Анри Шаррьер – Метелик (страница 72)

Буреє, якого ми підштовхуємо, починає робити всупереч своїй волі цю деталь. Одного дня він каже нам, що певен, ніби щоразу, коли він виходить з майстерні, хтось бере в руки цю деталь, а потім знову кладе на місце. Йому залишилося видовбати останнє гніздо на кінці деталі. Ми ухвалюємо, щоб він це зробив, а відтак сховав деталь під дошкою свого верстака. Йому треба буде почепити на деталь волосок, аби пересвідчитися, чи хтось торкався її. Він видовбує гніздо й о шостій годині, пересвідчившись, що в майстерні більше нема нікого, крім наглядача, останнім іде з неї. Отже, наша деталь залишилася під верстаком з волоском. Ополудні наступного дня я чекаю в таборі приходу з майстерні робітників — це якихось вісімдесят чоловік. Нарік і Кеньє приходять разом з усіма, а Буреє немає. До мене підходить один німець і дає мені згорнуту й заклеєну цидулку. Бачу, її ніхто не розпечатував. Читаю:

«Волоска нема на місці, отже, хтось торкався деталі. Я попросив у наглядача дозволу попрацювати під час пообіднього відпочинку, аби докінчити скриньку з рожевого дерева, над якою я працюю. Він дозволив. Зараз я заберу з-під верстака деталь і покладу там, де Нарік тримає своє знаряддя. Попередь про це свояків. Їм треба буде о третій годині негайно винести цю деталь. Може, ми встигнемо випередити типа, який стежить за нами».

Нарік і Кеньє згоджуються. Вони перші вирушають до майстерні. Перш ніж там зберуться всі робітники, двоє чоловіків зчинять бійку перед воротами. Ми просимо зробити нам таку послугу двох земляків Карбоньєрі: корсіканців з Монмартра Массані та Сантіні. Вони не запитують навіщо, знають: так треба. Нарік і Кеньє мають скористатися з цієї бійки й швиденько вийти зі своїм матеріалом з майстерні, так ніби вони квапляться на роботу, а та бійка їх зовсім не обходить. Ми всі доходимо згоди, що в нас іще лишився певний шанс. Якщо своякам пощастить вивезти ту деталь, я маю місяць-два сидіти спокійно, бо вже напевне хтось один чи, може, навіть кілька людей знають, що готується пліт. Тож вони дошукуватимуться, хто це робить і де його сховок.

Нарешті пів на третю, люди готуються йти на роботу. Перекличка перед відходом на роботу забирає півгодини.

Вони вирушають. Бебер Сельє йде посередині колони з вісімдесяти чоловік по чотири в шерезі.

Нарік і Кеньє в першій шерезі, Массані й Сантіні — в дванадцятій, Бебер Сельє — в десятій. Гадаю, це було саме так, бо тієї миті, коли Нарік дістався до свого будівельного матеріалу та нашої деталі, інші в’язні ще не встигли зайти до майстерні. Бебер дійшов тільки до воріт. Коли зчинилася бійка й почулися несамовиті крики, всі, в тім числі й Бебер, озирнулися, аби побачити, що сталося. Усе відбулося саме так, як замислювалося, — о четвертій годині наша деталь уже лежала під купою будівельного матеріалу в каплиці. Свояки не змогли її винести звідти, але добре, що вона вже там.

Я йду провідати Жюльєтту, але її нема вдома. Повертаючись від неї, проходжу через площу, на якій стоїть адміністративний корпус. Бачу в затінку Массані й Жана Сантіні, які чекають, коли їх посадять до карцерів. Ми знали заздалегідь, що їх посадять. Я проходжу повз них і запитую:

— Скільки?

— Тиждень, — відповідає Сантіні.

— Весело подивитися, як б’ються двоє земляків, — озивається наглядач-корсіканець.

Я повертаюсь до табору. О шостій годині прибігає радісний Буреє.

— Я себе почуваю так, — каже він, — ніби був занедужав на рак, а тоді лікар сказав мені, що то неправда, що то він помилився.

Карбоньєрі, всі мої друзі раді й вітають мене з успіхом. Нарік і Кеньє теж задоволені. Все йде добре. Цілу ніч я сплю, хоч картярі й запрошували мене грати. Я вдав, ніби в мене страшенно розболілася голова. Насправді мені дуже хочеться спати. Але я задоволений і щасливий, що підготовка до втечі закінчується. Все найважче позаду.

Сьогодні вранці Матьє тимчасово поклав одну деталь плота до ніші в мурі. Річ у тому, що в цей час кладовищенський сторож підмітає між могилками, і з’являтися біля сховку мені небезпечно. Щодня вдосвіта я біжу підправляти дерев’яною лопатою землю на могилці, потім підмітаю прохід і швидко повертаюсь на роботу.

Підготовка до втечі триває вже рівно чотири місяці. Дев’ять днів тому ми одержали останню деталь плота. Вдень дощі вже не йдуть, тільки вночі. Найбільше мене хвилює те, як ми винесемо із садка останню деталь і прикріпимо її до плота. Зробити це можна лише вдень. А тоді вже — в дорогу. Щоправда, не одразу, бо коли виймемо з могилки пліт, треба буде наповнити його каркас кокосовими горіхами, а тоді скласти на ньому припаси.

Вчора я розповів про все Жанові Кастеллі. Він радий, що моя підготовка наближається до кінця.

— Тепер на небі якраз молодик, — каже він.

— Знаю. Отже, вночі місяць не заважатиме. Відплив починається о десятій вечора, і спускати на воду пліт найкраще буде десь між першою і другою ночі.

Ми з Карбоньєрі вирішуємо прискорити події. Завтра о дев’ятій ранку поставимо на місце останню деталь плота. А вночі рушимо.

Наступного ранку я, добре все продумавши, пробігаю з лопатою садком і перестрибую через мур на кладовище. Поки я скидаю з листяної мати землю, Матьє виймає із стінки камінь і приносить останню деталь. Ми вдвох піднімаємо мату й кладемо її біля могилки. Пліт у чудовому стані лежить на місці. Ми дістаємо його нагору, бо для того, щоб прикріпити останню деталь, потрібен чималий простір. Потім вставляємо п'ять шипів у гнізда, але при цьому доводиться вдарити каменем. Саме тоді, коли ми закінчуємо роботу й знов опускаємо пліт у могилку, з’являється наглядач з карабіном.

— Ні з місця, а то стрілятиму!

Ми кидаємо пліт і підіймаємо руки. Це — старший наглядач із майстерні, я його впізнаю.

— Не робіть дурниць і не пробуйте чинити опір! Ви впіймалися на гарячому. Раджу вам змиритися з цим і рятувати бодай свою шкуру, бо мені так і кортить вас постріляти! Рушайте вперед і не опускайте рук! До адміністрації!

Проходячи через ворота кладовища, ми наштовхуємося на тюремника. Наглядач каже йому:

— Мохамеде, дякую за послугу, яку ти нам зробив. Завтра вранці приходь до мене, я дам тобі те, що обіцяв.

— Дякую, — відповідає араб. — Я неодмінно прийду, але, начальнику, Бебер Сельє теж повинен мені заплатити, правда ж?

— Ти сам залагодь з ним справу, — відповідає наглядач.

— Невже то Бебер Сельє нас продав, начальнику? — питаю я.

— Я вам цього не казав.

— Гаразд, добре, що ми про це дізналися.

Наглядач, далі цілячись у нас карабіном, каже тюремникові:

— Мохамеде, обшукай їх.

Араб витягує в мене й у Матьє з-за паска ножі.

— Мохемеде, ти справжній пройдисвіт. Як ти нас викрив?

— Я щодня вилазив на верхівку кокосової пальми й спостерігав, куди ви ховали пліт.

— Хто тобі сказав це робити?

— Спочатку Бебер Сельє, а потім наглядач Брюе.

— Кроком руш, — командує наглядач, — ви надто розговорилися. Можете опустити руки і йдіть швидше.

Ті чотириста метрів, які відділяли нас від будинку адміністрації, здалися мені найдовшими у житті. був просто приголомшений. Стільки боротися — й так безглуздо впійматись! Господи, який ти жорстокий до мене! До будинку адміністрації ми підходимо під страшенний галас. Річ у тому, що до наглядача з майстерні по дорозі приєдналося ще кілька наглядачів, і тепер нас супроводжувала охорона з семи-восьми чоловік.

Комендант — його попередив араб, який побіг поперед нас, — став разом з Дега та п’ятьма старшими наглядачами Перед адміністративним будинком.

— Що сталося, пане Брюе? — запитав комендант.

— Я схопив цих двох на місці злочину: вони саме ховали пліт, який, здається, вже цілком готовий.

— А ви що скажете, Метелику?

— Нічого. Я говоритиму на слідстві.

— Посадіть їх у карцер.

Я опиняюсь у карцері, замуроване вікно якого виходить у бік адміністративного будинку. В карцері зовсім темно, але чути голоси людей, що розмовляють надворі.

Події розгортаються швидко. О третій годині нас виводять і надівають нам наручники.

У просторому кабінеті засідає своєрідний трибунал: комендант, заступник коменданта й старший наглядач. Один із наглядачів виконує роль секретаря суду. Трохи збоку за невеликим столом сидить з олівцем у руці Дега; він, певне, вестиме протокол.

— Шарр’єр і Карбоньєрі, послухайте рапорт пана Брюе. «Я, Огюст Брюе, старший наглядач, завідувач майстерні на островах Салю, звинувачую двох каторжан — Шарр’єра та Карбоньєрі — у розкраданні матеріалів, які належать державі. Звинувачую також столяра Буреє у співучасті. На мою думку, у співучасті слід звинуватити й Наріка та Кеньє. Наголошую, що я застав на місці злочину Шарр’єра й Карбоньєрі, які опоганили могилу пані Пріва, сховавши там свій пліт».

— Що ви можете на це сказати? — питає комендант.

— Передусім те, що Карбоньєрі тут ні до чого. Пліт розрахований лише на одного, тобто на мене самого. Я тільки примусив його допомогти мені зняти з могилки мату, бо сам зробити цього не міг. Отже, Карбоньєрі не винен ні в розкраданні державних матеріалів, ні в співучасті у втечі, оскільки втеча не відбулася. Бідолаха Буреє діяв під загрозою смерті. Що ж до Наріка й Кеньє, то їх я майже не знаю. Запевняю, що вони непричетні до цієї справи.

— А інформатор іншої думки, — каже наглядач.

— Цей Бебер Сельє, який вас інформував, може використовувати цю справу для того, щоб комусь помститися, тому й компрометує його наклепами. Хіба можна довіряти стукачеві?