Александр Насибов – Безумці (страница 47)
Та повертаюсь до випадку з плавцями. Взимку 1941 року троє утекли з острова. На пошуки підняли всю охорону. Втікачів наздогнали. Одного вбили під час перестрілки, двох схопили й привели до Абста.
Чому вони тікали, не знаю й досі. Можливо, на них вплинула жорстока поразка, якої зазнали німецькі війська в битві на підступах до російської столиці? Хтозна!
Я була певна, що Абст знищить їх. Та обох утікачів ізолювали від інших плавців, і все. Абст навіть не допитав їх. У ці дні він, на жаль, досягнув мети, до якої здавна прагнув, і не виходив з лабораторії, закінчуючи серію останніх експериментів.
Через тиждень плавцям зробили операції — спершу двом дезертирам, потім усій групі, за винятком Глюка й Вальтера. Семеро загинуло під Абстовим ножем. Решта перетворилися в безвольних, покірних істот. Тепер Абст міг не боятися, що вони втечуть чи проговоряться.
Повторюю, вся ця група складалася з німців. Та німці були тільки першими жертвами. Після початку війни більшість піддослідних почали привозити з таборів військовополонених. Одбирали водолазів і спортивних плавців.
Час од часу навчених плавців групами по два-чотири чоловіки вивозили з острова. Куди — не знаю. Але назад ніхто не повернувся. Натомість прибувало «поповнення». Здорові, сильні молодики проходили короткий курс підготовки під керівництвом Глюка й Вальтера і — лягали на стіл в операційній Абста.
А минулої весни всіх нас привезли сюди…
Рішер замовкла, тяжко переводячи дух. Карцов намагається всміхнутись їй. Усмішка не виходить.
— Дякую, Марто! Я задам кілька питань. Абст цілком довіряє Глюку й Вальтеру. Чому?
— Глюк — найкращий плавець, чудовий водолаз.
— І це все?
— Він убивця. П'ятнадцять років каторги…
— Що ж він зробив?
— Топив людей. Це була справа, що набрала широкого розголосу. Фотокартки злочинця обійшли всі газети. І я, побачивши Глюка на острові, одразу його впізнала, хоч він одростив бороду. Він топив купальників, коли працював водолазом рятувальної станції.
— Нащо?
— Потім «розшукував» трупи загиблих і одержував винагороду.
— І Абст витягнув його з тюрми? Глюк знає, що може туди повернутися?
— Так.
— А Вальтер?
— Такий же негідник. Правда, у тюрмі він не сидів. Та Абст знає про нього щось таке… Словом, він тримає в руках і Вальтера.
— Ви казали, що втратили зв'язок з підпільною групою. Проте в листах додому можна було назвати потрібне ім'я, обережно натякнути… Ви не використали таку можливість?
— Я була зв'язана тільки з керівником групи. Вдома про нього не знали. Та й взагалі я не могла згадувати його ім'я в листі: Абст ретельно перевіряє всю кореспонденцію. Я хотіла поїхати звідси хоч ненадовго. Не пощастило…
— Тепер про плавців… — Карцов немов веде далі перервану думку. — А що як цим бідолахам можна повернути пам'ять, волю? Споатку я шукав нагоди знищити грог разом з його мешканцями. Тепер розумію: треба неодмінно допитати Абста. Яка ваша думка?
— Навряд чи Абст щось скаже. Та йдеться про двадцять три життя, тому варто спробувати.
— Саме так. І якнайскоріше! Мені влаштовують усе нові й нові провокації та пастки — Глюк і Вальтер де завгодно кидають свої пістолети: бери, дій! Якось я зловчився й перевірив патрони Глюкового парабелума, «забутого» на майданчику. Вони були холості! Абст і його помічники весь час заходять до печери плавців, щоб глянути, що я роблю. Один з них неодмінно стовбичить у дверях, коли я годую групу або вкладаю її спати. Навіть уночі я чую, як хтось підкрадається до дверей і довго стоїть, прислухаючись…
Карцов сидить, схиливши голову, поклавши руки на коліна, зосереджений, похмурий. Тепер він повинен сказати Марті таке, що стосується тільки їх, сказати негайно, бо невідомо, чи випаде для цього інша нагода.
Марта! Він бачив у ній ворога, якого треба було знищити разом з іншими фашистами з підземелля. А тепер він тремтить навіть од думки, що з дівчиною може скоїтися лихо.
Почуття прийшло несподівано, відразу, захопило його до останку. Він ніколи не розлучиться з Мартою. Тільки пощастило б знешкодити Абста і врятувати покалічених ним людей! Закінчиться війна, він забере Марту з собою, оточить її ласкою, теплом. Вони разом працюватимуть, разом плаватимуть в океані, поринатимуть у його глибини.
Пауза затягується.
Карцов підводиться. Хвилину стоїть перед дівчиною, усміхаючись якимсь своїм думкам.
— Що з вами? — запитує вона.
— Так… — Він бере її за руку, помалу стискає і ніжно опускає на ковдру.
Потім виходить.
Дев'ятий розділ
Події розгортаються так швидко, що їх важко збагнути. Дві години тому Абст викликав Карцова й наказав ретельно дослідити плавців, а потім дати їм можливість відпочити. Всі справи відміняються, бо невдовзі передбачається важлива робота.
Карцов повернувся до плавців, а незабаром надійшло нове розпорядження: зранку почати сортування речей на складі та стелажах. Для кожного плавця відібрати два комплекти водолазної білизни, фески, панчохи, рукавиці, гумові костюми, ласти. Все це запакувати в гумові мішки. Роботу закінчити опівдні.
Виходить, майно відправлятимуть? А як же люди? Вони теж поїдуть? Куди? А що коли взагалі вирішено ліквідувати це лігво? Можливо, фашисти вже на грані воєнної катастрофи й поспішають знищити сліди своїх злочинів? Чи не тому такий заклопотаний і похмурий Абст? Але якщо він хоче вивезти плавців, то, звичайно, спершу розправиться із свідками.
Про все це Карцов розмірковує, лежачи в ліжку. Ось він зводить голову, прислухається. Схопившись, поспішає до дверей.
Це — Марта.
— Сюди йдуть три підводних човни, — шепоче вона.
— Навіщо?
— Щоб забрати всіх. Операція «Долар». Вони хочуть…
— Марто, спокійніше!
— А вас він уб'є! Він уже вирішив…
— Це не новина. Та заспокойтесь. Візьміть себе в руки. Кажіть по порядку.
Марта розповідає.
Як і домовилися, вона прийшла до Абста й доповіла, що видужала. Абст зрадів. У всякому разі, їй так здалося. Розмова відбулася в Абстовому кабінеті. Там був і «гість». Він відрекомендувався: лікар Крістіан Галлер. Прикидаючись, ніби кокетує, Рішер похвалила його зовнішність, запитала про вік. Усміхнувшись, Галлер відповів, що народився двічі: тридцять років тому і позавчора. Втрутився Абст, пояснив: позавчора лікар врятувався від смертельної небезпеки, тож має право вважати, що народився знову… Далі Крістіан Галлер зауважив, що тут йому подобається і він залишиться в Абста доти, поки його не виженуть.
— Викрили, і він утік, — зауважує Карцов. — Утік з допомогою Абста. До союзників не повернеться.
Рішер веде далі. Несподівано Глюк доповів через переговорний пристрій, що в перископ бачить якихось звірів. Він так і сказав: «На ості звірі, дистанція десять кабельтових, поводяться спокійно».
Напевно, Абст чекав цього повідомлення. Він перезирнувся з Галлером, підвівся. Рішер наказали йти до радіорубки і змінити Вальтера.
— Нащо він знадобився Абстові?
— Вальтер мав іти до лагуни. Очевидно, в лагуні відбудеться щось важливе.
— Що саме?
— Не зрозуміла. Але Абст збирається випливти з грота. — Рішер розтуляє долоню. Карцов бачить згорнутий в кілька разів аркушик. — Прочитайте. Прийшовши до радіорубки, я незабаром прийняла повідомлення. Зняла копію…
Карцов читає розшифровану телеграму. Вона небагатослівна:
ОПЕРАЦІЯ «ДОЛАР». НА СВІТАНКУ ТРИДЦЯТОГО ТРИ ЧОВНИ ЛЯЖУТЬ НА ГРУНТ ЗА ПІВМИЛІ ДО ЗЮЙДУ. ВІЗЬМУ НА БОРТ УСІХ ПЛАВЦІВ. ТОРПЕДУ МАЮ. ТТ КАН.
— Операція «Долар»?
— Я не знаю, що це таке. Але завтра тридцяте вересня…
— Абст знає про телеграму?
— Її взяв Вальтер. Він увійшов до рубки, коли я закінчувала дешифровку.
— ТТ — ініціали Кана?
— Кана звуть Фрідріх. ТТ — умовний знак. Я помічала: якщо у повідомленні стоїть цей знак, наступний зв'язок Абст проводить сам.
— Коли має бути зв'язок?
— О двадцять першій годині.