Альфред Дёблин – Берлін Александерплац (страница 19)

Вона вдихає ранкове повітря. Вони простують по Александерштрасе у напрямку до Гольцмарктштрасе, вона ніжно пригортається до нього: може, у них справді невдовзі відбудуться заручини?

Франц Біберкопф, колишній цементник, перевізник меблів тощо, а зараз торговець газетами, важить ледь не два центнери. Сильний як кобра-змія, а ще він знову вступив до спортивного клубу. Він носить зеленкуваті обмотки, черевики, підбиті цвяхами, та плащ-дощовик. Грошей у нього водиться небагато, і хоча він регулярно щось заробляє, але завжди потроху; та все одно, не варто до нього прискіпуватися.

Чи гризуть його за минуле [Іда й таке інше] докори сумління, діймають кошмари, неспокійні сни, душевні муки, еринії[63] з часів наших прабабусь? Та де там! Слід враховувати геть нову ситуацію. Свого часу злочинець був навіки проклятим чоловіком [а звідки ти знаєш, моя дитино?], наприклад Орест, що перед вівтарем убив Клітемнестру[64], — таке ім'я й не вимовиш, — яка все-таки була його матір'ю. [Перед яким ще вівтарем? У нас ви довго шукатимете церкву, відчинену вночі!] Отож я й кажу, часи вже не ті. Гей, гей, гук! Бісові почвари, пелехаті відьми зі зміями замість волосся, собацюри без намордників — цілий звіринець не надто приємних створінь, вони намагаються вхопити його, але не можуть дістати, бо той стоїть біля вівтаря, таким є античне уявлення, а потім уся зграя витанцьовує довколо нього, а пси підступають найближче. Без музики арф, як то співається про ериній, кружляють вони довкола жертви, аж у того в голові туманіє, його зраджують чуття, й тепер йому одна дорога — до божевільні.

Та Франца Біберкопфа еринії не переслідують. Давайте побажаємо йому смачного — він п'є в Геншке або деінде, сховавши пов'язку в кишеню, п'є гальба за гальбою, а часом і оковитої чарку перехилить, аж душа звеселиться. Ось так відрізняється колишній вантажник меблів і т. д., а тепер — продавець газет Франц Біберкопф із Берліна (північно-східний район) наприкінці 1927 року від знаменитого античного Ореста. То в чиїй шкурі хотіли б ви бути?

Франц убив свою наречену Іду, що була у розквіті молодости; її прізвища не називатимемо — воно тут ні до чого. Все почалося із серйозної суперечки між Францом та Ідою на квартирі її сестри Мінни, при цьому дівчина спершу зазнала таких тілесних ушкоджень: подряпана шкіра на носі, на самому кінчику та на переніссі, пошкоджена кістка і хрящ носа, що було встановлено пізніше у лікарні й потім відіграло певну роль під час розгляду справи у суді; окрім того на правому й лівому плечах у неї були виявлені легкі садна й синці. Але незабаром дискусія стала аж надто жвавою. Такі вислови, як «курвар» та «ласий до дівок» привели у стан сильного збудження чутливого до питань честі, хоча й морально дещо занепалого Франца Біберкопфа, який був у збудженому стані ще й з інших причин. Ним аж затіпало. Він ухопив перше-ліпше, що трапилося під руку, а це була невелика дерев'яна збивачка вершків, а він тоді вже тренувався й розтягнув собі руку. І от цю збивачку разом із дротяною спіраллю він з потужним подвійним розмахом привів до контакту з грудною кліткою Іди, його співрозмовниці. Грудна клітка Іди до того дня виглядала абсолютно бездоганною, без жодного ґанджу, чого не можна було сказати про характер цієї гарної на вроду особи, адже чоловік, що жив за її рахунок, небезпідставно підозрював, що вона збирається спровадити його подалі, помінявши на нового знайомця з Бреслава. У всякому разі грудна клітка милої дівчини не була розрахована на контакт зі збивачкою для вершків. Уже після першого удару вона скрикнула й більше не вигукувала «курвар», а тільки «о Боже!» Під час другого контакту зі збивачкою за того самого розташування Франца Іда зробила півоберта праворуч. Внаслідок цього другого контакту дівчина взагалі більше нічого не сказали, а лише якось дивно розтулила рота й змахнула обома руками.

Те, що секунду тому сталося з грудною кліткою особи жіночого роду, пов'язано із поняттями твердости й пружности, а також із законами дії та протидії. Без розуміння згаданих фізичних законів усе це залишається взагалі незбагненним. Тут стануть у пригоді наведені нижче формули.

Перший закон Ньютона звучить так: «Кожне тіло перебуває в стані спокою доти, доки дія будь-якої сили не змусить його змінити цей стан» (це стосується ребер Іди). Другий закон Ньютона звучить так: «Зміна руху пропорційна діючій силі та має з нею той самий напрямок» (діюча сила — це Франц, точніше, його кулак зі збивачкою). Величина сили виражається такою формулою:

f = е lim Δv/Δt = cw.

Прискорення, спричинене цією силою, тобто величина викликаного нею порушення спокою, виражається формулою:

Δv = 1/с f Δt.

Відповідно до цього слід припустити, — саме це, власне, й відбулося, — що спіраль збивачки стислася, й удар було завдано безпосередньо дерев'яною ручкою. На протилежному боці, а саме на «інертному», результатом сили протидії став перелом сьомого та восьмого ребер на лівій задній пахвовій лінії.

За такого розгляду всіх обставин, що відповідає духові часу, можна чудово обійтися без ериній. Можна крок за кроком простежити за всім, що зробив Франц і чого зазнала Іда. У цьому рівнянні немає невідомих. Залишається лише перерахувати стадії перебігу цього процесу, що розпочався згаданим чином. Отже, втрата Ідою вертикального положення, перехід у горизонтальне внаслідок потужного поштовху і, водночас, проблеми дихання, сильний біль, переляк та фізіологічне порушення рівноваги. Франц, як розлючений лев, пошматував би потерпілу, що була йому так добре знайома, якби із сусідньої кімнати не вискочила її сестра. Вереск цієї особи жіночої статі змусив його відступити, і того ж вечора поліцейський патруль затримав його неподалік від власного помешкання.

Гей, го, гата! — кричали давні еринії. Жахливо, жахливо дивитися на проклятого богами чоловіка біля вівтаря, його руки в крові. Як вони хриплять: ти вже спиш? Прожени свій сон. Вставай, вставай! Агамемнон, його батько, багато років тому вирушив у похід на Трою. Троя впала, запалали сигнальні вогні, від Іди до Атоса, палаючі смолоскипи аж до Кітеронського лісу.

Яка чудова, зауважмо принагідно, ця палаюча звістка, що летить з Трої до Греції. Яка велична естафета вогню пролягла над морем, це рухоме сяйво, пульсування серця, політ душі, щаслива вість, переможний гук!

Ось спалахує пурпурове полум'я — і розливається темно-червона заграва над озером Ґорґопіс; ось її помічає вартовий — і кричить на радощах, ось воно, життя, запалено нове вогнище, щоб передати далі звістку, і збудження, й радість — усе заразом, через затоку морську, притьмом до вершини Арахнеона, і скрізь, куди не поглянь, метушня і крики, й заграва: Агамемнон іде! З такою картиною нам годі щось порівняти. Краще залишитися осторонь.

Для передачі різних повідомлень ми послуговуємося результатами дослідів такого собі Гайнріха Герца, що мешкав у Карлсруе, рано помер і, якщо судити за фотографією з колекції графіки Мюнхенського музею, носив бороду. Механічні передавачі продукують змінні струми високої частоти. За допомогою коливального контуру ми викликаємо електричні хвилі. Коливання поширюються сферично. А ще там є катодна лампа зі скла та мікрофон, мембрана якого коливається то більше, то менше, і так виникає звук, точнісінько такий самий, як і той, що раніше потрапив до передавача, це так дивовижно, вишукано, зухвало. Зрештою, надто захоплюватись цим не варто; воно діє, то й добре.

Зовсім інша річ — смолоскипи, що сповіщають повернення Агамемнона!

Вони палахкотять, полум'я здіймається вгору, щомиті й скрізь немов промовляючи до людей внизу: Агамемнон іде! І ось їх уже десятки тисяч, а на березі затоки — сотні тисяч.

Та повернімося до нашої справи. Ось Агамемнон уже вдома. І все стало по-іншому. Зовсім по-іншому. Ніби зворотний бік медалі. Щойно він став на порозі, а жінка пропонує йому скупатися. Тут і виявилося, що то за незрівнянне стерво. Накинула на нього у воді рибальські сіті, так що йому й поворухнутися несила, ще й прихопила сокиру, буцімто дров нарубати. Чоловік хрипить: «Горе мені, погибаю!» На вулиці люди питають: «Хто там оплакує самого себе?» А він ізнову: «Горе, горе мені!» Антична бестія закатрупила його, навіть оком не змигнувши, ще й на дворі горло дере: «Покінчила я з ним, накинула на нього рибальські сіті й двічі вдарила, а він лишень зітхнув два рази і витягся, а потім я ще й третього удару завдала, відправивши його до Гадеса». Від цього сенатори в зажуру впали, але знайшли як відповісти: «Дивуємося ми зі слів твоїх сміливих». Ось такою була та жінка, та антична бестія, яка під час утіх подружніх з Агамемноном зачала хлопчика, якого при народженні нарекли Орестом. Пізніше цей плід її утіх її ж і вб'є, а на нього накинуться еринії.

Та з Францом Біберкопфом усе повернулося геть інакше. Через п'ять тижнів його Іда померла в шпиталі Фрідріхсгайна, померла від множинного перелому ребер, розриву плеври та незначного пошкодження легені, що спричинилося до емпієми, гнійного плевриту, запалення легень, Боже мій, гарячка не спадає, на кого стала ти схожа, лиш поглянь у люстерко, Боже мій, тобі кінець, це вже все, гаплик! Провели розтин, а потім поховали на цвинтарі, що на Ландсберзькій алеї, могила була три метри завглибшки. Вона померла з ненавистю до Франца, але і його лють на неї не вляглася після її смерти, бо її новий друг, бреславець, відвідував її в шпиталі. Тепер вона уже п'ять років під землею, лежить на спині, дошки труни гниють собі, і вона стає перегноєм, та сама, що колись у парусинових туфельках танцювала зі Францом у Трепто в «Райському садочку», що так кохала його і вешталася з багатьма, лежить тепер тихесенько, її уже немає.