Артур Кларк – Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82 (страница 19)

Опинитися в лабетах лихварів звичайному трудівнику Японії можна дуже легко. Кожен може звернутись до банківської контори і позичити кількасот тисяч ієн, зобов’язуючись письмовою розпискою повернути борг у точно зазначений строк. Часто-густо цього строку боржникові дотриматися не вдається: витрати на платне лікування, внесення значних сум за куплені в кредит телевізор, холодильник, кондиціонер швидко з’їдають гроші, відкладені на покриття боргу. Людина нервує, починає гірше працювати, захворює — це потребує нових витрат, нових грошей. А тим часом зростають проценти за невиплату давнього боргу, і через кілька місяців вчорашній “щасливий володар позики” змушений продавати все своє нажите важкою працею майно, щоб сплатити проценти за борг. Вихід з цього скрутного становища часто-густо буває один — самогубство.

Слід сказати, що становище жінок у Японії внаслідок активної боротьби трудящих країни за свої законні права поступово змінюється. Різні види громадського руху, в яких рядові трудівниці Японії теж беруть усе активнішу участь, безумовно, розковують їхню свідомість, зміцнюють прагнення добитися таких же прав, як і в чоловіків. Певних зрушень у цьому напрямку, звісно, вдається досягти — закон, наприклад, дає японським жінкам право на працю, але практично ці права використовуються далеко не повною мірою.

В залах ресторану “Київ” (названого так на честь столиці Української РСР), де відбувалася зустріч з учасниками Днів Києва у Кіото — членами офіційної делегації Київського міськвиконкому, ми побачили велику групу представниць ряду громадських організацій країни, які виступають за підтримання добросусідських відносин з СРСР. Про це йшлося у розмові з директором кіотського ресторану “Київ” паном Като, з його працівниками, про це вели мову й інші учасники зустрічі, запрошені кіотським відділенням товариства “Японія — СРСР”.

Характерна деталь — тільки за право входу до ресторану “Київ” кожен японський гість повинен був внести немалу суму. Чималі гроші коштує й обід. Проте зал був переповнений: учасники зустрічі з великим інтересом розглядали фотографії і картини, розвішані на стінах головного залу, висловлюючи захоплення широкими вулицями і проспектами столиці України, чудовими зеленими парками міста-героя. Хоча Кіото і вважається містом, багатим на зелені насадження, воно, проте, не може конкурувати у цьому з Києвом. У Кіото на кожного мешканця припадає значно менше зелених насаджень, ніж у столиці України.

Із загазованістю повітря в Кіото намагаються боротися: сині хмари диму від автомашин бачиш на вулицях порівняно рідко — за цим ретельно стежить поліція, проте ніякі фільтри поки що не можуть зменшити вихід в атмосферу невидимих, але теж дуже шкідливих газів. Очищення повітря міста, особливо в “години пік” — проблема проблем захисту довколишнього середовища, якою займаються вчені всієї країни. І трудівниці Японії, об’єднуючись у товариства, що намагаються організувати широку боротьбу проти забруднення атмосфери, землі й води, своїми виступами на захист середовища подають науковій громадськості посильну допомогу. Це прагнення цілком зрозуміле — хто як не матері всього світу одними з перших мають піклуватися про умови, в яких живуть не тільки вони самі, а і їхні діти. І тому не вітати таких починань сьогодні не може жодна людина доброї волі.

Ідеї ваші — гроші наші

Соціологи підрахували: один японець працює повільніше за американця, але десятеро японців виконують ту саму роботу швидше, аніж таке ж число американців. Наскільки точними були ці підрахунки, важко сказати, проте безперечним є факт максимальної організованості японських будівельників чи, скажімо, робітниць, які обслуговують конвейєри на підприємствах “Соні” — всесвітньовідомої фірми, яка випускає радіоприймачі, магнітофони, телевізори. Тому й не дивно, що порівняно дешеві японські вироби заповнюють магазини Сполучених Штатів Америки, країн Європи, Азії, Австралії. А це, в свою чергу, звичайно, не може подобатися місцевим фірмам тих країн, яких конкуренти з Японських островів, не соромлячись, виштовхують на манівці, незважаючи на великі відстані й митні кордони. Так з кожним роком посилюється конкуренція, скажімо, між країнами “спільного ринку” і Японією. Острівна країна дедалі швидшими темпами завойовує західноєвропейські ринки. Так, на початку 1979 року Японія контролювала сорок процентів західноєвропейського збуту радіо, магнітофонів, телевізорів, а така досить розвинена країна як Бельгія імпортує з Японії чотири п’ятих усієї побутової радіотехніки, майже четверту частину автомашин.

Спеціальна комісія Європейського економічного співтовариства назвала разючу цифру: сто європейських робітників залишаються без заробітку, коли країни, що входять до Європейського економічного співтовариства, купують кожну чергову тисячу японських автомобілів. Конкуренція між “спільним ринком” та Японією підриває життєвий рівень не лише європейських робітників, а і японських, яких теж нещадно експлуатують заради збагачення жменьки людей. Експансія на світових ринках, різке збільшення експорту деякий час допомагали компенсувати зниження попиту на товари у самій країні, але вже навесні 1980 року воно стало дуже помітне. А восени того ж року знизилися виробничі показники країни, зменшилася кількість замовлень з-за кордону. Це — тривожний симптом, і в найближчі роки, на думку спеціалістів, він прогресуватиме досить високими темпами.

Можна сказати, що тут проявляються кращі організаторські здібності однієї країни і гірші — іншої. Важко стати на той чи той бік торговельного бар’єру, який розділяє таких партнерів-конкурентів. Але факт лишається фактом: країна, в найкоротші строки перекупивши найкращі у світі ідеї, патенти й сировину, поступово йде до уповільнення темпів економічного росту. І одна з причин цього — мілітаристський ухил у її політиці.

Традиційна любов до праці, акуратність, досить висока внутрішня культура, притаманні в цілому японському народові, безперечно, сприяють подоланню таких труднощів, як спорудження сучасних висотних будинків на вкрай тісних майданчиках, в умовах перевантаженості шляхів, нестачі простору для розширення зеленої зони.

На вузькій смузі посеред вулиці, де будується метро, водночас працюють представники десятків професій. Нелегка, виснажлива тут праця. Це яскрава наочна ілюстрація безплановості забудови, характерна для всієї капіталістичної системи.

Все це, безперечно, не поліпшує життя рядового мешканця японських міст, який буквально задихається у тісноті, бруді, переплетінні транспортних естакад кам’яних джунглів. Навіть восени, коли спека трохи спадає, в атмосфері будь-якого більш-менш великого японського міста почуваєш себе не дуже добре: велика скупченість людей, автомобілів, гуркіт залізниць, звуки численних поліцейських сирен створюють дуже важку атмосферу.

Щоб пройти пішки у тому ж таки Кіото, скажімо, три-п’ять кілометрів, треба перед прогулянкою або після неї неодмінно прийняти холодний душ, кілька разів під час екскурсії завітати до магазину, де є кондиціонер, і випити не одну склянку холодної води, яка, до речі, продається тут у невеличких пляшечках і коштує недешево.

Водій таксі, який віз нас вузенькими вуличками передмістя Кіото, сказав, що, приїхавши на роботу, вже не залишає, як це робив кілька років тому, напризволяще свого мотоцикла, бо нічні злодії у нього вже вкрали один. Тепер він купив найдешевшу модель і щоразу тягне двоколісну машину на п’ятий поверх до своєї квартири, аби мати гарантію наступного ранку вчасно дістатися до стоянки свого таксі у протилежному кінці Кіото.

Своєрідним коментарем до розповіді водія стало зведення поліцейського управління Японії, яке потрапило 1978 року на сторінки світової преси: один мільйон двісті тисяч злочинів було вчинено в країні за одинадцять місяців року. Третину з них вчинили люди, які вже не раз вдавалися саме до такого способу, аби не вмерти з голоду. А решта сімдесят процентів? Статистика країни не наводить точних даних, але зазначає, що в Японії, за неповними підрахунками, налічується щонайменше сто вісім тисяч бандитів, об’єднаних у 2 502 гангстерських синдикати.

На великому стенді біля фешенебельного кіотського готелю “Фудзіта” я бачив члена одного з таких синдикатів. Сфотографований анфас і в профіль молодик по-звірячому вирячив очі просто в об’єктив фотокамери. А поруч на знімку — його скривавлена жертва. Гід, який прокоментував знімки, сказав, що тільки минулої ночі у районі готелю було вбито трьох жінок і чотирьох юнаків. Фотографію одного з тих, на кого впала підозра, вивісили на стенді. “Та чи впіймають його колись взагалі, ніхто не знає. У нас щодо цього є вже сумний особистий досвід”, — додав перекладач.

Чого-чого, а такого досвіду кіотцям та мешканцям десятків інших міст і сіл Японії не позичати. Загальне “безрадісне й напружене становище в країні”, як зазначалося у зверненні голови Генеральної ради профспілок Японії до трудящих, зумовлене “структурною економічною кризою”. Один із шляхів зміни існуючого становища, як підкреслювалось у зверненні, — активізація боротьби трудящих країни проти масових звільнень з роботи, низької заробітної платні й, що також важливо, проти “раціоналізації виробництва”. Цей процес капіталістичні магнати використовують як могутній засіб боротьби з тими трудящими, яким уже за сорок. Він дуже хвилює представників середнього віку і найбільше — жінок.