Александр Шалимов – Дивний світ (страница 78)

«Здається, вирвався, — думає Лар. — Ось тепер я знаю, що Порецький не помилився. За межі «спокійної хмарності» шляху немає. В усякому разі, на такій ракеті, як моя… Треба повертатися… Треба… А як же тверда кора? Так і не побачу її? Зроблю ще одну спробу. Останню… Мають же бути острови в цьому морі. Покружляю південніше. Надто багато всього позаду, щоб тепер відступати…»

Зненацька на екрані радара з’являється різкий зубчастий контур. І негайно промінь рефлектора намацує щось нерухоме в розбурханому хаосі хмар і маслянистих чорних хвиль. Берег, острів?.. Лар знижує швидкість. Ракета поволі наближається, обмацуючи променем нерухомий предмет, об який розбиваються важкі чорні вали. Це невеликий плосковерхий острівець з крутими уступчастими берегами. У яскравих променях рефлекторів урвища поблискують, мов чорне скло.

Страшенна кволість приходить на зміну напрузі останніх годин. Тверда кора планети!.. Ось воно, те, до чого він прагнув! Що це, лава чи?.. Негнучкими пальцями Лар стискує важелі управління. Нижче, ще нижче. Насилу долаючи пориви урагану, диск ракети зависає над самою поверхнею острівця. Механічний маніпулятор намагається взяти пробу… Невдало. Нова спроба — і знову невдача. Смерч відкидає диск ракети далеко убік. До крові закусивши губи, Лар наближається до поверхні острівця утретє. І цієї миті атмосферний струмінь кидає корабель на плоску вершину острова. Сильний удар. З тріском лускають еластичні пояси кріплення. Зовнішні рефлектори гаснуть. Втрачаючи свідомість, Лар радше відчуває, аніж чує, як замовкає неголосний пульс двигунів.

Скільки годин чи днів знаходиться він на цьому острові?.. Періоди непритомності змінюються короткими митями прояснення. Шолом урятував його — ослабив удар. Це мов посміх долі. Краще б відразу…

Руки цілі, і Лару вдалося звільнитися від пошкодженого шолома… Зате нога… Ймовірно, вона зламана в декількох місцях. При щонайменшому русі він утрачає свідомість від болю.

Герметичність кабіни не порушена, і прилад, що очищає повітря, наразі працює. Його індикатор світиться в темряві неяскравим зеленим світлом. Можливо, Лар помре раніше, ніж припинить роботу цей прилад… Краще б відразу, аніж задихатися кілька годин.

Майже всі прилади вийшли з ладу, лише слабо світиться екран одного з локаторів і якимсь дивом уцілів передавач, що автоматично перемкнувся на аварійний сигнал. Він шле у ревучу темряву тривожний заклик про допомогу. Вимкнути б його, але для цього треба доповзти до панелі управління, а біль не дозволяє поворухнутися.

«Плата за жадібність, — думає Лар. — Звісно, так і мало статися. Строгов мав рацію… Втім, тепер це вже байдуже. Ось тільки шкода, так шкода, що пропали всі спостереження. Звичайно, їх повторять пізніше, але скільки ще часу люди не знатимуть, що приховує хмарний покрив цієї планети. Я-бо тепер знаю, але яка від цього користь… Якщо колись і знайдуть мою ракету, все, що я дізнався за останні години, вже не пригодиться… А найпевніше — ураган просто скине ракету в нафтове море. Втім, наразі вона лежить мов приклеєна на вершині… Цікаво, що це за породи? Ех, так і не встиг дізнатися…»

Непритомність… І знову відчуття дійсності… Зеленкуватий екран локатора. Ще працює. Фосфоресціюючі відблиски в ілюмінаторі… Звісно, марення… звідки там узятися світлу?..

Та все ж, ледь підвівшись, Лар виразно бачить гребені величезних валів, що лижуть береги острова… Якісь світні тіла, схожі на гігантських гостроносих стоніг, виповзають з вируючих хвиль і, оточивши ракету, щось винюхують…

Які дивні галюцинації! Голос Строгова… Він щось говорить, і гігантські чорні тіла зникають у хвилях…

«Це вже кінець — помираю… Земле, моя Земле…»

Лар хотів би посміхнутися, але відчуває лише, як по щоках котяться сльози…

ЗНОВУ НА «ЗЕМЛЯНИНІ»

— Звісно, це чистісінька випадковість, що вдалося розшукати його ракету, — сказав на закінчення Строгов. — Таке буває раз у житті… У нього працював аварійний передавач і потім — світіння навколо острова…

— Але що це могли бути за живі істоти, яких ти сполохав біля його ракети? — запитав Порецький. — Вражаюче: паро-вуглеводнева атмосфера, нафтовий океан — і крупні живі організми. Розкажи про них трохи докладніше, Миколо.

Строгов посміхнувся.

— У мене був час їх розглядати! Я думав лише про те, як провести стиковку при такому урагані і як відірвати його ракету від напіврідкого асфальту, в який вона влипла.

— Весь острів був із асфальту? — поцікавився Коро.

— Начебто весь цілком.

— І інших островів ви не бачили?

— Ні.

— Значить, усі наші автоматичні станції й ракети-зонди покояться на дні нафтового океану Венери.

— Ймовірно… В усякому разі, я не чув радіосигналів жодної з них. Найпевніше, на дні покояться лише їх уламки.

— Чи не здається вам, друзі, що наші шановні предки дали маху, назвавши цю планету ім’ям богині краси? — відзначив Порецький. — Венера, а при найближчому знайомстві — морок, розбурханий нафтовий океан, населений гігантськими хробаками… Ще не так давно письменники-фантасти відправляли своїх героїв обробляти тропічні джунглі Венери, змінювати там клімат, добувати уран… Мав слушність професор Тумов. Він заперечував прихильникам вулканічного походження атмосфери Венери й писав про її вуглеводневий склад… Утім, навіть він не додумався до існування нафтового океану.

— Правда лежить посередині, — заперечив Коро. — Прихильники вулканічної теорії також мають рацію. Врешті-решт, уся ця нафта й вода на Венері, вочевидь, глибинного походження. Це продукти якихось вивержень. Адже при виверженнях земних вулканів у атмосферу також викидається величезна кількість водяної пари й різних газів. Серед них є й вуглеводні. Венера ближче до Сонця, і перетворення глибинної речовини відбувається там інакше, ніж на Землі. Звідси велика кількість вуглеводнів при виверженнях. Виверження, звісно, тривають і зараз; і в них одна з причин бурхливої атмосферної циркуляції. Гігантські вибухи, відгомони яких ми спостерігали з нижньої орбіти, і заграва, яку бачив Лар, пов’язані саме з вулканічними явищами. При цьому, ймовірно, виділяється вільний кисень, і тоді відбуваються гігантські займання нафтового океану й атмосфери, насиченої парами нафти. Ларові й вам, Миколо Петровичу, дуже пощастило, що ви не натрапили на вулканічне вогнище.

— Божевільним завжди щастить, — пробурчав Строгов.

— Це був справжній героїзм, — переконано заявив Порецький. — З великої літери героїзм. Ви обидва — герої. І ти і Лар. Я встиг прослухати частину магнітних записів, продиктованих ним під час польоту. Цим записам немає ціни…

— Він з біса упертий та наполегливий і, звичайно, сміливий, — задумливо сказав Строгов. — І ще добре, що він дуже правдивий. Тільки-но отямившись, він відразу сказав, що свідомо діяв усупереч наказам і готовий за це відповідати. А він-бо міг придумати що завгодно… Але, звісно, він авантюрист… Рветься все зробити сам. На такого не можна покластися…

— Цей випадок його багато чому навчив, — заперечив Коро. — Адже коли б не ви…

— Не знаю… У мене до нього дуже двоїсте ставлення. Мені подобається його сміливість, але… при наступному космічному рейсі я, далебі, не захочу мати його у складі свого екіпажу.

— Ти вже кажеш «далебі», — посміхнувся Порецький. — Коли б не його відвага і… недисциплінованість, ми поверталися б зараз на Землю з набагато скромнішими результатами. Погодься, капітане, що якби він послухав тебе і повернувся відразу ж після старту, ти не дозволив би нового атмосферного польоту.

— Ні… І мав би слушність! Ми всі троє спостерігали той атмосферний вибух.

— Ну, ось бачиш…

— Тому й кажу про своє двоїсте ставлення.

— Переможців, як відомо, не судять.

— Не знаю… Космічне право ще не створене, але в космічних рейсах існують свої, особливі закони… Подумайте, що вийде, якщо кожен почне чинити, як Лар. Адже як одинак він програв…

— Ти також діяв як одинак.

— Це зовсім інше, — посміхнувся Строгов. — Ні, я діяв як представник колективу… Я не міг інакше… І кожен на моєму місці вчинив би так само.

І НА ЗЕМЛІ…

Земля зустрічала їх як героїв. Академії наук найбільших держав Землі розчинили перед ними свої двері. В науковому світі найвищих почестей був удостоєний Ларіон Русин, який першим здійснив безприкладний політ у межах венеріанської атмосфери. Він був обраний дійсним членом Академії наук СРСР і почесним членом десятка іноземних академій. Але Вища рада астронавтики таємним голосуванням на п’ять років позбавила академіка Русина права брати участь у експедиціях на інші планети.

Зачитавши ухвалу, генерал — голова Ради — сказав Ларові:

— Подумайте про все гарненько… Ми цінуємо вашу відвагу й ентузіазм дослідника. Навіть ті, хто сьогодні вимагав назавжди дискваліфікувати вас як космонавта, підкреслювали, що ви здійснили видатний науковий подвиг. Та все ж ви свідомо поставили під загрозу успіх експедиції… Я вже не кажу, що ваші відкриття вдалося зберегти лише завдяки майстерності і мужності Строгова. А якби він загинув? Це означало б не лише безповоротну втрату всіх зібраних вами матеріалів. Ви забули, що у справжній науці час подвигів учених-одинаків давно минув. Забули, що тепер кожне значне відкриття — результат зусиль, праці, героїзму великих колективів. Ваша провина, любий, не лише в недисциплінованості, але й у протиставленні себе колективові. Саме це друге особливо обтяжило її…