Альфред Дёблин – Берлін Александерплац (страница 47)
Банда Пумса, що купалася в грошах, зникла з Берліна. Двоє подалися в Оранієнбурґ[140], до себе на село, а Плумс поїхав на води в Альтгайде[141], полікувати астму і свій організм «свіжим мастилом змастити». Райнгольд потроху пиячив, щодня причащався кількома чарчинами шнапсу, ввійшов у смак, втягнувся, треба мати з життя деякі радощі, яким же він був телепнем, що так довго спиртного в рот не брав, усе каву та лимонад потягував — не життя, а животіння. Райнгольд устиг відкласти кілька тисяч, про те нікому не було відомо. Тепер він збирався пустити їх у хід, але ще не знав, як саме. На село, як інші, він не поїде. Райнгольд підчепив одну пишну пані, яка, очевидно, знала й кращі дні, для неї він винайняв розкішне помешкання на Нюрнберґерштрасе, там він також зможе пожити, коли йому заманеться покорчити з себе пана або доведеться перечекати лихі часи. Ось так чудово він влаштувався: має королівські хороми і, звичайно, залишив за собою стару буду з черговою дівкою, він і далі міняє їх що кілька тижнів, ніяк не позбудеться кепської звички.
Якось наприкінці травня кілька хлопців з Пумсової банди зустрілися в Берліні, завели мову й про Франца Біберкопфа. Через нього, як вони чули, ледь усю банду не накрили. Герберт Вішо налаштовує проти нас народ, мовляв, ми такі-сякі, а Біберкопф з нами взагалі не бажав мати жодних справ, буцімто ми його силою змусили до того, а потім ще й з машини викинули. А ми на це сказали, що він нас хотів виказати, а про те, щоб його хтось силував брати участь в тому ділі, про це не могло бути й мови, його ніхто б і пальцем не зачепив, але потім у нас не було іншого виходу. Отак сиділи й головами хитали, ніхто не хотів, щоб їхня банда накрилася. Опинитися самому на вулиці — в тому мало радости, особливо не пожируєш. Тож вони й надумали: слід виявити добру волю, зібрати для Франца грошей, адже він, зрештою, повівся порядно, тож треба подбати про його оздоровлення, а також відшкодувати витрати на лікування у шпиталі. Скупитися не випадає.
Але Райнгольд уперся. Цього типа треба порішити і квит. Інші, власне, не проти, але ніхто не хотів за таке братися, та хай собі живе, бідака, кому він заважає з однією рукою? А зв'яжешся з ним, то хто його зна, як усе повернеться, адже він щасливчик. Одне слово, скинулися всі гуртом, зібрали кілька сотень, лише Райнгольд нічого не дав, а ще треба, щоб хтось зголосився піти до Біберкопфа, але так, аби Герберта Вішо не було вдома.
Якось сидить собі Франц, читає «Морґенпост»[142], така собі дешева газетка, а потім взявся за «Ґрюне пост»[143], ця вже краще, вона йому найбільше до вподоби, бо там ніякої тобі політики. Він проглядає випуск за 27 листопада, о, 27 листопада — то давно діло було, ще до Різдва, тоді в нього полячка Ліна жила, цікаво, що вона зараз поробляє? У газеті писали про вінчання нового шваґра екс-кайзера, принцесі — 61 рік, а пацану — 27[144], то їй обійдеться в купу грошей, адже принцом він все одно не стане. Куленепробивні броньовані жилети для поліціянтів — що це за казки?
Раптом він почув, як Єва почала з кимось сваритися, з ким це вона свариться? О, та цей голос я знаю! Франц відчиняє двері з газетою в руці. А там Шрайбер, той, що був тоді з Пумсом.
Та що тут трапилося? Єва гукає до нього в кімнату: «Він прийшов, бо знає, що Герберта нема вдома». — «Чого тобі треба, Шрайбере, чого тобі від мене треба?» — «Та я ось кажу Єві, а вона не пускає. Ти що тут, під арештом?» — «Та ні!» Єва: «Та ви просто боїтесь, що він вас здасть! Франце, не впускай його». Франц: «То чого тобі треба, Шрайбере? Єво, хай він зайде, і ти також заходь».
Вони сідають у Францовій кімнаті. «Ґрюне Пост» лежить на столі, вінчається новий шваґер екс-кайзера, двоє чоловіків тримають йому ззаду над його головою корону. Полювання на левів, полювання на зайців, шануймо правду! «Чого це ви хочете дати мені грошей? Я ж вам ні в чому не допомагав». — «Та що ти кажеш, ти ж на атасі стояв». — «Ні, Шрайбере, на атасі я не стояв, я нічого не знав про ваші справи й навіть гадки не мав, навіщо ви мене біля воріт поставили». Який я радий, що відкараскався від вас і мені вже не треба стояти у темному дворі, я і сам заплатив би за те, щоб більше там не опинятися. «Та дурниці все це. А боятися вам мене нічого, я ще нікого в житті не заклав». Єва пригрозила Шрайберу кулаком: хай знає, що й інші за ним стежать. Як це ти наважився сюди припертися? Був би тут Герберт, то одержав би ти на горіхи!
Аж тут відбувається щось лячне. Єва побачила, як Шребер засунув руку до кишені. Він хотів дістати гроші й спокусити Франца асигнаціями. А Єва подумала, що тут щось нечисто. Вона вирішила, що він хоче дістати револьвер і прикінчити Франца, щоб той не розбовкав про них. Єва тут же підхопилася зі стільця і як заверещить, сама біла як крейда, обличчя спотворила гримаса страху, перечепилася, знову схопилася. Франц і собі зірвався на ноги, за ним Шрайбер, що сталося, що з нею таке, хай йому біс! Єва рвонула навколо столу до Франца, Боже, що його робити, він зараз стрельне, це смерть, кінець, усьому кінець, ах ти ж убивця, бодай земля під тобою запалася, не хочу помирати, не хочу зі світом прощатися, щоб усьому кінець!
Вона на мить завмерла, знову кинулась уперед, впала, підбігла до Франца, геть сполотніла, тремтить усім тілом, кричить: «Ховайся за шафу, це вбивця, рятуйте, рятуйте!» Вона репетує, вирячивши очі, що від жаху стали завбільшки з блюдця: «Рятуйте!»
В обох чоловіків аж кров у жилах похолола. Франц не розуміє, в чому річ, бачить тільки якийсь рух, що ж буде тепер? Аж тут він збагнув: Шрайбер сягнув правою рукою в кишеню. Францом аж захитало. Те саме відчуття, як і тоді, коли він стояв на атасі, все починається знову. Але він цього не хоче, чуєте, він не хоче, щоб його викидали з машини під колеса. Франц аж застогнав. Відсунув Єву вбік, ступнув уперед. Газета впала на підлогу, молодий болгарин вінчається з якоюсь принцесою. Зараз побачимо, спершу треба стільця вхопити. Він голосно стогне. Не відриває погляду від Шрайбера й не бачить, де той стілець, аж ось він спіткнувся об нього. Треба добратися до стільця й кинутись на нього. Треба добратися — аж ось він у авті, що мчить до Маґдебурґа, ті двоє біжать до лікарні, Єва все кричить, та що там, порятуємося, вперед, небезпека висить в повітрі, прорвемося. Він нахиляється за стільцем. Аж тут нажаханий Шрайбер притьмом вискочив за двері: подуріли вони всі тут, чи що?! На коридорі відчиняються кілька дверей.
У шинку внизу також почули крики й біганину. Двоє чоловіків одразу схопилися й кинулися нагору. На сходах вони зіткнулися з Шрайбером, що біг як очманілий. Але той не розгубився, замахав руками й заволав: «Лікаря! Швидше лікаря! Серцевий напад». І тільки його й бачили. Спритний, сучий син.
Нагорі Франц зомлів і лежить біля поваленого стільця. Єва зіщулилася й сидить навпочіпки між вікном і шафою, сидить і верещить, ніби мару яку побачила. Чоловіки обережно переносять Франца на ліжко. А хазяйці такі Євині напади вже відомі. Бризнула на неї холодною водою. Аж тут Єва зашепотіла: «Булочку хочеться». Чоловіки засміялися: «Диви на неї, булочки їй захотілося!» Хазяйка підняла Єву за плечі, посадила на стілець і говорить: «Вона завжди це каже, коли з нею таке трапляється. Але це не серцевий напад. Просто нерви, та наморочилася з тим хворим. Не втримала його, ось він і впав. І навіщо він тільки підводиться? Лежав би собі спокійно, а йому, бачте, піднятися кортить, от вона й хвилюється». — «А якийсь чоловік про серцевий напад кричав». — «Який чоловік?» — «Та той, з яким ми зіткнулися на сходах». «Певне, якийсь йолоп. Я знаю свою Єву вже п'ять років. Точнісінько як її мама. Як почне кричати, то тільки водою й можна зупинити».
Коли увечері Герберт повернувся додому, то дав Єві про всяк випадок револьвер: нема чого чекати, поки інший першим вистрілить, тоді вже запізно буде. А він сам одразу ж вирушив на пошуки Шрайбера, але про нього ні слуху ні духу. Всі Пумсові люди влаштували собі відпустку, ніхто не хотів устрявати в цю справу. За Шрайбером, звичайно, вже й слід прохолов. Привласнив гроші, зібрані для Франца, а сам подався до себе додому в Оранієнбурґ. Ще й устиг набрехати Райнгольду, що, мовляв, Біберкопф гроші не взяв, але він поговорив з Євою і віддав гроші їй, а вона вже все влаштує. От і добре.
Хай там як, а в Берліні вже червень. Погода стояла тепла й дощова. Тим часом у світі відбувалося чимало подій. Зазнав аварії дирижабль «Італія» з генералом Нобіле[145] на облавку і передає радіограми про своє місцеперебування — на північному сході від Шпіцберґена, а дістатися туди нелегко. Зате літак мав більше щастя, він здійснив безпосадковий переліт із Сан-Франциско до Австралії за 77 годин і благополучно приземлився. Що іще? Іспанський король свариться зі своїм диктатором Примо[146], що ж, сподіваємось, що якось-то вони порозуміються. Приємно й зворушливо, кохання з першого погляду, баденсько-шведські заручини: принцеса з батьківщини сірників спалахнула пристрастю до принца Баденського. Якщо згадати, як далеко Баден від Швеції, то просто дивом дивуєшся, як воно на такій відстані — пах! — і спалахує кохання. Жінки, від них я завжди просто млію, таке вразливе місце є в мені, цілую першу й вже про другу мрію, й на третю погляд кидаю в вогні. Жінки, від них я завжди просто млію, що ж тут поробиш, годі це змінить. Й коли від них я серцем збанкрутію, то напишу «До мене не дзвонить!»[147]