Александр Шалимов – Дивний світ (страница 94)
Лоу кинув швидкий погляд на сніговий сугорб, під яким знаходилася Велика кабіна, і переконався, що труби перископа там справді немає.
— Тоді постарайся зрозуміти. Ми стоїмо під дверима Великої кабіни, в десятку метрів від тебе. Стукаємо не менше години, а ти молишся по радіо Терезі Ліможській замість того, щоб відчинити двері. З нами поранений Генріх. Зрозумів ти нарешті?
— Зрозумів, — невиразно донеслося в мікрофон.
Минуло ще декілька хвилин. Нарешті за дверима у глибині коридору почулося вовтузіння. Лікар, скрадаючись, піднімався сходами. Не дійшовши до самого верху, він зупинився і, вочевидь, став прислухатися.
Лоу злісно відкашлявся.
— Хто там? — долинуло з-за дверей.
— Лікарю, ваші остороги безперечно хороші, — крикнув Стонор. — Але всьому має бути межа. Відчиняйте!
За дверима почулася метушня. Вочевидь, лікар розбирав барикаду. Відтак брязнули металеві засуви. Двері здригнулися і ледь прочинилися.
В утвореній шпарі зблиснули окуляри лікаря.
Лоу, що стояв біля дверей, штовхнув їх плечем. Двері відчинилися. Засліплений сонцем і блиском снігу лікар, мружачись, відступав углиб коридору, виставивши перед собою довгу сталеву острогу[180]. З кишень його халата стирчали рукоятки пістолетів. За поясом був заткнутий широкий ніж для розбирання китових туш.
— Ні, ви погляньте на нього! — вигукнув Лоу, на всяк випадок виставляючи вперед лижну палицю, щоб відбити можливий удар остроги.
— Боже, Фреде, любий! — вигукнув Жиро, відкидаючи острогу і розкриваючи обійми.
— Легше на поворотах, Червона Шапочко! — попередив Лоу. — Цілуватися будемо після сніданку, а зараз допоможи втягнути Генріха. Він паралізований.
Після сніданку зібралися на «військову раду».
— Зараз головне — зникнення Латікайнена і хвороба Ковальського, — сказав Стонор. — Це речі реальні. І про них ми мусимо перш за все подумати… Які ваші міркування?
— Треба повідомити по радіо про зникнення Тойво і просити допомоги, — запропонував Лоу. — До її прибуття самим продовжувати пошуки в лабіринті.
— У першій частині твоя пропозиція нереальна, Фреде, — заперечив Стонор. — Ніхто в цю пору року не пошле літака до Антарктики. Крім того, у нас не вистачить сил приготувати посадковий майданчик для важкого літака. Не забувай, що нас закинули сюди вертольотами. Що ж до пошуків Тойво в лабіринті, — я… вважаю їх марними. Генріх, до того як він знепритомнів, оглянув верхню частину лабіринту. Ми з Расселом обстежили нижню. У лабіринті Тойво, вочевидь, немає. Він не міг відійти сам далеко від входу. Я припускаю інше: Тойво повернувся, коли Генріх був у лабіринті. Виявивши, що печера порожня, а радіо не працює, він спробував ще до припинення завірюхи дістатися до Великої кабіни. Адже він геолог: природно, що він хотів швидше повідомити нас про родовище… Стежку замело, він заблукав…
— Тойво — фін, і з його північною розсудливістю, далебі, не здатен на таку витівку, — заперечив лікар.
— Мені також це видається маловірогідним, — відзначив Лоу. — Немає жодних доказів, що він виходив з печери.
— Сліди біля входу. Ми з Джеком бачили їх.
Лоу із сумнівом хитав головою.
— Твоя думка, Генріху? — запитав Стонор.
— Не… знаю… — насилу повертаючи язиком, прошепотів поляк. — Я пам’ятаю все… туманно… Якась… завіса… тут. — Він торкнувся здоровою рукою чола. — Все… намагаюся пригадати… І… не можу…
— Це мине, — поспішно сказав лікар.
— Можливо… Не знаю… Тойво був… хорошим товаришем…
Запала мовчанка.
— Є ще одна цілком реальна річ, — сказав раптом Рассел. — Таємничі аборигени Землі королеви Мод.
— Але, Джеку, — перебив Стонор, — невже й ти?..
— Так. Розірваний і незрозумілим чином сполучений шнур і зниклий перископ — речі реальні. Вони не можуть бути справою «примар», про яких твердить лікар.
— Зі шнуром у нас була галюцинація.
— Припустимо. А перископ?
— Вони поцупили його, це ясно, як діагноз нежиті, — сказав лікар. — Цілу ніч вони вешталися навколо Великої кабіни й вовтузились біля дверей. Це була жахлива ніч.
— Ну все-таки, хто «вони»? — з роздратуванням запитав Стонор. — Ви навіть не можете пояснити, як вони виглядають.
— Звісно, я не міг розгледіти їх як слід. У перископ було видно лише тіні. Не забувайте, що дуже мело. Але я добре чув кроки, удари у двері. Коли вони наближалися до дверей, ті навіть зсередини починали світитися.
— Світитися?
— Так, фіолетовим світлом. Тому я спорудив барикаду.
— Це дуже дивно, — відзначив Лоу. — Виявляється, у нас були однакові галюцинації. У Крижаній печері ми з Генріхом також бачили фіолетове світіння. Я навіть хотів стріляти в нього…
— Ти хотів стріляти і в мене з Джеком, коли ми повернулися, — пробурчав Стонор. — Це доводить лише, що у всіх у нас не в порядку нерви.
— Це доводить, що біля нашої зимівлі відбувається щось, чого ми поки не в змозі зрозуміти, — тихо сказав Рассел. — Незрозуміле не можна скидати з рахунків.
— Що ж ти пропонуєш, Джеку?
— Вихід один. Ми зіткнулися з явищами, яких не можемо пояснити, знайшли об’єкти, які не можемо до кінця дослідити. За незрозумілих обставин зник наш товариш. Вихід один, Ральфе. Треба зв’язатися з радянською станцією. Вони недалеко. У них є літак.
— Ніколи! — закричав Стонор. — Ніколи! Просити допомоги від радянських учених! Ти забув, що ми знайшли величезне родовище урану. Все що завгодно, але не це.
— Стривайте, Стоноре, — підняв голову лікар. — Наш шановний звіздар має рацію. У росіян є хороший лікар. Удвох ми могли б швидше допомогти Генріху.
— Ні, — твердо повторив Стонор. — Забудьте про цю ідею. Вже краще просити допомоги з континенту.
— Варто нам попросити допомоги, Ральфе, як першими прийдуть на допомогу саме росіяни, — глузливо посміхнувся Лоу. — Вони найближче. Хлопці чуйні й… сміливці, хай йому біс.
— Тоді викручуватимемось самі, — запально кинув Стонор.
Знову запанувало мовчання.
— Який же план дій? — запитав нарешті Лоу.
— Треба… продовжувати… пошуки… Тойво… — виразно прошепотів Ковальський.
Стонор закусив губи.
— Спробуємо шукати його на льодовику… між Крижаною печерою і Великою кабіною. В першу половину дня йдемо ми з Фредом; після обіду — Рассел з лікарем. До темряви всі мають бути у Великій кабіні. Вночі чергування по черзі. Джеку, постарайтеся спорудити до ночі новий перископ з горизонтальним оглядом.
— І з хорошим прожектором, — додав Лоу.
Рассел мовчки кивнув.
— А що передати по радіо? — запитав Жиро, зосереджено розглядаючи свої нігті.
— Нічого… Або ні: повідомте, що під час заметілі пропав геолог Тойво Латікайнен. Тіло поки не знайдене.
— І все?..
— Все.
Лікар зсунув на чоло феску і похитав головою.
Пошуки в околицях Великої кабіни не дали результатів. Стонор і Лоу дісталися ще раз до Крижаної печери. Там усе було на своїх місцях. Записка, адресована Тойво, як і раніше лежала біля радіопередавача. Стонор підняв кришку люка, що вів у лабіринт, довго вдивлявся у морок. У коридорі було темно й тихо, відчутно тягнуло морозним повітрям.
«Дивно, що ми не знайшли виходів з цього загадкового підземного царства, — подумав Стонор. — А вони явно є. Протяг дуже сильний. Треба буде обов’язково розшукати їх…»
Післяобідній маршрут астронома й лікаря також виявився безрезультатним. Вони в декількох місцях перетнули льодовик, зазирали у всі тріщини; упевнилися, що темні плями, виступаючі серед снігу й фірну[181], є лише брилами морени[182]. По дорозі назад Рассел запропонував піднятися на високе плато, що обмежувало ущелину з півдня. Лікар, проклинаючи в душі довгі ноги астронома, погодився.
З вершини плато відкрився вид на багато десятків кілометрів навколо. На північному заході зовсім низько над сніговим обрієм висіло неяскраве оранжеве сонце. Густа синя тінь уже лягла в долині. На півдні за сніговими хвилями безкраїх білих косогорів виднілися скелясті зубці далекого гірського ланцюга. Над ними в темніючому небі висіли вервечки райдуг. Вихор, що летів із глибин континенту, вже здійняв там у повітря міріади найдрібніших снігових кристалів. Вони заломлювали сонячні промені, утворюючи райдужні пояси і склепіння.
— Треба повертатися, звіздарю, — щулячись, сказав лікар. — З півдня йде ураган. І сонце заходить…
Рассел пильно вдивлявся у сніжну рівнину, що розкинулася на південний схід від плато. Десь там, на південному сході, п’ять днів тому впали залишки боліда… Боліда?..
— Якби у нас був літак, — тихо сказав астроном.