Александр Воинов – Відважні (страница 10)

Спробуй тепер взяти їх! Блінов зразу ж повідомить про це в Берлін.

Мейєр так і не міг зрозуміти, чому росіянин Блінов користується не меншою підтримкою вгорі, ніж він, справжній німець, що примкнув до гітлерівського руху ще перед тим, як відбувся переворот тридцять третього року. Він намагався проникнути в таємницю колишнього життя бургомістра і послав спеціальну людину в Білгород, щоб перевірити, чи справді Блінов служив там учителем. За три дні йому доставили незаперечні докази — Блінов казав правду.

Курт Мейєр доручив за ним стежити, але за тиждень одержав сувору догану з Німеччини. Звідки і яким чином там могли про це дізнатися, Мейєр не розумів, його тільки поставили до відома, що Блінова наділено надзвичайними повноваженнями, і хоч він росіянин, але користується всіма правами корінного німця…

Курт Мейєр знав, що в місті залишилася сильна підпільна організація росіян. Іноді йому здавалося, що він уже держить нитки в своїх руках, але вони тут же рвалися. Час від часу щастило схопити підпільника, та ніякі катування не могли примусити його виказати товаришів.

Кожного разу, коли Блінов дізнавався про нову невдачу Курта Мейєра, він тільки знизував плечима, і на його широкому обличчі пробігала зла посмішка. Ні, методи Курта Мейєра надто грубі, в Росії вони не дійові, він іде іншим шляхом, більш вірним, хоч, можливо, й повільнішим. Він завоює серця людей, і, коли вони зрозуміють, що він їм друг, вони самі прийдуть до нього.

У цій глибоко прихованій боротьбі між Мейєром і Бліновим Катерина Охотникова стала жертвою конкуренції. Майор Вернер не був убитий, як про це говорилося в офіційному повідомленні. Він був лише важко поранений, і його зразу ж відправили в глибокий тил. Але останнім часом Вернер зійшовся з Бліновим, і через своїх інформаторів Мейєр дізнався, що Блінов збирається познайомитися з Охотниковою ближче. У Мейєра були деякі дані, правда, не зовсім перевірені, що вона залишилася в місті з завданням. Та, очевидно, Блінову було відомо щось певніше. Коли з Вернером сталося нещастя, Блінов не хотів чіпати цю жінку. Він навіть доручив Микиті Борзову викликати її і запропонувати кращу роботу, таку, де вона завжди була б на виду.

Тієї ж ночі Мейєр арештував Охотникову і, не добившись від неї ніяких зізнань, через день повісив.

І при всьому цьому Курт Мейєр і Блінов трималися як дуже добрі, щирі друзі, вони ходили один до одного в гості і годинами ганяли по зеленому полю більярдні кулі.

Того дня Курт Мейєр прокинувся рано, почуваючи якусь особливу легкість в усьому тілі. Що не кажи, а коли людині під п'ятдесят, вона повинна дбати про своє здоров'я. Вже десять років, як на сніданок він їсть сиру капусту, а вечеряє молоком. Склероз — доля всіх старих його ще не торкнувся. Чудова пам'ять, міцні нерви і величезна витривалість — ось нагорода за відмову від деяких радощів.

Мейєр одягнувся, старанно поголився і після легкого сніданку сів за роботу.

З вікна його двоповерхового будинку, захованого глибоко в саду, було видно автоматника, який походжав перед ворітьми.

Мейєр подумав про те, як по-різному складаються долі. Той солдат, котрий його охороняє, кожної хвилини зазнає значно більшої небезпеки, ніж він. І все-таки, якщо заглянути цьому солдатові в душу, то він, напевне, щасливий, що служить тут, у тилу, а не просиджує ночі під вибухами бомб у якомусь брудному бліндажі… У кожного своє щастя і свої злигодні…

Мейєр запалив сигарету, розкрив досьє ^[4] і вийняв аркуш паперу. Це було повідомлення його агента Т-А-87. Так, агент Т-А-87 — людина безперечно розумна… Навіть залишаючись на самоті, Мейєр не згадував справжніх прізвищ тих, хто працював на нього. Звичка досвідченого розвідника тримати язик за зубами виявлялася і в цьому.

Т-А-87 повідомляв, що, за його спостереженнями, під час страти Охотникової на площі були підозрілі люди. Він бачив колишнього учителя Стременного, якого він вважає зв'язаним з підпіллям. Пізніше Стременного бачили на дорозі, що веде в Малинівку. Треба встановити, що робить і де працює цей чоловік. Далі агент відзначив відданість помічника бургомістра Борзова, який видав арештованого, котрий втік від охорони і заховався в нього у дворі.

Прочитавши останні рядки, Мейєр похмуро посміхнувся. Хто-хто, а він добре знав, що відбулося у дворі Микити Борзова! Він провів глибоку перевірку одного з найближчих до Блінова людей. Про фарс з утечею знали тільки він, двоє конвойних і людина, яка тікала. Але конвойні тепер вже не зможуть вибовкати: з першим же маршовим батальйоном їх відправили на фронт. А арештований сидить під замком.

Перш ніж розгромити підпільників, Мейєру треба було підіслати до них вірну людину, яка зуміла б встановити склад організації. Т-А-87, на думку Мейєра, для цього не годився. Для цього потрібна людина, яка змогла б завоювати довір'я підпільників.

Після довгих пошуків Мейєр нарешті зупинився на молодому акторі Михайлові Юренєві. Юренєв сам попросив у коменданта термінової і цілком таємної зустрічі. Під час цієї розмови без свідків з'ясувалося, що Юренєв добре володів німецькою мовою і мав підстави бути незадоволеним Радянською владою. Таланту його не оцінили. Довгий час затирали в театрі, не доручали провідних ролей. А головне, в минулому його батько володів під Липецьком великим маєтком, і тепер Юренєв хотів, як тільки німецька армія дійде до тих місць, пред'явити свої права.

Мейєр був надто досвідченим для того, щоб одразу повірити в цю сповідь. Він уважно придивлявся до цієї молодої людини з вродливим, смуглявим від літнього загару обличчям. Було в цьому обличчі щось таке, що привертало увагу, — гострота і допитливість погляду, якесь уміння глянути на співрозмовника так, що той мимоволі починав ставитись до нього з прихильністю.

Юренєв поводився трохи невпевнено, але видно було, що він розумний, досить кмітливий і не боягуз, якщо сам наважився на зустріч з начальником гестапо.

Мейєр попросив юнака прийти через тиждень, а за. цей час постарався його перевірити. Так, Юренєв не брехав. Він справді працював у місцевому театрі, і одного разу в міській газеті було вміщено критичний відгук на його гру. За десять років йому не доручили жодної провідної ролі.

Під час другої зустрічі, яка відбулася в точно призначений строк, Мейєр дав своєму новому співробітникові завдання — з'ясувати благонадійність працівників міської електростанції. Протягом місяця Юренєв працював на посаді діловода, а потім подав докладну записку, в якій перераховував прізвища тих, кому не можна довіряти.

На вимогу Мейєра трьох було звільнено, а одного, який працював у відділі вербовки людей в Німеччину, навіть посадили в табір: він брав хабарі і за них видавав звільнення.

Друге завдання було складніше. Мейєру стало відомо, що в залізничному депо сталися один за одним три випадки саботажу. В першому випадку хтось насипав пісок у мастило, яким змащують букси; в другому — з нез'ясованих причин заклинило поворотний круг, і це на дві години затримало подачу паровоза, який мав везти ешелон з боєприпасами; в третьому — раптом перегорів трансформатор, і в депо три доби не було електрики.

Ніщо так не могло б переконати Мейєра в акторському таланті його агента, як цілковите перевтілення Юренєва, коли той з'явився для одержання останніх інструкцій. Перед Мейєром стояв робочий хлопець у старому промасленому ватнику. З-під кашкета в різні боки стирчало розпатлане волосся, очі якось потьмяніли, і обличчя зразу втратило свою виразність. «Ну-ну, — подумав Мейєр, — цей хлопець далеко піде»…

Нову операцію Юренєв виконав за два тижні. Він сумлінно працював чорноробом: носив вугілля, возив важкі деталі паровозів, топив печі. Ніхто не звертав уваги на хлопця з вимащеним тавотом обличчям, який гнув спину на найважчій роботі. А проте саме завдяки Юренєву Мейєр зміг доповісти своєму начальству, що в депо встановлений новий порядок. Саботажем займався слюсар Сергєєв. Захоплений на гарячому, коли він намагався заховати в холодній топці паровоза протитанкову гранату, Сергєєв почав відстрілюватись і був убитий агентом, котрий стежив за ним. Агенту оголошено подяку і видано грошову винагороду.

Так воно й було. Юренєв застрелив слюсаря Сергєєва, коли той, витягнувши з мішка з інструментами гранату, поклав її в топку паровоза.

Юренєв боявся помсти з боку підпільників і вирішив замести сліди. Він попросив Мейєра арештувати його і пустити чутку, що він, мовляв, діяв заодно з Сергєєвим. Оскільки під час убивства слюсаря свідків не було, це могло уберегти Юренєва від підозри в зраді, навіть створити йому репутацію людини, яка потерпіла від німців.

Думка ця здалася Мейєру вартою уваги. На очах у всіх двоє есесівців вивели Юренєва з депо, грубо штовхнули в машину і повезли.

Тиждень Юренєв просидів в одиночці, де, втім, його добре годували.

В цей час Мейєру спала на думку хитра ідея — перевірити Микиту Борзова. Тоді й було організовано інсценіровку втечі арештованого, в якій головну роль грав Юренєв. Як це було передбачено, він заховався у дворі банщика. Проте Борзов виявився поза підозрою. Він піймав Юренєва і наказав арештувати його.

Так Юренєв знову опинився під замком. Тепер Мейєр ламав голову, як же йому ввести підручного в діло. Відпустити не можна — його зразу викриють. Тримати в тюрмі — марнувати дорогий час.