Александр Шалимов – Дивний світ (страница 39)
— Ми над цим фрагментом, Рею, — почувся спокійний голос Електронного Наставника. — Ти як і раніше хочеш здійснити висадку?
Рей окинув поглядом екрани. На одному застигло напружене обличчя Стіва. На решті поволі зміщувався різноколірний хаос кам’яних брил, з яких складалося третє кільце. Вони були всілякої форми і розмірів: одні округло згладжені, інші вугласті, із зазубреними краями, посічені глибокими зяючими тріщинами. Розміри нескінченно варіювалися — від величезних скельних уламків, поперечником у багато десятків метрів, до невеликих каменів, які можна було взяти в руку. Все це різноколірне кришиво поволі рухалося за якимись своїми законами.
— Ти бачиш його? — запитав з екрану Стів.
— Здається, так, але не бачу ваших зондів.
— А що в ефірі?
— Твій голос і… звичайні перешкоди.
— А луна?
— Немає ніякої луни.
— Дивно…
— Дивне інше, Стіве. Я не бачу ні наших зондів, ні тих деталей, які ми прийняли за штучні. Фрагмент, вочевидь, той, але…
— Це той фрагмент зі стовідсотковою вірогідністю, — спокійно сказав ЕН, — просто під нами овальний зелений майданчик, перетнутий червонуватими жилами. Його край є на багатьох голограмах Стіва. Фрагмент знову змінив положення щодо площини кільця.
— Овальний зелений майданчик з червоними жилами, — повторив з екрану Стів. — Пригадую…
— Дивно, що при такій рухливості уламків вони давним-давно не перетворилися на порох, — відзначив Рей, обережно орієнтуючи ракету так, щоб ілюмінатор прямого огляду був звернений у напрямі зеленого майданчика. — І вже зовсім незрозуміло, як у цьому кришиві могли зберегтися залишки якихось штучних споруд…
— Мабуть, зіткнення уламків тут відбуваються украй рідко, — сказав Електронний Наставник, не відриваючи погляду від ілюмінатора прямого огляду. — Це цілком ясно. Дотикання частинок ніде не видно. Всюди існують проміжки. Те саме було й на всіх без винятку голограмах. Рухи всередині кільця урівноважені. Існують якісь сили відштовхування, що не дозволяють фрагментам дотикатися один до одного.
— Незрозуміло, — повторив Рей.
— ЕН має рацію, — втрутився з екрана Стів. — Я також ніде не спостерігав дотикання фрагментів.
— Навіть якщо зіткнення відбуваються з частотою один раз на тисячу років… — почав Рей і раптом насторожився й замовк.
— Ось якщо ми своїм втручанням чи посадкою порушимо тут порядок руху, — сказав ЕН, — зіткнення почнуться з вірогідністю ста відсотків, і важко буде прогнозувати їх результати.
— Ти чув, Рею? — запитав з екрану Стів.
— Так, тепер чую. Дивно, дуже дивно…
Електронний Наставник повернув до нього незворушне обличчя:
— Що ти чуєш, Рею?
— Голос… Чийсь голос… Ти хіба нічого не чуєш, ЕНе?
Кібер поволі похитав головою.
— Лише тебе і те, що говорить Стів. Більше нічого.
— Вслухайся гарненько!
— З вірогідністю ста відсотків на наших частотах зв’язку немає нічого, окрім звичайних перешкод.
— Але ж я виразно чую! — вигукнув Рей.
Він подався вперед, і на його обличчі застиг вираз напруженої уваги.
З екрану Стів кивав розуміюче і вдоволено.
— Вимикаю канали зв’язку з планетольотом, — сказав нараз Рей, не дивлячись на екран. — Вони заважають мені у встановленні контакту. Ти зрозумів, Стіве? Вимикаюся на деякий час.
Стів неспокійно ворухнувся на своєму екрані.
— Стривай… — почав він, але екрани вже гасли один за одним.
Рей притиснувся чолом до ілюмінатора зовнішнього огляду. Напружено вдивлявся у зелений з червоними розводами майданчик, над яким, усього в декількох десятках метрів, нерухомо повисло дископодібне тіло розвідувальної ракети. Відтак очі його заплющилися і голова безсило впала на груди.
— З ним трапилося те саме, що і з тобою, Стіве, — сказав Електронний Наставник. — Спочатку галюцинації, відтак непритомність. Коли він знепритомнів, я увімкнув екран зв’язку і повернувся.
— Це не непритомність, — кволим голосом заперечив Рей. — Радше гіпнотичний сон. Вони намагалися загіпнотизувати мене…
— Хто «вони», Рею?
— Вони… Чиї голоси ми чули.
ЕН неспокійно ворухнувся на своєму місці:
— Зі стовідсотковою вірогідністю…
Його зелений медальйон засвітився уривчасто й яскраво.
— Зі стовідсотковою вірогідністю, голубе, — підхопив Стів, — уся ця чортівня лежить за межами твоїх можливостей. Наших, утім, також, — помовчавши, додав він.
Електронний Наставник підняв угору вказівний палець:
— Електромагнітні коливання будь-якої частоти…
— Очевидно, ми мали справу не з електромагнітним полем, — тихо сказав Рей. — Це щось інше. Можливо, біополе…
— Всі поля мають електромагнітну природу.
— Усі відомі, ЕНе, для яких люди і створили теорію електромагнетизму. Але багато що ще залишається за межами сучасної науки. Гравітація, наприклад. Ми навчилися відтворювати її штучно, але природа її як і раніше неясна. Те ж саме і з біополями. Припускається, що вони мають існувати. А ось які їх властивості, можливості…
— Помовч, Рею, — порадив Стів. — Тобі ще не слід так багато говорити. Помовч і полеж спокійно. У нас достатньо часу, щоб усе, не поспішаючи, обговорити і ухвалити рішення.
Вони утрьох знову знаходилися в центральному салоні свого планетольота. Рей лежав на канапі. Стів і Електронний Наставник розташувалися віддалік у кріслах. У салоні стало тихо. Лише ледь чутний дзюркотливий наспів головного електронного мозку корабля доносився з-за напіввідсунутих дверей, що вели в коридор. Рей першим знову порушив мовчанку:
— Треба сповістити Базу на Ганімеді, Стіве. Повідомити про нашу знахідку. Хтозна, які наслідки вона може мати для людства.
— Ти маєш на увазі наслідки… контакту?
— Вся річ у тому, з чим ми зіткнулися? Що це — ретранслятор у іншу зоряну систему чи уламок давньої минувшини — «лист», залишений зниклою цивілізацією нашої Сонячної системи? Наприклад, від братів по розуму з Фаетона?
— Чи епідемія галюцинацій у земних космонавтів, — безневинно відзначив Електронний Наставник.
— Для будь-якої епідемії потрібна причина, голубе, — усміхнувся Стів. — Якби це трапилося лише зі мною або лише з Реєм, тоді інша річ. Когось із нас треба було б списати на Землю. А так виходить, що причина в цьому шматку каменю — там, у тисячі кілометрів під нами. Я тепер починаю думати, що і вийшов-бо я на нього не випадково. А що? Могло спрацювати це саме біополе, — і Стів постукав себе вказівним пальцем по скроні. — Вони знали, чого хочуть, — додав він, підморгнувши Рею.
— Але ваші реакції відрізнялися, — сказав Електронний Наставник.
— Відрізнялися, — кивнув Стів. — Мене охопив страх, а його, — Стів указав на лежачого Рея, — цікавість. Але ми обидва не встигли по-справжньому вступити в контакт. Я — тому що втік сам, а він — тому що його забрав ти.
— Я мусив так учинити, — заперечив Електронний Наставник.
— Можливо… Хоча не зі стовідсотковою вірогідністю. Пристрій цей, найпевніше, призначений для контакту з іншим розумом. Навряд чи це пастка для наївних космонавтів. І якщо я маю рацію, треба було витримати весь сеанс зв’язку до кінця. Тоді, можливо, не залишилося б і хворобливих наслідків. Адже в контакт ми вступали поступово, а переривали його дуже різко…
— Ти, певно, маєш рацію, Стіве, — відзначив Рей, не підводячи голови. — Для мене цей контакт лише починався. Спочатку голоси. Я їх не розумів, але чув усе виразніше. Їх було два — чоловічий і жіночий.
— Я чув лише жіночі, — вставив Стів.
— Ймовірно, то було свого роду «налаштування апаратури». Налаштовування на «твою хвилю», Стіве, і на мою… Я почав здогадуватися, що сприймаю ці голоси не слухом. Вони звучали просто в мозку. Тоді я спробував їх зрозуміти, і, здається, почав розуміти. Виникли якісь дивні зорові образи. Я мовби ставав кимсь із моїх співрозмовників і його очима побачив другого. То була прекрасна жінка в легкому, прозорому вбранні. Груди її високо здіймалися, в її очах я читав рішучість, скорботу і величезне знання. Вона щось говорила мені, в чомусь хотіла переконати… Я бачив її все ближче… А потім — відразу пітьма, і я отямився на цій канапі.
— Я мусив так учинити, — повторив Електронний Наставник, але в його голосі вже не було колишньої переконаності.
— Все правильно, ЕНе, — відзначив після довгого мовчання Стів. — І проте…
— Проте доведеться спробувати ще раз, — виснував Рей, підводячись із канапи. — Але спочатку треба зв’язатися з Базою на Ганімеді.
Виявилося, що це неможливо. І Ганімед, і Марс, і Земля не знаходилися в зоні прямої радіовидимості. Їх заступала громада Сатурна.