Александр Насибов – Безумці (страница 33)

Знову заплутавшись у ланцюжку, папуга висить униз головою, завзято тріпоче крильми і кричить. Та Абст не звертає на нього уваги. Він іде до шафи біля стіни, нишпорить по полицях.

Карцов підводиться, звільняє птахові лапки, садовить пташку на жердину. Куточком ока він бачить: Абст розгвинчує круглу білу коробочку.

— Як звали індійця?

Карцов не квапиться з відповіддю.

— Ім'я вашого супутника? — повторює Абст, повертаючись до столу.

Карцов морщить чоло, мружиться. Абстове нетерпіння зростає настільки, що несподівано для — самого себе він промовляє:

— Рагху…

— Рагху Бхангі! — скрикує Карцов. Він хапає Абста за руки, зазирає у вічі. — Ви назвали його! Боже, яке щастя! Він тут, він підтвердить усе!..

Абст мовчки дивиться на Карцова.

Другий розділ

Восьмий день перебування Карцова в Абстовому підземеллі.

Як завжди, обід приносить Глюк. Та їжі цього разу занадто багато. І — два кухлі кави.

Поставивши тацю на столик, Глюк витягає з кишені штанів широку плоску флягу, підсовує ногою табуретку і сідає.

— Їстиму з вами.

— В доброму товаристві обід здається вдвічі смачніший, — усміхається Карцов.

— О, ви мастак на компліменти!

Карцов відзначає: Глюк каже йому «ви». Значна зміна.

Тим часом рудобородий дістає дві алюмінієві чарочки, наливає в них із фляги, підіймає одну чарочку.

— Я так скажу, лікарю: ви молодець, що видряпались. Інший ноги витягнув би від усієї цієї халепи. А ви вижили. Будьмо здорові, лікарю!

І, закинувши голову, він п'є. Карцов наслідує його приклад.

Вони апетитно з'їдають суп, густий, наваристий. До спустілих полумисок Глюк кладе консервовану свинину з картоплею, підливає соус. Їсть він жадібно, багато. Незабаром попускає широкий пасок, на якому висить кобура з пістолетом, а потім і зовсім скидає його. Разом із зброєю кладе на підлогу.

Брязнули двері. Входить радист.

— Ось ти де, Густав, — каже він. — Нумо, хутчій до шефа!

— Дідько! — бурмотить Глюк, вибираючись з-за столу. — І тут нема спокою!..

Вони йдуть.

«Занадто квапливо, — відмічає Карцов. — Ось і двері не замкнули за собою, і пістолет забули на підлозі».

Опустивши очі, він розглядає чорну кобуру, з якої наполовину вивалився важкий армійський парабелум.

Обойма, звичайно, порожня, або патрони розряджені. Загалом, примітивно…

Незабаром Глюк повертається. Кинувши швидкий погляд на пістолет, він сідає за стіл, знову розливає спирт.

— От добре, що потрапили до нас! — весело каже він і підіймає чарочку. — За ваше здоров'я!

— Прозит, — відповідає Карцов традиційним застільним німецьким привітанням.

Він не сумнівається в тому, що це була перевірка. Видно, Глюк задоволений її наслідками. Фашистам кортить, щоб новий лікар скоріше став до роботи.

— Послухайте, лікарю, — раптом каже Глюк, — де ви жили в Росії?

Карцов пояснює.

— Зрозуміло. А Україну знаєте? Це правда, там така земля: кілок устромиш і — росте? Бували на Україні, лікарю?

— Не доводилося.

— Шкода! — Рудий задумливо гладить бороду. — Ну, а Кавказ? Яка земля на Кавказі? Скажімо, десь біля Чорного моря?

— Добра земля. Навколо садки: виноград, чай, помаранча.

— І помаранча? — дивується Глюк.

У міру того як Карцов розповідає про Кавказ, німець дедалі більше хвилюється. У нього блищать очі, щелепа хижо випнута.

— А свиней там можна розводити? — раптом запитує він. — Свині, лікарю, надійний прибуток, я знаю!

Рудий розповідає про свої плани. Кожному, хто добре воює, фюрер обіцяв землю і робочу силу на сході. Можна оселитися, де тільки заманеться. Особисто він хотів було обрати Україну. Але якщо такий благодатний Кавказ, то й думати нічого: Кавказ біля теплого моря. Тільки б побільше робочої сили!

— А я вже примушу їх ходити коло землі! — посміхається Глюк. — Вони в мене попрацюють!..

Через день Карцова знову ведуть до Абста. Тут нічого не змінилося. Тільки сідало з папугою накрите напівкруглою корзиною, що обтягнута тканиною. Папуга спить.

— На вас чекає добра звістка! — урочисто каже Абст. — Владою, що дана мені фюрером, призначаю вас воїном німецького рейху. Прочитайте документ і розпишіться.

Карцов голосно читає.

— «Я присягаюсь, що буду відданий та покірний фюрерові німецької імперії і народу Адольфу Гітлеру, додержуватимуся законів і сумлінно виконуватиму свої службові обов'язки, в чому хай допоможе мені господь».

Карцов дозволяє собі секунду повагатися, потім розгонисто розписується під присягою. Абст одкладає папір.

— Ну, ви задоволені?

— Задоволений, — стримано каже Карцов.

— Та не дуже, якщо зважити на ваш тон.

Карцов мовчить, вичікує, що буде далі.

— Для проходження служби поїдете на батьківщину. Там дістанете призначення. Спорядження, зброя — теж там. У нас цього обмаль.

— Коли мене вирядять?

— З першим транспортом. Мабуть, скоро. Термінів назвати не можу: війна, а ми так далеко від своїх…

— Я розумію.

— Вигляд у вас розгублений. Хочете про щось запитати?

— Так, — Карцов морщить чоло. — Відправки доведеться ждати тижні? Можливо, місяці?

— Можливо.

— І весь цей час я ледарюватиму?

Абст облизує губу.

— Хочете працювати?

— Авжеж.

— Гаразд, — неквапливо каже Абст, — гаразд, Рейнхельт, я дам вам роботу. — Він підводиться, деякий час ходить по кімнаті, потім сідає на табуретку біля Карцова. — Я дам вам цікаву роботу. Від того, як її виконуватимете, залежить ваша кар'єра в Німеччині. Коротше, своє майбутнє ви тримаєте у власних руках.

— Постараюсь бути корисним.