Альфред Дёблин – Берлін Александерплац (страница 93)
Нехай підступають, нехай підступають широкі рівнини, червоні цегляні будинки, в яких горить світло. Нехай підступають замерзлі подорожні, що несуть на спинах клунки. Це — повернення, цього разу більше, ніж просто повернення.
Він заходить в якусь кнайпу на Брунненштрасе, гортає газету. Може, десь там згадують про нього, про Міцу, про Герберта чи про Райнгольда? Нічогісінько. Куди ж мені тепер піти, куди я маю піти? Єва, хочу бачити Єву.
Вона вже не живе з Гербертом. Двері відчинила господиня: Герберт засипався, лягаві обшукали всі його речі, назад він не повернувся, речі стоять на горищі, продати їх чи що, треба буде поцікавитися. Франц Карл зустрівся з Євою в західному Берліні, у помешканні її покровителя. Вона одразу його прийняла. Єва дуже радо зустріла Франца Карла Біберкопфа.
«Так, Герберт засипався, одержав два роки тюрми, я роблю для нього все, що можу, про тебе вони також багато питали, зараз він у Теґелі, а ти що поробляєш, Франце?» — «Зі мною все гаразд, мене випустили з Буха, визнали неосудним». — «Так, я читала в газеті». — «Не знаю, що вони там писали. Але я ще дуже слабкий, Єво. Казенний харч, що тут вдієш».
Єва зауважує його погляд, спокійний, глибокий, допитливий, такого погляду вона ніколи раніше у Франца не бачила. Про себе вона нічого не каже, хоча з нею також дещо сталося, що стосується і його, але він ще такий слабкий, вона найняла для нього кімнату, допомогла обладнуватися, він не мусив ні про що клопотатися. Та він і сам сказав їй, коли Єва навідала його у новому помешканні й уже збиралася йти: «Ні, зараз я ні до чого не здатен».
А що ж він робив пізніше? Поступово став виходити на вулицю, ходить собі по Берліну.
Берлін, 52 градуси 31 мінута північної широти та 13 градусів 25 мінут східної довготи, тут є 20 вокзалів для потягів далекого сполучення, 121 приміська станція, 27 станцій кільцевої залізниці, 14 — міської залізниці, 7 сортувальних станцій; трамвай, наземна залізниця, автобуси, та кайзера місто є тільки одне, і зветься Відень воно[241]. Мрія жінки із трьох слів, три слова включають у себе всі жіночі бажання. Уявіть собі, що одна нью-йоркська фірма оголосила про появу нового косметичного засобу, який надає жорсткуватій сітківці ока чистий блакитний відтінок, який буває лише в молодості. Ви матимете найгарніші зіниці від темно-синьої до шовковисто-брунатної барви можна, скориставшись тюбиками нашого засобу. Навіщо витрачати стільки грошей на чистку хутряних виробів…
Він іде собі містом. Тут скрізь є багато речей, з якими можна швидше одужати, головне, щоб серце було здорове.
Спершу на Алекс. Він ще й досі існує. Бачити тут особливо нічого, всю зиму був лютий холод, тож роботи не велися, і все стоїть, як і було, великий копер тепер встановлено біля Ґеорґенкірхплац, там розгрібають будівельне сміття від знесеного універмагу Гана, поскладали цілу купу рейок, може, тут буде вокзал. А загалом на Алексі кипить життя, та головне, що Алекс на своєму місці. А люди все перебігають через дорогу, скрізь страшенна грязюка, адже Берлінський магістрат такий шляхетний і гуманний, він не чіпає снігу, нехай він сам розтане помаленьку, щоб ніхто його не турбував. Коли проїздить машина, хутчіш заскакуй у найближчий під'їзд, а то одержиш задурно порцію багна в мордяку, а потім тебе ще й притягнуть до відповідальности за розкрадання міського майна. Наше старе «Мокка-фікс» зачинено. На розі відкрився новий заклад «Мексика», то світова сенсація: крізь вікно можна подивитися на шеф-повара, що орудує біля мангала, а залу оформлено в стилі індіанського блокгауза; довкола Александрівських казарм поставили будівельний паркан, хтозна, що там робиться, вже побили всі вікна. Трамваї переповнені, аж тріщать, всі їдуть у якихось своїх справах, проїзд досі коштує 20 пфеніґів, та коли не шкода — платіть тридцять, або ще можете купити собі автомобіль «форд». Наземна залізниця також працює, там немає першого і другого класів, а є лише третій, де всі сидять поряд, але частіше доводиться стояти. Зістрибувати на ходу суворо забороняється — штраф 150 марок; та навряд чи хто буде вистрибувати, бо можна одержати удар струмом. Цей крем «Еґю» такий чудовий, твій чобіт буде як новий! Не затримуйтеся під час висадки та посадки, будь ласка, проходьте далі у вагон.
Усе це гарні речі, за допомогою яких чоловіка можна поставити на ноги, навіть якщо він трохи слабий, головне, щоб серце було здорове. Не стійте біля дверей! Ну що ж, Франц Карл Біберкопф цілком здоровий, якби всі були такі здорові, як він. Не варто було б розказувати таку довгу історію про чоловіка, який навіть на ногах не тримається. Одного разу, коли якийсь букініст-яточник стояв на вулиці під проливним дощем, до його візка підійшов Цезар Флайшлен. Спокійно вислухав він, як той кляне все на світі, поплескав чоловіка по мокрому плечу й сказав: «Облиш прокльони, ти сонце в серці запали»[242], так він його втішив, а потім пішов собі. Згодом це стало для Флайшлена приводом до написання його відомого вірша про сонце. Таке сонце, щоправда, дещо іншого роду, горить і в серці Біберкопфа, а якщо додати до цього чарчину шнапсу та присмачити суп добрячою порцією мальц-екстракту, то незабаром знову будеш у формі. Пропоную частку в діжці білого вина марки Трабенер Вюрцґартен урожаю 1925 року за спеціальною ціною 90 марок за п'ятдесят пляшок разом з упаковкою або 1 марка 60 пфеніґів за пляшку без посуду та ящика, тара прийматиметься за ціною застави. Дійоділ — засіб від артеріосклерозу, та Біберкопф не має артеріосклерозу, він просто ще слабий, добряче попостував у Буху, аж із голоду ледь не помер, тож тепер потрібен час, щоб відновити форму. Не потрібно йому жодного магнітопата, до якого хотіла зводити його Єва, бо, мовляв, той колись допоміг їй самій.
Коли через тиждень Єва пішла з ним на могилу Міци, то мала з чого дивуватись, як швидко він поправляється. Жодних сліз, лише поклав букет тюльпанів на могилу, погладив хрест, потім взяв Єву під руку, і вони пішли геть.
А ось він уже сидить з нею в кондитерській, що навпроти цвинтаря, їсть тістечко «Укус бджоли»[243] на згадку про Міцу, бо вона їх дуже полюбляла, справді гарно смакує, а втім, нічого особливого. Ось ми й навідалися до нашої маленької Міци, але надто часто на цвинтарі ходити не варто, можна легко застудитися, мабуть, підемо вже наступного року, на її день народження. Знаєш, Єво, у мене немає потреби ходити до Міци на могилу, вона й так постійно зі мною, і Райнгольд також, так, цього Райнгольда я ніколи не забуду, і навіть якби у мене відросла нова рука, я все одно його не забуду. То вже треба бути купою ганчір'я, щоб таке забути. Так балакає Біберкопф з Євою та їсть тістечко «Укус бджоли».
Раніше Єва мріяла стати його подругою, але зараз — зараз вона цього вже не хоче. Ця історія з Міцою, а потім божевільня, то вже занадто, хай би яким добрим він був до неї. А дитина, яку вона чекала від нього, так і не з'явилася на світ, у неї був викидень, шкода, що так сталося, але, може, воно і на краще, особливо зараз, коли Герберта немає поряд, і для її благодійника в десять разів краще, що у неї немає дитини, адже врешті до нього дійшло, що дитина могла бути й від когось іншого, але за це на нього не варто ображатися.
Так сидять вони собі поряд, згадують минуле, думають про майбутнє, їдять мигдалеві тістечка та шоколадні суфле «Голова мавра».
Ще раз ми бачимо Біберкопфа під час процесу над Райнгольдом та бляхарем Маттером, він же Оскар Фішер, за звинуваченням одного у вбивстві, а другого — у сприянні вбивству Емілії Парсунке з Бернау 1 вересня 1928 року в Фраєнвальде під Берліном. Біберкопфу звинувачень не висували. Але однорукий чоловік викликає велику цікавість, привертає до себе загальну увагу, адже вбита була його коханкою, любовна драма на «дні суспільства», після її смерти він захворів на психічну хворобу, його підозрювали у співучасті, яка трагічна доля!
Під час слухань однорукий чоловік, який, на думку експертів, тепер цілковито одужав і може давати свідчення, заявив, що вбита, — він називає її Міцою, — не перебувала в любовному зв'язку з Райнгольдом; він з Райнгольдом був у дружніх стосунках, але Райнгольд мав жахливий, неприродний потяг до жінок, через це все і сталося. Чи був Райнгольд садистом, він не знає. Він припускає, що Міца у Фраєнвальде намагалася чинити опір Райнгольду, а той у нападі люті її вбив. Чи знаєте ви щось про його молодість? Ні, тоді я ще не був із ним знайомий. А він вам нічого не розповідав? Він пив? Раніше він взагалі не пив, але останнім часом почав випивати, чи часто, того я не знаю, спочатку він не міг і ковтка пива подужати, все лимонад та кава.
І окрім того Біберкопф не сказав більше жодного слова про Райнгольда. Нічого не сказав ні про свою руку, ні про їхню сварку та боротьбу, сам винний, навіщо я з ним злигався. У судовій залі сидить Єва та чимало Пумсових людей. Райнгольд і Біберкопф дивляться один одному просто у вічі. Ні, не жаль відчуває однорукий до того, хто сидить на лаві підсудних поміж двох охоронців і тремтить за свою шкуру, а якусь дивну прихильність. У мене був товариш, він був мені як брат. Я мушу дивитися на нього, так би й дивився весь час, немає нічого важливішого, ніж дивитися на тебе. Світ зроблено із цукру та багна, я можу спокійно дивитися на тебе й бровою не поведу, я знаю, що ти за один, ось ми й зустрілися, хлопче, і ти сидиш на лаві підсудних, в житті ми ще тисячу разів зустрінемося з тобою, але від того моє серце аж ніяк не закам'яніє.