Александр Шалимов – Дивний світ (страница 101)

— Добре, спробуємо почати з південного сходу, — погодився Лоу.

— Треба, щоб хтось із тих, що залишаються, не відходив від передавача. Можу залишити тут для допомоги одного з механіків. Літак триматиме постійний зв’язок з Великою кабіною й зі станцією «Лазарєв»… Через три з половиною години ми повернемося.

Рівно через три з половиною години, з останніми променями сонця, літак Бєлова підрулив до Великої кабіни.

Поки укріплювали літак з підвітряного боку снігового куполу, Веріадзе й Бєлов устигли перекинутися кількома фразами.

— Слідів аеросаней ми не знайшли, — сказав Веріадзе у відповідь на питання професора, — але бачили дещо дуже цікаве. Можливо, що ти матимеш рацію… Увечері Лобов проявить фотоплівку, спробуємо розібратися. А що нового в тебе?

— Геодезист дуже слабий. Але надія є. Все було б набагато простіше, якби почати лікування раніше. Втім, цей Жиро молодець. Хоч він, здається, й алкоголік, але талановитий лікар. Він зробив усе, що було в його силах, і навіть більше. Коли б не він, поляк помер би кілька днів тому.

— Бачив ти тіло їх начальника?

— Так. Він убитий якимсь невідомим мені розрядом величезної потужності. Тканини цілком зруйновані, проте, за деякими ознаками, розряд, імовірно, був холодний.

— Значить, справді вбивство.

— Але здійснене не людськими руками.

— Певен?

— Абсолютно. Параліч геодезиста викликаний подібним-таки розрядом, але значно меншої потужності…

Домовившись про порядок чергувань, усі, окрім Лобова, спустилися в салон Великої кабіни. Льотчик залишився в літаку проявляти знятий фільм.

Жиро захотів сяйнути своїми кулінарними талантами і приготував на вечерю вишуканий набір французьких страв. Утім, вечеря минула в мовчанні. За тонкою перегородкою лежало на межі життя і смерті нерухоме тіло Ковальського. Бєлов двічі під час вечері підводився з-за столу і зникав у кабіні геодезиста. А в темному ангарі чекав поховання знівечений труп Стонора.

Після вечері Лобов приніс проявлений фільм. Усі схилилися над ним.

— Ось візерунок на снігу, — сказав Веріадзе, — щось на кшталт величезної плоскої, дуже правильної вирви з отвором посередині. Діаметр вирви понад двісті метрів. Це майже за п’ятсот кілометрів звідси. Цікаво, що сигнал лиха, про який я вам казав, був посланий приблизно звідси. Погляньте, який глибокий центральний канал. Дна його не видно, хоча ми й пролетіли над ним майже на поземному польоті.

— Можливо, це місце падіння того боліда? — припустив Жиро.

— У вас спостерігався болід? — підняв голову Бєлов. — Хто його бачив і коли?

— Величезний болід пролетів тижнів зо два тому, — відповів Лоу — Його бачив Рассел, а чули ми всі. Рассел запевняв, що болід мав упасти десь на південний схід від Великої кабіни. З повітря мені не спало це на думку. Але зараз, коли дивлюся на світлину… Може, лікар і має рацію.

— Ні, це, звичайно, не слід падіння метеорита, — рішуче сказав Веріадзе. — Завтра доведеться зробити посадку біля цього отвору. Сядемо, Іване?

— Треба було сьогодні сісти, — пробасив Лобов. — Я ж пропонував…

— Тоді не встигли б повернутися до темряви.

Лоу зітхнув. Це не сховалося від уваги Веріадзе.

— Пане Лоу, — відзначив грузин. — Будь ласка, не думайте, що ми відхиляємося від основного завдання пошуків ваших товаришів. Я майже певен, що ми натрапили на правильний слід.

— Але ж не міг Рассел на аеросанях, несучись назустріч урагану, віддалитися за три-чотири години на п’ятсот кілометрів від Великої кабіни.

— На аеросанях, звісно, ні…

Почувся далекий, швидко наростаючий гул. Затремтіли стіни салону. Гул перетворився на оглушливий гуркіт, від якого, здавалося, луснуть барабанні перетинки.

Бєлов підхопився з-за столу і стрибнув до виходу. У дверях він зіткнувся з одним із механіків. Той кричав щось, заклично махав руками. Не одягаючись, усі кинулися назовні.

Високо в темному небі, на тлі густого розсипу зірок, мчав величезний фіолетово-зелений болід, залишаючи за собою димний світний хвіст. Він летів з південного сходу на північний захід. Не відчуваючи пронизливого холоду, зимівники завмерли на місці. Всі погляди слідкували за дивовижним посланцем космосу. Гул поступово затихав удалині.

— Зараз він вибухне… зараз… — шепотів Лоу.

Але болід не вибухнув. Він перетворився на ледь помітну цятку і зник серед зірок.

— Далеко впаде, десь у океані, — із зітханням сказав Лоу.

— Що це було, Шото Рустамовичу? — запитав механік. — Ніколи не бачив нічого подібного.

— Далебі, людям удалося вперше побачити таке видовище, — задумливо сказав Веріадзе. — Ти мав рацію, Іване. Треба було сьогодні сідати біля тієї вирви. Ми запізнилися. Містере Лоу, я вважаю, що нічні чергування можна відмінити. Ваші «електричні мавпи» більше не з’являться.

— Пресвята Терезо Ліможська! — закричав Жиро — Ви гадаєте, що це був… — Лікар указав пальцем угору і почав хухати на закляклі руки.

— Атож, любий мосьє Жиро, — сказав Бєлов — Це відлетів назад той «болід», який ви чули два тижні тому. З ним, звісно, відлетіли й загадкові космічні гості. Як шкода, що не вдалося встановити з ними контакт. Утім, це, можливо, змогли зробити або зроблять ваші товариші?.. Одначе пора вниз. Інакше нам з вами доведеться оперувати відморожені пальці й вуха.

Літак летів на південний схід. Унизу по сніговій рівнині швидко ковзала його синювата тінь.

— Через кілька хвилин має бути вирва, — сказав Веріадзе. — Зараз перевіримо нашу гіпотезу… Вирву вже видно. Трохи правіше, Іване! О-о!..

У всіх вирвався вигук подиву.

На місці плоскої вирви з невеликим центральним отвором зяяла величезна циліндрична шахта завглибшки в декілька сотень метрів. Її крижані стіни прямовисно спадали вниз.

— Учора тут стояв їх корабель, — прошепотів Веріадзе. — Ніколи не пробачу собі цього.

— Сідатимемо? — хрипко запитав Лобов.

— Звісно.

Через декілька хвилин Веріадзе, Лобов і Лоу стояли на краю величезної шахти.

Вона залишилася єдиним слідом перебування космічного корабля. Жодних уламків, жодних залишків пального, ані часточки сміття не було видно навколо. Прозоро блакитнів чистий, шаруватий лід.

— Вони користуються якимсь цілком невідомим нам видом енергії, — задумливо сказав Веріадзе. — Їх корабель, занурюючись у лід, не розтопив його. Він просто прорізав лід, мов масло. Судячи з розмірів шахти, корабель був величезний. Ймовірно, він мав форму циліндра завдовжки метрів триста і діаметром більше сотні метрів. Якою технікою володіють ці істоти!

— Але навіщо їм знадобилося ховатися в лід? — здивовано запитав Лоу.

— Бєлов припускає, що ці істоти — жителі планети з надзвичайно суворим кліматом. Проміння нашого сонця для них згубне. Тому вони й з’являлися лише ночами під час ураганів. Можливо, умови антарктичної віхоли найближче нагадують нормальну обстановку на їх рідній планеті.

— Страшна обстановка, — зі здриганням відзначив Лоу.

— Все умовно, містере Лоу, — посміхнувся Веріадзе. — Життя на планетах виникало і формувалося в різних умовах. Ймовірно, для цих істот цілком нестерпною була б обстановка наших помірних широт, я вже не кажу про тропічні області.

— Можливо, ці самі істоти колись висідали й у високогірній частині Гімалаїв?

— Можливо…

— Проте перша зустріч їх з людьми в Антарктиді закінчилася трагічно для людей, — сказав Лоу. — Ми втратили трьох, а можливо, й чотирьох чоловік.

— Вони, вочевидь, теж утратили одного…

— І так вийшло, що в усьому цьому більше винні ми — люди, — продовжував Лоу, похнюпившись.

— У ваших словах є частка правди. Але це послужить усьому людству уроком на майбутнє. Ці істоти, мабуть, уже не один раз відвідували нашу планету. Вони можуть з’явитися знову. І, знаєте, я чомусь вірю, що ваші товариші Рассел і Латікайнен не загинули. Істоти, що оволоділи технікою космічних перельотів, не можуть бути згубниками життя. При своїй високій техніці вони можуть створити такі умови, в яких ваші друзі житимуть. А це ж означатиме встановлення зв’язків між жителями наших планет. Можливо, ми з вами ще станемо свідками того, як Рассел і Латікайнен повернуться на Землю. Повернуться, озброєні новими знаннями, які виявляться безцінними для людства. Відмінність у зовнішньому вигляді й умовах проживання живих істот на різних планетах не має бути перешкодою для контакту розуму…

— І, проте, навіть якщо ви маєте рацію, наші товариші викрадені ними.

— Викрадання можна вибачити, якщо вони керувалися високою метою встановити зв’язки між двома вогнищами розуму. Ви вбачали в них лише… дичину. У них не було іншого виходу… Я, наприклад, не відмовився б летіти з ними. Запевняю вас, дуже багато вчинили б так само…

Оглянули і сфотографували шахту, узяли проби снігу й льоду, і Лобов знову підняв літак у повітря. Про всяк випадок вирішили ще раз обстежити територію, прилеглу до місця стоянки космічного корабля. Літак літав тепер паралельними маршрутами над величезною сніжною рівниною, в центрі якої темнів отвір шахти, — на північ і на південь, і знову на північ.

Так десятки разів. Пасажири уважно дивилися вниз, але жоден слід не порушував нескінченного білого покриву.

— У них були якісь літальні апарати, — сказав Веріадзе. — Покидаючи корабель, вони відразу піднімалися в повітря. Мабуть, ми нічого не знайдемо.

І все-таки вони знайшли. На одному з паралельних маршрутів унизу з’явилося щось червоне. Лобов знизив літак. Пройшли над червоною плямою ще раз.