Александр Шалимов – Дивний світ (страница 85)

В стіні очерету з'явився широкий вилом, а в глибині його, метрів за десять від берега, важко підвелося щось величезне, схоже на гігантського крокодила. Його блискуча луска відливала золотом і зеленню. Велетенська багрова паща широко розкрилась, оголивши два ряди зубів-кинджалів. Відштовхнувшись могутніми перетинчастими лапами, потвора стрибнула до плоту, але промахнулась і важко гепнулась у зарослі. Залунали постріли. Джонсон вистрілив тільки раз і випустив усю обойму туди, де тріщав очерет.

Не встиг я перезарядити карабін, як очерет розсунувся, і величезне тіло тиранозавра стрибнуло у воду. Раніше ніж ящір встиг пірнути, Джонсон двічі вистрілив. Пліт здригнувся, і на носі появилася величезна лапа з кривими кігтями, а потім голова хижака.

Тріснули нейлонові канати, і наш корабель почав розпадатися. Але потвора була вже важко поранена, втрачала силу. Квалі сунув їй у пащу важке весло. Щелепи закрились, весло затріщало. Ящір на кілька секунд завмер в єдиноборстві з людиною. Джонсон знову вистрілив двічі. Голова чудовиська зникла під плотом.

— Все, — сказав Джонсон і опустив карабін.

Я не повірив:

— Зараз появиться знову!

— Все, — повторив старий мисливець. — Кінець… по одній розривній кулі в кожне око…

— Ви зіпсували череп, — вирвалося в мене.

— Щоб він не зіпсував вашого, — посміхнувся Джонсон. Ми почекали кілька хвилин, але ящір не появився. Поки негри лагодили пліт, ми з Джонсоном опустили на дно стальну кішку. Глибокий протік перевищував тут тридцять метрів.

Я був у відчаї. Вбити сучасного тиранозавра і втратити його!..

— Може, випливе, — намагався втішити мене Джонсон. Але на це годі було розраховувати.

— До чого ж не пощастило, — з досадою вимови; я. — Адже нічого не зосталося, крім подряпин на колодах плоту.

— Трошки зостався, — заперечив Квалі. — Візьми, начальник…

І він простягнув мені уламок весла. В мокрій деревині стирчав гострий конічний зуб, завдовжки близько десяти сантиметрів.

Ми вирушили назад. Коли пліт минав вилом в очереті, в ніс знову вдарив незвичайний сморід.

— Треба заглянути в його лігво, — зауважив Джонсон, і перший вистрибнув на берег.

Я збирався стрибнути й собі, коли зненацька зарослі затріщали.

— Стопі — крикнув Джонсон, піднімаючи штуцер. «Ще один тиранозавр», — промайнуло у мене в голові. Але мисливець уже опустив зброю.

— Скоріше сіті! — вигукнув він. — Тут є маля. Візьмемо його живцем!

Чорні воїни підхопили сіті та зв'язки нейлонових шнурів і кинулись в очерет.

Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою лускою. Побачивши людей, ящір підвівся на задні лапи, Але стрибнути він не встиг. У повітрі свиснули гнучкі ласо, і потвора була повалена на спину. Втім, молодий ящір розірвав частину Шнурів. Проте тут пішли в хід сіті, і ми відчули, що перемагаємо.

В цю мить ящір розкрив пащу і тужливо закричав. Його заклик почався свистом, а перейшов у квакання.

Чорні мисливці завили від захоплення.

— Чому вони так радіють? — спитав я у Квалі.

— Вони тепер знай, хто був голос злий дух. Раптом з глибини зарослів залунав заклик у відповідь. Могутнє шипіння й свист змінилися лютим нявчанням.

— Ще один дорослий ящірі — закричав Джек. — Швидше, поки він далеко.

Негри поволокли молодого хижака до плоту. Зовсім близько почулись шипіння і квакання. Але малюк не міг відповісти: його паща була надійно закручена нейлоновим шнуром.

Ще кілька зусиль, і молодий ящір був прив'язаний до бамбукового плоту. Знову пролунав голос дорослого тиранозавра, але вже далі — ящір віддалявся у протилежний бік.

— Повний вперед! — скомандував Джек. Негри дружно змахували веслами і голосно співали про Нашу перемогу.

Надвечір плоти причалили до берега поблизу табору. Ми всі падали з ніг від утоми, але потрібно було думати не про відпочинок, а про надійне приміщення для нашого полоненого. Грати металічних кліток знаходилися в головному таборі. Я вирішив викликати табір по радіо. На мій подив, радіопередавача на місці не було. Вартові пояснили, що його забрав великий білий, Ух, як вони називали Персі Вуффа.

Вихватка Персі розізлила мене. Навіщо йому знадобилося радіо? Через його примху ми опинилися без зв'язку. Заступник, нав'язаний мені містером Бейзом, завдавав мені тільки багато клопоту… Я вирішив позбутися його і написати «королю американських звіринців» про мотиви свого рішення.

«Де ж помістити ящера?» — думав я. І придумав. Поблизу водопаду в скелі була глибока вузька тріщина. З колод збудували міцні грати, що закрили вихід з розколини. Бамбуковий пліт з прив'язаним ящером опустили на лопатах в розколину. Пліт повис майже вертикально вздовж суцільноі стіни, Тоді ми звільнили хижака від частини пут. Решту він розірвав сам, і в ту ж мить ми закрили цей своєрідний колодязь плотом. Наш полонений опинився в імпровізованій клітці.

Ми кинули йому півантилопи. Але він навіть не поворушився. Тільки очі його світилися в темряві зеленувато-фіолетовим світлом.

— Стомлений мандрівкою, — пожартував Джонсон, і ми пішли в намет….

Коли я прокинувся, перша моя думка була про ящера. Чи не втік він часом?

— Все в порядку, — заспокоїв мене Джек. — Зжер м'ясо і чекає ще. Вже пробував міцність грат. Довелося ззовні навалити каміння…

Поснідавши, я відвідав нашого полоненого. «Малюк» підвівся на задні лапи і, широко розкривши пащу, розлючено зашипів..

Стрибаючи на задніх лапах, він притискав до грудей короткі передні, озброєні довгими кривими кігтями. Голова його нагадувала крокодилячу, але була вужчою. Її прикрашав кістяний гребінь з гострими шипами. Довжина щелепи досягала метра. Довга шия поступово переходила в конус, що розширювався донизу. Між довгими пальцями задніх лап виднілися товсті перетинки. Широкий плоский хвіст був опорою тулуба, коли плазун підводився на задні лапи. Молодий хижак був мініатюрою чудовиська, вбитого вчора.

Я приніс з собою кіноапарат і зняв кілька десятків метрів плівки. Ящір немов розумів, що треба позувати. Він ходив на задніх лапах, розкривав пащу, неначе бажаючи показати страшенні зуби, навіть копирсався кігтями в зубах.

Мисливці принесли крокодила і кинули в розколину. Через кілька хвилин від нього залишилась купа потрощених кісток, а тиранозавр ліг у тінь скелі і перестав звертати на нас увагу.

— Його треба менше годувати, — зауважив Джонсон, — а то він виросте раніше, ніж ви доставите його містеру Бейзу.

Пізно ввечері в таборі появився Персі Вуфф. Він був бездоганно поголений, одягнений у новий білий костюм. На мої запитання він відповідав з ввічливою нахабністю.

Втративши терпіння, я вилаяв його.

Персі лагідно побажав мені й Джеку спокійної ночі 1 пішов спати.

— Завтра ж відправлю його в Бумба, — сказав я.

— Дай боже, — якось невпевнено мовив Джонсон.

Вранці я наказав Персі негайно їхати в Бумба, відправити кореспонденцію містеру Бейзу і найняти кілька грузовиків, яківиїдуть назустріч нашому каравану. Всупереч сподіванням, Персі не заперечував.

— Самі чекайте нас у Бумба.

Він мовчки кивнув головою.

Я віддав йому листи і невеличку статтю, а якій був описаний зуб нового тиранозавра, що мешкає болотах Центральної Африки. Новий вид ящера був названий Tyrannosaurus beіzі rіtas. Статтю і листи я адресував особисто містерові Леслі Бейзу.

— З вами піде Н'Кора, — продовжував я, — він добре знає дорогу. Візьмете віліс. Я надіюсь, що цього разу…

— Все буде краще, ніж ви думаєте, — мовив Персі і посміхнувся, очевидно, своїм думкам.

Я вирішив, що він задоволений своїм від'їздом і заспокоївся.

Н'Кора я непомітно для Персі дав ще одного листа, в якому повідомляв містера Бейза про усунення свого заступника.

Транспортувати ящера до головного табору вирішили на автомашині в об'їзд ущелин. Джонсон взявся розвідати шляхи і навести переправу.

Настав час розлучитися і з Квалі. Молодий негр уже не раз нагадував мені, що в його рідному селищі Нгоа його чекають «важливий діла».

Я зібрав чорних воїнів, щоб урочисто вручити Квалі карабін.

Я передав Квалі зароблені гроші і вже простягнув карабін та патрони, коли до нас підійшов Персі Вуфф.

— Ви хочете вкласти в руки негра вогнепальну зброю? Ви знаєте, проти кого він поверне її?

— Не знаю і знати не хочу, — різко сказав я. — Я виконую свою обіцянку.

— Я вважаю за свій обов'язок попередити вас, — примружив око Персі. — Тут бельгійська територія. Коли дізнаються — зчиниться галас…

— Ніякого галасу не буде.

— Я протестую! — крикнув Персі. — Це злочин!

Квалі переводив нерозуміючий погляд з мене на Персі.

Чорні воїни почали перешіптуватися.