Артур Мэйчен – Зібрання творів (страница 56)
— Це страшний прадавній знак, — відповів Філіпс, — один із найжахливіших знаків, пов'язаних з теорією злого ока. Ним досі користуються в Італії, і про нього, поза сумнівом, знають віками. Це один з пережитків, що дійшов до наших днів. Він походить з того ж чорного болота, з якого постала й людина.
Дайсон узяв свого капелюха, збираючись іти.
— Жарти жартами, та я гадаю, — сказав він, — що дотримався своєї обіцянки, і ми все ж таки вийшли на гарячий слід, як я й казав. Видається, я й справді показав вам первісну людину чи, принаймні, її діяння.
II
Пригода з листом
Приблизно через місяць після дивного й загадкового вбивства сера Томаса Вівіана, всесвітньо відомого та шанованого фахівця з недуг серця, містер Дайсон знову завітав до свого приятеля містера Філіпса, що, на диво, не був, як завше, глибоко занурений у виснажливі наукові дослідження, а, відпочиваючи, сидів у м'якому кріслі. Він сердечно привітав Дайсона.
— Дуже радий, що ви завітали, — почав він. — Я вже думав сам до вас навідатися. Щодо тієї справи у мене більше не залишилося й тіні сумніву.
— Ви про справу сера Томаса Вівіана?
— О, ні, аж ніяк. Я мав на увазі ту дилему з рибальськими гачками. Між нами кажучи, я був тоді надто впевнений у своїй правоті, але відтоді з'явилося кілька інших фактів. Вчора я отримав листа від відомого члена Королівського наукового товариства, в якому він гарненько розклав усе по поличках. І от я думаю, чим би мені тепер зайнятися: наскільки мені відомо, багато роботи чекає у царині так званих написів, що не піддаються розшифруванню.
— Мені подобається напрям ваших майбутніх досліджень, — сказав Дайсон. — Гадаю, він надзвичайно перспективний. А поки що скажіть-но мені, чи не вважаєте ви, що справа сера Томаса Вівіана огорнута якоюсь таємницею.
— Навряд чи. Того вечора я дав слабину, дозволивши страху охопити мене. Але для усіх тих фактів можна, безумовно, знайти прості пояснення.
— Справді? І які саме?
— Що ж, припускаю, що свого часу Вівіан втрапив у якусь пригоду, яка йому не робить честі, і тепер його вбив якийсь мстивий італієць, якому він перейшов дорогу.
— Чому саме італієць?
— Через намальовану руку, знак mano in fica[75]. Таким жестом нині послуговуються лише італійці. Тому, як бачите, те, що видавалося неясним, насправді проливає світло на цю справу.
— Так, і справді. А що ви скажете про кремнієвий ніж?
— Тут теж усе дуже просто. Чоловік знайшов того ножа в Італії або, можливо, вкрав його в якомусь музеї. Ідіть шляхом найменшого опору, мій любий друже, і ви побачите, що немає потреби витягувати примітивну людину з місця її вічного спочинку під пагорбами.
— У ваших словах, звісно, є сенс, — сказав Дайсон. — То, якщо я вас правильно зрозумів, ви вважаєте, що той ваш італієць, порішивши Вівіана, люб'язно намалював крейдою руку як підказку для Скотленд-Ярду?
— А чом би й ні? Не забувайте, що вбивця завжди трохи божевільний. Він може продумати план злочину до найменших деталей, вивіривши їх на дев'яносто відсотків, послуговуючись гострим розумом і кмітливістю гравця в шахи чи геніального математика. Але іноді здоровий глузд покидає його, і він починає поводитися, як останній дурень. А ще ви повинні зважати на неймовірну гордість чи марнославство злочинця — він любить залишати по собі відмітки, як художник ставить підпис на своїй картині.
— Так, усе це звучить доволі винахідливо. Та чи знайомі ви з результатами розслідування?
— Ні, не маю про них ані найменшого поняття.
— Отож-бо. Тому, якщо ви не заперечуєте, дозвольте викласти вам деталі тієї справи.
— Чудово. Та попереджаю вас, жодних таємниць. Тепер ми працюватимемо з одними лише фактами.
— Так, власне кажучи, я й хотів поділитися з вами кількома фактами. Отож, факт номер один. Перемістивши тіло сера Томаса Вівіана, поліцейські знайшли під ним ножа. Така собі потворна штукенція, яку носять із собою мореплавці, з лезом, що фіксується при розкладанні, але на лезі начищеного до блиску ножа не було ані краплі крові, та й сам ніж, як виявилося, був зовсім новий — ним ніколи не користувалися. З першого погляду видається, нібито саме ваш уявний італієць мав тримати в руках таку зброю. Але задумайтеся на мить: хіба він купував би ножа лише для того, щоб убити ним? І, по-друге, якби у нього був такий ніж, чому він не скористався ним замість того дивного кремнієвого знаряддя?
І от ще що я хочу вам сказати. Ви вважаєте, що вбивця намалював крейдою руку після того, як скоїв убивство, щось в дусі «мелодраматичної мітки італійського вбивці». Оминувши питання про те, чи справжній вбивця коли-небудь вчинив би щось схоже, я хочу зауважити, що в ході медичної експертизи з'ясували: сер Томас Вівіан був мертвий не більш ніж годину. Це означає, що мітка була намальована за чверть десята, а коли ми вийшли на прогулянку о пів на десяту, надворі було вже доволі темно. Та вуличка була дуже похмура й погано освітлена, а рука була намальована хоч і нашвидкуруч, але правильно, без тих неминучих помилок, яких неможливо уникнути, малюючи в темряві або із заплющеними очима. Спочатку спробуйте зобразити щось просте, приміром квадрат, не дивлячись на папір, а вже потім намагайтеся переконати мене в тому, що ваш італієць, за крок від шибениці, зміг настільки точно й впевнено, в цілковитій темряві, намалювати на стіні руку. Це просто безглуздо. Отож, руку намалювали або засвітла, задовго до вбивства, або — прошу вашої уваги, Філіпсе, — її намалював хтось, хто в мороці й темряві почувається як риба у воді, хтось, кому невідомий страх перед шибеницею!
Окрім цього, у кишені сера Томаса Вівіана знайшли цікаву записку. Звичайні конверт та папір, на марці — поштовий штемпель західно-центрального районного відділення. Дещо пізніше я переповім вам зміст того листа, а поки що скажу про дивний почерк, яким було його написано. Адреса на конверті була виведена акуратним дрібним почерком, але сам лист міг бути написаний якимось персом, що вивчив англійські букви. Почерк був дуже прямий, без нахилу, а літери — вигадливо викривлені з безліччю закарлючок та завитків, що нагадували рукописи східної культури, хоча все було цілком розбірливо написано. Але (і тут постає запитання) під час обшуку кишень жилета покійного там знайшли невеличкий блокнот — майже весь списаний короткими записами, зробленими простим олівцем. Вони мали переважно особистий, відмінний від професійного, характер. Це були нагадування про зустрічі з друзями й театральні прем'єри, адреса пристойного готелю в Турі, назва нового роману — нічого інтимного. Проте всі ці нотатки були написані почерком, дуже схожим до того, що й записка, знайдена у кишені жилета покійного! Однак були й деякі відмінності, які дали підстави фахівцю стверджувати, що писала не та сама людина. Я зачитаю вам свідчення леді Вівіан стосовно почерку її чоловіка — я прихопив із собою вирізку з газети. Отже, ось що вона казала з цього приводу: «Я вийшла заміж за свого покійного чоловіка сім років тому. Жодного разу не бачила, щоб він отримував листи, написані таким почерком, як на конверті, або тим, яким написано самого листа, ба більше, я ніколи не бачила схожої манери писання. Ніколи не зауважувала, щоб мій покійний чоловік користувався тим записником, та впевнена, що всі записи там зроблені саме ним. Я в цьому переконана, оскільки минулого травня ми зупинялися в готелі „Дю Фезан“, що на Рю Руаяль в Турі, адреса якого занотована у блокноті. А ще я пригадую, як близько півтора місяця тому він придбав роман „Вартовий“. Сер Томас Вівіан також намагався не пропускати театральних прем'єр. Однак його звичний почерк відрізнявся від того, що фігурував у записнику».
А тепер ми повернемося до власне самої записки. Ось її точна копія, яку мені люб'язно надав інспектор Клів, що поблажливо ставиться до мого аматорського розслідування. Прочитайте її, Філіпсе. Ви самі казали, що вас цікавлять всілякі загадкові письмена — тож тепер ви можете зайнятися розшифровуванням.
Містер Філіпс, мимохіть зацікавлений тими дивними обставинами, про які розказав Дайсон, узяв до рук аркуш паперу, уважно вдивляючись у нього. Почерк справді був надзвичайно дивний і, як зауважив Дайсон, чимось скидався на класичне перське письмо, хоча й цілком розбірливий.
— Прочитайте її вголос, — попросив Дайсон, і Філіпс почав читати:
— Як на мене — звичайнісінька тарабарщина, — відповів Філіпс. — Думаєте, у всьому цьому є якийсь прихований зміст?
— Звісно. Листа надіслали за три дні до вбивства, і знайшли його в кишені мертвого чоловіка. Він написаний вигадливим почерком, яким користався убитий для своїх особистих записів. Це все неспроста, і, на мою думку, у справі сера Томаса Вівіана криється щось насправді жахливе.