Александр Шалимов – Дивний світ (страница 38)
— Розкажи все з самого початку.
— Я довго шукав цей клятий фрагмент. Радіація була на межі, і захисне поле ледве давало раду з нею. Я вже подумував про повернення, коли несподівано побачив його… Він змінив положення, і тепер деталі, які здавалися штучними, були звернені всередину кільця, та зате відкрився досить рівний майданчик. Нашого радіомаяка я не бачив. Він міг знаходитися в якійсь розколині. Коли я хотів причалити і висадитися, ти наказав повертатися. А потім раптом зник відеосигнал. Я встиг ще скинути другий радіомаяк. Хотів скинути його на той самий майданчик, до якого думав причалити. Але, здається, не поцілив у нього. Радіомаяк зник за якимсь виступом, і цієї самої миті відмовив радіозв’язок. Я перестав чути і планетоліт, і сигнали радіомаяка. Втім, мені здається, що сигнали радіомаяка припинилися трохи раніше…
— Здається? — вирвалося в Рея.
— Розумієш, ще до того, як урвався зв’язок з планетольотом, я почув у навушниках якісь завивання. Гадав, що це Сатурн, що посилилися перешкоди, тим більше що і зовнішня радіація росла. Але крізь перешкоди я ще розрізняв сигнали радіомаяка, поки він зближувався з фрагментом. А після того, як він зник за скельним виступом — я бачив цю мить, тому що знаходився всього в ста метрах, — вже нічого не можна було розібрати. І тут-таки урвався зв’язок з планетольотом.
— Ну, а що з голосами, Стіве?
— З голосами? — Він почав терти долонею чоло. — Ну звісно. Голоси… Знаєш, Рею, я гадаю, що і вчора вони були. Розумієш, не луна, а ці голоси…
— Але на плівці нічого не виявилося.
— Так-так, звичайно… І це найзабавніше у всій абракадабрі.
Стів знову замовк, відкинувся в кріслі, стиснув долонями скроні й заплющив очі.
ЕН тихо встав. Зробивши Рею застережний знак, він безшумно вийшов із салону.
Стів продовжував сидіти нерухомо, не розплющуючи очей. Пауза затягувалася, і Рей визнав за необхідне перервати її.
— Про що ж говорили голоси?
Стів не відповів.
— Що з тобою, Стіве? Чому мовчиш?
Тиша… Рей обережно доторкнувся до плеча товариша. Руки Стіва безсило впали уздовж тулуба, і голова відкинулася назад. Він або спав, або знаходився в глибокій непритомності.
Коли, через декілька хвилин, ЕН повернувся в салон, він застав Стіва лежачим на дивані. Рей, присівши поряд, задумливо перебирав прозорі упаковки ліків.
— Я дав йому препарат «УН-чотири», — сказав Рей у відповідь на питальний погляд ЕНа. — Він знепритомнів, але зараз уже приходить до тями.
Кібер кивнув розуміюче. Відтак запитав:
— Перенесемо до кабіни?
Стів ворухнувся. Не розплющуючи очей, пробурмотів:
— Не треба… Мені краще. Зараз сам встану.
— Ні, — заперечив Рей. — Лежи і відпочивай.
ЕН поманив Рея пальцем і, не відриваючи незмигного погляду від його очей, сказав зовсім тихо:
— На плівці немає нічого, крім запису вашої розмови.
— А що було зі зв’язком?
— Нічого. Апаратура у повному порядку. Але вимкнена… Розумієш? Він сам усе вимкнув, — ЕН кивнув у бік Стіва.
Зелений медальйон на грудях кібера світився яскравіше, ніж зазвичай.
Розмова зі Стівом не розвіяла сумнівів Рея. Звісно, все це було дуже схоже на галюцинацію. Стів запевняв, наприклад, що відповідав на голоси. Його «відповідей» плівка також не зафіксувала. І проте щось насторожувало… Стів дуже досвідчений космічний пілот. Вони літають разом уже давно. Ніколи нічого подібного з ним не траплялося. Втім, і в четвертому сторіччі космічної ери космос продовжує задавати людям загадки і залишається Великим Невідомим… Чимало знаменитих асів змушені були назавжди відмовитися від космічних польотів. Діагнози медиків у таких випадках звучали по-різному, але сенс залишався один і той самий: боязнь Невідомого… Вона виникала несподівано, в найрізноманітніших ситуаціях, і, ймовірно, саме вона була справжньою причиною багатьох загадкових катастроф у космосі. Тому медики були безжальні: при перших же ознаках цього дивного захворювання космонавтів дискваліфікували назавжди. Схоже, що і Стіву тепер не уникнути дискваліфікації.
Яка, по суті, несправедливість! Спіткнутися на порозі такого відкриття. Винен, звісно, він — Рей. Не слід було посилати Стіва самого в цей останній політ. Його збудження і сутички з ЕНом свідчили самі за себе. Летіти мав він — Рей…
І він полетить, мусить полетіти, незважаючи на те, що Електронний Наставник заперечує проти ще одного зближення із загадковим уламком. Але голограми недостатньо. Рей має побачити все зблизька сам, навіч. Крім того, треба забрати назад зонди радіомаяків з мінеральними пробами. А може, вдасться навіть здійснити й висадку… ЕН стверджував, що вона дуже небезпечна, і Стів підтвердив це. Однак люди Землі змогли проникнути так далеко в космос саме тому, що рефлекс пошуку у них був сильніший від інстинкту самозбереження.
Є, щоправда, параграф Космічного статуту: «У разі серйозного захворювання одного з космонавтів планетоліт із екіпажем з двох чоловік має негайно прямувати на найближчу стаціонарну базу». Найближча стаціонарна зараз на Ганімеді. Зробили вони чимало, навіть якщо виключити останнє відкриття. Але саме це останнє — найбільш вражаюче. Як же зупинитися тепер на півдорозі… Ніколи ще за три з половиною сторіччя космічної ери перед людьми Землі не виникав так зримо доказ, що вони не самотні в безмежному Всесвіті. Якщо, звісно, сама форма уламка є таким доказом. Речовий склад може виявитися другим доказом. Але для цього треба дістати назад зонди або висадитися на фрагмент.
А як бути з тим параграфом? Стів, щоправда, стверджує, що він цілком здоровий, що страх, пережитий у польоті, і непритомність — дурні випадковості. Крім того, їх усе-таки троє: ЕН — повноправний учасник експедиції. Діючий Космічний статут затверджувався понад десять років тому. Тоді ще не існувало кібернетичних інтелектів, подібних до ЕНа. Кіберів попередніх поколінь статут не брав до уваги. Але ЕН не звичайний кібер. То як тепер із цим параграфом? Свідоме порушення Космічного статуту також загрожує дискваліфікацією. Як він має вчинити?
Думки поверталися немов по колу, проганяючи сон. А відпочинок був необхідний, Рей відчував це. Вислизнувши зі свого спального «кокона», він пройшов у душову. Пробіг поглядом програми, вибрав блакитну, якою ніколи не користувався. Під кнопкою цієї програми був напис: «
Вони вилетіли удвох з ЕНом, залишивши Стіва самого на планетольоті, що завис у ста кілометрах над блакитним овоїдом. До самого старту розвідувальної ракети ЕН продовжував наполегливо відраджувати Рея від польоту. Лише зайнявши крісло другого пілота в тісній кабіні ракети, він нарешті замовк і, вклавши пальці лівої руки у спеціальні гнізда на панелі управління, мовби відокремився від Рея, хоча тепер вони сиділи зовсім поряд. Ліктем правої руки, що лежала на бильці крісла, Рей відчував крізь тканину еластичного комбінезона гнучкий і рухомий ліктьовий суглоб кібера. Погляд Ена був спрямований уперед, в ілюмінатор прямого огляду. Покази приладів на панелі управління не цікавили його. Під’єднавшись до електронного мозку ракети, він сам став частиною складної електронно-обчислювальної апаратури маленького космічного корабля.
Падіння ракети до поверхні третього кільця було недовгим. Золотисте, медово-перламутрове забарвлення кільця потемніло, і майже негайно проступили всі відтінки видимої частини спектру. Кольори, підкреслені тінями й чорнотою проміжків, стали контрастними й різкими. Блакитнувата пляма овоїда загубилася у фантастичній строкатості барв.
Лише тепер Рей по-справжньому оцінив вражаюче мистецтво Стіва, що зумів відшукати в цьому різноколірному хаосі єдино потрібну крупинку з замовклим радіомаяком. Чи зможуть вони повторити карколомне рішення? Рей із сумнівом поглянув на свого супутника.
Електронний Наставник сидів абсолютно нерухомо. Здавалося, він услухається в дзюркотливі наспіви електронної апаратури корабля. Рей бачив лише античний профіль, обрамлений золотистою борідкою, і зелене вічко медальйона, який світився спокійно й рівно.
— Ви відхилилися убік, — почувся із одного з екранів голос Стіва. — Ваша поправка…
— Все гаразд, Стіве, — спокійно сказав ЕН, — уже підрахована. Через кілька хвилин ми вийдемо до того фрагмента. Орієнтуємося за твоїми голограмами. Тримаю їх у пам’яті і зіставляю з реальною картиною. Не всі голограми хороші, але користуватися ними для загального орієнтування можна.
Обличчя Стіва на екрані скривила чи то усмішка, чи то гримаса, але він змовчав.
— Передати тобі управління? — запитав Рей, кинувши швидкий погляд на Електронного Наставника.
— Вже прийняв — через автопілота, — спокійно відповів ЕН, не повернувши голови.
«Феноменальна конструкція», — промайнула думка в мозку Рея. — А втім, чому «конструкція»? Асоціативне логічне мислення, неосяжна пам’ять, практично миттєві гальмівні реакції… Значить — і уява, і сила, здатна її приборкати. Що, власне, нас розрізняє? Він навіть досконаліший від мене. Йому не потрібне повітря для дихання і спеціальна їжа. Достатньо невеликої підзарядки, в крайньому випадку просто від сонця, через сонячні акумулятори. Якщо ми здійснимо висадку, він може без скафандра вийти в космос, навіть минувши шлюзові камери, і залишатися там необмежено довгий час. Люди самі створили цей штучний інтелект, можливо досконаліший, аніж їх власний. Якщо він ще й не досконаліший від нас, то рано чи пізно зможе досягти досконалості, і тоді… Чи не вони прийдуть нам на зміну у створеній нами-таки «технологічній цивілізації?»