Александр Насибов – Безумці (страница 48)

— Можна зробити так, щоб у рубці були ви?

— Ні. Хіба що Абст затримається…

Карцов підводиться:

— Марто, вам не віддали пістолета?

Вона хитає головою.

— Зрозуміло… Йдіть, Марто. Не можна, щоб нас бачили разом.

Він проводжає її до дверей.

— Постарайтесь відпочити, набратися сил. Можливо, все скоїться цієї ночі. Що б не сталося, об одинадцятій будьте у своїй кімнаті. Я постукаю… Мужайтеся, Марто!

Вона йде.

Карцов дивиться їй услід.

У неї волосся кольору платини, а очі темно-сині, майже чорні. Хвора, безпорадна, та скільки в ній мужності, внутрішньої сили!..

Йому ввижається. Сонячний день у рідному місті. Широка вулиця пролягла до порту. Попереду — море, воно стоїть зеленою стіною, і білі кораблі наче висять над дахами будинків.

Він обережно веде її. Вона в легкій світлій сукні. В руках букет квітів. У неї завжди буде багато квітів.

Нема ніякої війни.

І всі, кого вони зустрічають, знають про подвиг Марти, усміхаються їй, поспішають зняти капелюха.

Майданчик біля лагуни. Темрява. Тиша.

Карцов обережно пробирається у далекий куток майданчика до стелажів, де височить штабель ящиків, і береться до роботи. Зсунувши кілька ящиків і накинувши на них брезент, Карцов влаштовує собі сховище.

Він бере із стелажа водолазний годинник, заповзає під брезент і лягає якнайзручніше, — ждати доведеться довго. Між ящиками широкі щілини, в які буде видно і майданчик, і лагуну, коли засвітять прожектори.

Скільки часу він пролежить тут? Напевно, півгодини чи годину: будь-що треба з'ясувати, чого й куди поплив Абст. Може, човни вже прийшли? Інакше як зрозуміти слова Глюка про появу «звірів»? Що, коли «звірі» — це кораблі союзників, які Абст хоче знищити?

Карцов лежить долілиць, поклавши голову на руки. Коли-не-коли він трохи підводиться на ліктях, дивиться в щілину. В гроті темно.

Хвилини спливають, на серці дедалі тривожніше. Зростає відчуття близької небезпеки. Він мав щось зробити і забув… Але що саме?

Нестерпне чекання.

На світному циферблаті годинника — пів на восьму. За розпорядком плавцям скоро вечеряти…

Карцов здригається. Забув про плавців!

Ще півгодини тому він повинен був розбудити їх, перевірити, видати кожному препарат… І… забув це зробити.

Треба поспішати, поки є час. Страшно подумати, що станеться, коли він запізниться.

Ставши на коліна, він задкує поміж ящиками.

Пізно!

В гроті засвітилося світло.

З тунелю виходить Крістіан Галлер, Вальтер, Глюк. І з ними хтось іще. Придивившись, Карцов упізнає італійського офіцера.

Всі четверо — скраю майданчика, біля трапа. Дивляться у воду. Пози їхні — чекання. Чого вони ждуть? Чи кого? Звичайно, Абста.

Люстро лагуни темнувате, ніби затягнуте плівкою. Та ось Вальтер повертається до тунельного входу, перемикає рубильник. Спалахують ще два прожектори.

— Пора б йому й з'явитися, — каже Глюк.

— Отаку корівку не просто загнати в хлів! — посміхається Вальтер, підійшовши до колег. — Вона ще й зубки покаже.

— Бр-р! — Глюк мерзлякувато поводить плечима.

В розмову втручається Галлер. У величезній, наглухо закритій порожнині голоси звучать гучно, луна підхоплює їх, підсилює, і підземелля гуде наче величезний дзвін.

Увага людей зосереджена на воді.

— Погляньте! — кричить Вальтер. Усі відбігають од трапа.

І тут же дзеркало лагуни розколюється, наче висаджене тараном. З води сторчма підіймається тупе чорне тіло. Це жива істота. Карцову видно блискуче око, ніздрю, з якої б'є струмочком пара. Ось звір роззявив пащу — грот сповнюється булькотінням, храпом. Ще секунда, й чудовисько на поверхні. Карцов бачить його майже повністю — від квадратної морди до горизонтальних лопатів дужого хвоста.

Сумнівів нема — в гроті сплив кашалот.

Торох!

Кашалот б'є хвостом по воді, пірнає. Точніше, він намагається піти під воду. Але таємнича сила виштовхує його наверх. Велетень гатить хвостом, піднімаючи навколо гори піни, кидається то в один, то в другий бік, марно намагаючись поринути.

Таке триває майже хвилину. Лагуна нагадує ночви з мильною водою. В повітрі карусель білястих пластівців та бризок, що іскряться в променях прожекторів — наче засвічений фантастичний фейерверк. І в цьому хаосі з світла та звуків кидається, борсається чорний звір, більший од паровоза.

Хоч як приголомшений Карцов, та підсвідомо, краєм ока він спостерігає і за людьми на майданчику. Вони стовпилися, схвильовано стежать за тим, що діється. Крістіан Галлер тримає за руку італійця і щось кричить йому.

Тим часом кашалот раптово звертає і мчить до пасма скель у далекому кінці лагуни.

Скелі все ближче, звір пливе швидше й швидше. Ось він біля каміння. Він повинен збочити, якщо ні… Бум! Кашалот з усього розгону вдаряється рилом у скелю, що плоско виступає з води. Він приголомшений, поранений: плями і смуги на воді — це кров. Із роззявленої пащі вихоплюється храп. А кашалот тулиться до каменя, немов намагається утекти від переслідування. Хто ж жене його на скелі?

Звір борсається десь біля скель, хвилювання в центрі лагуни вщухає, і Карцов бачить людину.

Плавець щойно виринув і на буксирувальнику неквапливо наближається до кашалота.

Абст?

Так, «Абст! Сьогодні в нього особливий буксирувальник — довший і грубішій за ті, котрими користувалися плавці. В кормовій частині пристрій, схожий на лійку, розтруб якої обернуто назад. Своєрідним ковпаком з прозорого матеріалу прикрито голову й плечі плавця. Вода обтікає ковпак і захищає людину. Отже, буксирувальник розраховано на підвищену швидкість.

До тіла буксирувальника прикріплено короткий срібний циліндр. На торці циліндра, також захованому під ковпак, — маховички, індикатори. В центрі торця світний квадрат, схожий на екран локатора.

Помітивши людей, Абст піднімає руку. Із скелі йому кричать, аплодують.

Абст повертає маховичок. Світло на панелі гасне. Кашалот перестає тремтіти, немов досі був зв'язаний з буксирувальником, а тепер, коли прилад вимкнуто, зв'язок цей обірвався. Відсунувшись од скелі, він незграбно ворушиться на мілководді.

Тим часом Абст підводить буксирувальник до трапа.

— Бачили все? — долинає до Карцова його голос.

Галлер і Глюк дивляться на італійця, котрого, мабуть, стосується це питання. Той мовчить.

— Я знаю, ви розумний чоловік, лейтенант Пелла. І я хочу, щоб цей спектакль було належно оцінено. Тоді, об'єднавши наші зусилля, ми змогли б…

Абсту не вдалося закінчити.

— Шеф! — тривожно горлає рудобородий. — Бережіться, шеф!

Попередження зроблено вчасно. Кашалот вибрався на глибоке місце й поплив назад. Помітивши людей, він кидається в атаку.

Карцов жде, що Абст мерщій вибереться з води. Проте сталося інше.

Кашалот так і летить на хвилях. Здається, нема сили, що здатна встояти проти його люті. А назустріч рухається буксирувальник. Вони хутко зближуються.

Та ось на торці циліндра спалахнуло блакитнувате світло. Тієї ж миті тварина зникає під водою. Бона немовби спіткнулась.

Майже одночасно зникає Абст.

Невідомо, що діється в глибині. Проте через півхвилини морський велетень знову на поверхні. Абст переслідує його — світло на буксирувальнику яскраве, пульсує.