Александр Шалимов – Дивний світ (страница 56)

— Фантом?

— Так.

— Я не бачив. Гадаю, він також. Радше якесь випромінювання… Або ультразвук…

— Ультразвук? Звідки?

— Н-не знаю… Він може викликати такий стан, шок, навіть убити…

— Шахта як резонатор?

— Не виключено… Треба перевірити… Прорахувати… Або джерело під льодом. Якщо там порожнини…

— Ви чуєте, Фреде? — Кирило обернувся до Леслі.

— Чую. Я не фахівець. Ані в царині ультразвуку, ані… в медицині. Втім, боюся, руку він втратить. — Леслі вказав на руку Гіббі.

— А ви, Фреде, минулого разу, — Кирило спробував упіймати погляд Леслі крізь димчасті скельця його окулярів, — коли ми спускалися в шахту, не відчули чогось подібного?

— Чому ви вирішили?

— Я нічого не вирішив, але треба ж з’ясувати, що тут відбувається.

Леслі зволікав з відповіддю:

— Все це, знаєте, дуже суб’єктивно… Я, наприклад, узагалі не люблю спускатися в шахти…

— Але якщо зупинимося перед загадкою, найпевніше вона залишиться нерозгаданою.

— А ви хотіли б відразу все розгадати, колего? Так не буває… У нас кажуть: поспішай поволі… Мені не платять більше, якщо я поспішаю…

— То що, по-вашому, слід робити?

— Перш за все подумати… Дізнатися, що він відчував чи бачив, — Леслі нахилився до самого обличчя Гіббі, прислухаючись до його мимрення, — відтак уже вирішувати… По суті, основне питання в будь-якій науці: що робити, якщо не знаєш… А ви як вважаєте?

— Вважаю, що необхідно повторити спуск. Відразу ж, як прилетить літак. Тим більше що внизу залишилися проби льоду.

— І ви пішли б, колего?

— Звісно. А ви?

— Я… Ні…

Прилетіли Бардов, Мак, лікар-хірург п’ятої зміни і ще двоє марсівників — геть молоді хлопці — Роман і Муса. Мак та хірург зайнялися постраждалими. Решті довелося перебратися в сусіднє приміщення, що служило складом, кухнею та їдальнею. Вислухавши докладну розповідь Кирила і його пропозицію, Бардов поцікавився, що думає Фред Леслі.

— В цілому я згоден, — ввічливо сказав американець, — про причини явища судити не беруся, але повторний спуск у ситуації, що склалася, вважаю небезпечним.

— Ви, звісно, маєте рацію, — погодився Бардов, — перш ніж вирішувати, почекаємо вашого шефа.

Проте Невіл Джікс не з’явився. Прилетіли Грідлі, доктор Морстон і лікар американської бази. Лікар та Грідлі попрямували в приміщення, де лежали Сергій і Гіббі. Морстон приєднався до групи марсівників і заходився розпитувати Леслі. Кирило, сівши поряд з шефунею, сказав тихо:

— Даремно гаємо час. Треба повторити спуск, поки світло. Тепер з підйомником це зовсім просто. Піду я і ще хтось, хто захоче.

Бардов довго мовчав, допитливо поглядаючи на нього. Відтак запитав:

— Дуже хочеш піти, дорогенький? А опісля, як вони, еге ж?..

Він нахилився до Кирила й додав зовсім тихо:

— Вчора отримано повідомлення з Землі. Азарій також… Не вдалося врятувати. — Він важко зітхнув. — Решта як і раніше в карантині. Там наразі нічого нового. Ось так… І підтвердження старого наказу — жодних досліджень фантомів.

— А їх тут не було, — похмуро заперечив Кирило.

— Природно, — кивнув шефуня. — Тому не треба боятися робити помилки! Помилки — головний учитель! Так, чи що?

З’явився Грідлі. Він був у легкому скафандрі й рукавицях, зняв лише шолом. Його широке обличчя здавалося блідішим ніж зазвичай, а довгий ніс ще більше загострився.

— Кепсько, — сказав він, підходячи до Бардова й багатозначно підбираючи губи, — дуже кепсько! Наш лікар вважає, що руку не зберегти. Ваш, щоправда, на щось сподівається, але… Не знаю… Тоді пораненого треба відправляти до вас. Вирішуйте… Ми могли б поки узяти до себе вашого.

— Навіщо ж? — загудів шефуня. — У нас місця досить для всіх. І вас можемо прихопити. А відносно Гіббі, якщо наш медик думає — можна щось зробити, обов’язково треба намагатися. Хай забирає його негайно.

Грідлі мовчки кивнув і вийшов.

— Що робитимемо, докторе Морстон? — запитав Бардов.

— Хай Грідлі вирішує. Він заступник Невіла.

— А ваша думка?

— Моя? — Морстон явно вагався. — Ця сумна пригода… Доктор Фред Леслі вважає, що треба припинити тут проходку… Або вести без контрольних спусків, поки не з’ясуємо причину сьогоднішніх подій. Я схильний погодитися з ним.

— Якщо припинимо проходку, шахта може заплисти, — не витримав Кирило, — це лід.

— Може, — погодився Морстон. — Тоді спробуємо в іншому місці. Проектувалося декілька шахт. Тут — перший дослід. По суті, ми відпрацьовували техніку проходки крізь лід.

— При будь-якому вирішенні питання, пропоную спуститися в шахту ще раз, — твердо сказав Кирило. — Там залишилися проби, відібрані нашими товаришами. Треба підняти їх нагору.

— Проб льоду з цієї шахти відібрано кілька десятків, заперечив Леслі. — Доктор Морстон каже — вони нічого не дали. Слідів життя не виявлено в жодній…

Кирило хотів сказати, що проби відбиралися не лише на біологічний аналіз, але, впіймавши іронічний погляд шефуні, вирішив змовчати. Бардов, вочевидь, також відступився від нього.

Заглянув Грідлі. Попросив допомогти перенести постраждалих у радянський літак. Хлопці, що прилетіли з Бардовим, мовчки підвелися, узяли зі столу шоломи і вийшли. Через декілька хвилин Грідлі повернувся.

Окинувши поглядом присутніх, він підійшов до Бардова й вичікувально втупився в нього.

— Ну, то що робитимемо? — поцікавився Бардов, погладжуючи бороду.

— Чекаємо вашого рішення, — Грідлі підкреслив «вашого».

— Якщо річ у мені, — спокійно сказав Бардов, — вважаю: перш за все треба побувати в шахті. Потім вирішувати, що робити далі.

Леслі кашлянув багатозначно.

— А літаки? — запитав Грідлі.

— Наш хай летить із постраждалими й медиками. І відразу нехай повертається.

— Наш тоді поки залишиться тут, — вирішив Грідлі. — А кому спускатися?

— Як завжди — двом — на паритетних засадах, — Бардов мигцем поглянув на Кирила. — Може, знайдуться добровольці? А можна і переграти — через винятковість ситуації.

— Краще на паритетних, — кивнув Грідлі. — Тоді хто від вас?

— Ось він хотів, — Бардов знову поглянув на Кирила, — не передумав, дорогенький?

— Ні, звісно, — різко кинув Кирило.

— О’кей. — Грідлі поглянув на Морстона, відтак перевів погляд на Леслі. — О’кей, — повторив він крізь зуби, — значить, іду я.

Морстон і Леслі перезирнулися.

— Майте на увазі, Грідлі, — хрипко сказав Фред, — я і доктор Морстон проти спуску. Даремно і небезпечно…

— Я це зрозумів, — відповів Грідлі, явно ігноруючи завершальну частину репліки. — Гадаю, — продовжував він, звертаючись до Бардова, — треба спускатися без зволікання.

— Звичайно, — кивнув Бардов і встав.

Через декілька хвилин усі зібралися біля шахти. Леслі перевірив роботу підйомника. Бардов звелів виставити край самого устя наявні контрольно-вимірювальні прилади, особисто зняв покази.