавалося, що до нього долинав запах диких руж, що схилили маківки понад огорожею. Підійшовши до хвіртки, він побачив свою дружину, що стояла на порозі з лампою в руках, і у відповідь на її привітання він нестямно стиснув її у своїх обіймах і прошепотів щось на вушко, цілуючи її запашне волосся, а за мить розгубився, боячись, що налякав її своїм навіженством. Вона вся тремтіла й була збентежена, а тоді розповіла йому, як вони зі служницею важили вугілля.
— Так, тепер я точно пригадав, — сказав він. — Оце так досада! Ненавиджу, коли гроші вилітають у трубу.
— То, може, нам варто придбати насправді хорошу плиту на тітчині гроші? Так ми чимало заощадимо, і їжа буде смачнішою.
Дарнелл передав варення дружині й погодився, що ідея просто чудова.
— Набагато краща за мою, Мері, — сказав він цілком щиро. — Я дуже радий, що вона спала тобі на думку. Але ми повинні все як слід обміркувати. Не годиться отак з поквапу купувати речі. Ти тільки уяви собі, скільки в крамницях продається різних моделей кухонних плит. Кожен із подружжя бачив піч, яка в їхніх очах виглядала справжнім дивом техніки. Він — у Сіті, вона — на Оксфорд-стріт і Реґент-стріт, коли йшла на прийом до дантиста. Вони обговорювали це питання за чаєм, а потім — прогулюючись в саду та насолоджуючись приємною вечірньою прохолодою.
— Кажуть, що в «Ньюкаслі» горить усе, навіть кокс, — сказала Мері.
— А от «Жар» здобув золоту медаль на Паризькій виставці, — мовив Едвард.
— А як щодо кухонної плити «Утопія»? Бачив, як вона працює на Оксфорд-стріт? — запитала Мері. — Виробники запевняють, що система вентиляції цих плит — просто унікальна.
— Якось днями я був на Фліт-стріт, — відповів Едвард, — і бачив там патентовані пічки «Блаженство». Вони, порівняно з іншими пічками, споживають набагато менше палива — так, принаймні, стверджують їх виробники.
Він ніжно обійняв її за стан. Вона не відсторонилася, лише тихенько прошепотіла:
— Мені здається, у вікні стоїть місіс Паркер, — і він повільно прибрав руку.
— Але ми про це ще поговоримо, — сказав він. — З цим не слід квапитися. Я можу зайти в кілька місць поблизу Сіті, а ти можеш зробити те саме на Оксфорд-стріт, Реґент-стріт і Пікаділлі, а потім ми поділимося нашими враженнями.
Мері подобалася добра вдача її чоловіка. Це просто чудово, що Дарнелл не відкинув її ідеї. «Він такий ласкавий зі мною», — подумала вона, і саме це вона часто повторювала своєму братові, який недолюблював Дарнелла. Вони сіли на лавку під шовковицею, пригорнувшись один до одного, і вона дозволила Едвардові взяти в темноті її за руку. Відчуваючи його сором'язливість та нерішучість, вона як ніколи ніжно стиснула його пальці, чоловік любовно погладжував її руку, Мері відчувала його подих на своїй шиї і чула, як він пристрасно шепотів: «Моя люба, моя кохана», торкаючись губами її щоки. Вона затріпотіла і на мить завмерла. Дарнелл лагідно поцілував її і, забравши руку, сказав тремтячим голосом:
— Нам краще піти додому. Уже випала роса, ти можеш простудитися.
З-за огорожі на них повіяв теплий, духмяний вітер. Він палко бажав, аби вона просиділа з ним усю ніч під цим деревом, щоб вони шепотілися, а він п'янів від аромату її волосся, відчуваючи, як поли її сукні торкаються його колін. Та він не міг дібрати слів для такого безглуздого прохання, адже Мері була такою доброю, що виконала б будь-яку його забаганку, хай би якою дурною вона була, лише тому, що він її про це попрохав. Він був недостойний цілувати її вуста. Він нахилився, поцілував її в плече і знову відчув, як вона затремтіла. Він знітився, боячись, що налякав її.
Вони повільно, пліч-о-пліч, рушили до будинку, і Дарнелл запалив гасову лампу у вітальні, де вони завжди сиділи недільними вечорами. Почуваючись дещо стомленою, місіс Дарнелл прилягла на софу, а Дарнелл вмостився у м'якому кріслі навпроти. Якийсь час вони мовчали, коли це раптом Дарнелл запитав у неї:
— А що не так із Сайсами? Здається, ти казала, що вони трохи дивні. Їхня служниця не видається надто балакучою.
— Ой, не знаю, чи взагалі варто зважати на плітки служниць. Вони часто виявляються неправдивими.
— То це тобі щось Еліс сказала?
— Так. Коли якось по обіді я зайшла на кухню, вона дещо розповіла мені.
— Що саме?
— Краще не розпитуй, Едварде. Там мало приємного.
Дарнелл підвівся і сів на невеличкий хиткий стільчик біля софи.
— Розкажи мені, — попрохав він знову з якоюсь примхливою наполегливістю. Насправді йому не так уже й кортіло почути історію про сусідів, але він пам'ятав, як зашарілася вдень його дружина, і тепер чекав від неї відповіді, дивлячись їй у вічі.
— Ох, я справді не можу, коханий. Мені соромно про таке казати.
— Але ж ти моя дружина.
—Так, звісно, але це нічого не змінює. Жінки не люблять про таке говорити.
Дарнелл нахилився. Серце в грудях шалено калатало. Він приклав вухо до її вуст і мовив: «А ти прошепочи».
Мері ніжним доторком ще нижче схилила його голову. В неї горіли щоки, і вона прошепотіла:
— Еліс каже, що... нагорі... у них лише... одна облаштована кімната. Їхня служниця... сама їй це розповіла.
Мимохіть вона притиснула чоловікове лице до своїх грудей, а він у відповідь почав шукати своїми вустами її червоні вуста, аж раптом різкий звук розірвав тишу в домі. Вони випросталися, і місіс Дарнелл поспішила до дверей.
— Це Еліс, — сказала вона. — Вона завжди приходить вчасно. Щойно пробило десяту.
Дарнелл роздратовано стенув плечима. Він уже от-от готовий був її поцілувати. На підлозі лежала хустинка Мері, від якої віяло легким ароматом парфумів, які подарувала їй її шкільна приятелька. Він підняв хустинку, поцілував її і заховав.
Увесь червень та липень їх переймало питання придбання нової пічки. Місіс Дарнелл за будь-якої нагоди навідувалася до Вест-Енду, знайомлячись з технічними характеристиками найновіших моделей, уважно вивчаючи різні удосконалення та спілкуючись із продавцями. Тим часом Дарнелл, як він це називав, «пильнував» у Сіті. На цю тему подружжя назбирало невеличку домашню бібліотеку, що складалася з ілюстрованих брошур, які вони брали в крамницях і з задоволенням розглядали вечорами. Вони побожно та зацікавлено розглядали фотографії великих плит для готелів та громадських установ — потужних печей з кількома духовками для різних цілей, з чудовим грилем і купою інших пристосувань, що робили з кухаря мало не головного інженера. А коли в одному з каталогів вони натрапили на зображення маленьких, ледь не іграшкових, котеджних пічок за чотири, а то й три фунти десять шилінгів, вони подивилися на них з презирством, бо самі планували придбати пічку за вісім чи десять фунтів, з якою ті іграшкові моделі не йшли в жодне порівняння.