Александр Левченко – Вічний рух (страница 17)

Ел розклав на столі розкреслені папери.

— Тут детально описана уся розробка, її загальна інформація за всіма параметрами та показниками. Вона уже не є секретом, хоча і залишається на арені космічних досліджень. Наприклад, такий двигун не без задоволення купують країни третього світу. Там він здається вершиною досягнення. Тим паче, що він приносить прибутки, котрі перевищують наші з вами зарплати за десятиліття.

— Так хто ж? Хто допрацював розробку і на якій стадії зупинився Бруляк?

Ел посміхнувся.

— Ви що, за дурника мене тримаєте?! В цьому ж то і є моя знахідка. Бруляка вбили саме тоді, коли починалась головна стадія розробки. І зрозуміло, ніхто й гадки не мав, що ж робити далі. Проект зупинився і в управлінні почали підраховувати суми з багатьма нулями, необхідні на розробку нових систем і ті, що були втрачені на цьому. Тим часом заступник Бруляка — Остин Ів — переконав керівництво дати йому час на розробку проекту. І щоб ви не мали сумнівів — він доробив головну стадію і розробив другу (власну) частину. Дослідивши розробку І в поклав на стіл керівництва вже мало не поховане дітище. Самі розумієте, як управління віддячило йому. Ів став зіркою і по цю пору насолоджується колишньою славою.

Інспектор схилив голову в задумі.

— Але, Ел, це нам не допоможе. Це переконує. Та лише тебе і мене.

— Так. Хоча й це ще не все. Ів ні до, ні після не займався ніякими розробками, і, тим паче, винаходами. А хіба може така людина бути здатна на подібну капітальну роботу?

— Ну що, знову тебе є за що похвалити. А ти зафіксував це письмово?

Ел демонстративно поклав списані папери. Інспектор склав усе це в папку і промовив:

— Безперечно. Все зрозуміло. Я навіть сумніву не маю, стосовно особи вбивці. Але як же тяжко до нього докопатися.

Ел погоджено кивнув головою, потому запитав:

— Для мене ще робота буде?

— Поки що ні, можете відпочивати.

Ел пішов, а Алан почав знову катувати себе думками. Нічого не клеїлось. Все мало чітку логічну будову, але за відсутності доказів розпадалося як паперовий будиночок. Інспектор знову звернувся до сьогоднішніх даних, принесених Елом. Його зацікавила одна деталь описів вченого. Наприкінці автор описав діалог з самим Остином Івом. Одне із запитань цієї бесіди стосувалося трудомісткості даного проекту. І в відповів: «Ця робота поглинула два роки мого життя на той час, коли над ним працював ще мій друг і колега Бруляк, і мало не рік напруженої, доводячої до непритомності праці після його загибелі». У Алана перехопило дихання від злості. «Це він-то працював одинаком?! Мало того, що ця свиня нагло бреше, та це й збезцінює працю всіх тих, хто доклав розуму і сил до цього проекту».

Алан злився і судомно хапався за кожну нову думку. Тут він пригадав слова старечі про приятельку Іва з перукарні. План виник стихійно. Алан зачинив справу у сейф і швидко вибіг за двері.

Починало сутеніти. Пік уже минув, проте людей було скрізь багато. Прямо з автобуса Алана підхопила доріжка прямого екскалатора. Вона довезла інспектора на ріг вулиці і там акуратно зіштовхнула пасажирів на тротуар, Алан пройшов ще квартал і зупинився поблизу поштового відділення. Дочекавшись зеленого світла перейшов вулицю, зупинившись навпроти сяючої вітрини перукарні. В залі було багато клієнтів і тому Алан вирішив одразу завітати до господині цього салону.

Жінка років п’ятдесяти зустріла його спокійним поглядом похмурих очей.

— Що потрібно панові тут? — вона запропонувала жестом сісти.

— Ось моє посвідчення. А потрібні мені ви. Я шукаю одну з ваших працівниць на ймення Ганна.

Інспектор мав благеньку надію, що Ганна ще не звільнилась і нікуди не зникла. Але минулося стільки років…

Жінка поцікавилась:

— У нас працює дві Ганни. Котру вам покликати?

Алан на хвильку знітився.

— Ту, будь ласка, яка працює у вас більше десяти років.

— Зрозуміло. Чекайте тут, я її покличу.

Алан скористався тимчасовою самотністю і налаштував в кишені диктофон. Черкати довго не довелося. За кілька хвилин до кімнати зайшла красива жінка років тридцяти п’яти.

— Добридень, ви мене розшукували?

Інспектор запропонував їй сісти.

— У мене до вас запитання: чи знали ви Остина Іва, інженера національного центру космічних досліджень?

Жінка залишалась спокійною.

— Так, я була знайома з цією людиною. Одначе це було дуже давно.

Ганна спостерігала за кожним рухом Алана.

— Остин Ів проходив по одній справі, але був виправданий. Нам необхідно, перш ніж передати цю справу до архіву, доповнити її деякими деталями. Зрозумійте, це лише формальність відповісти на мої запитання.

Жінка трохи розслабилась. З усього було видно, що її вдовольнили пояснення, Алан же подумки тішився, що вона клюнула на цю нісенітницю.

— Мені здавалося, що ми любили одне одного. Все було так дивно. Познайомилися ми в березні, — сумна посмішка ковзнула обличчям, — він у мене стригся. Я пам’ятаю кожну дрібницю, мені здавалося, що щастя поряд. Ми зустрічалися три — чотири рази на тиждень. Розважались, ходили по ресторанах, в басейн. Десь до квітня ми зійшлися остаточно. Я втрачала розум, він здавався мені принцом дівочої мрії. Кожного дня я отримувала пишний букет.

Алан підсвідомо відчував перемогу, і слухав, ледь стримуючи бажання пошвидше зробити з усього цього документ.

— Ми ночували зрідка у мене, а загалом у нього. Він витрачав купу грошей, щоб принести мені задоволення.

В червні ми відпочивали на узбережжі. Я купалась у щасті, мені заздрили всі оточуючі. І навіть повернувшись, наші почуття залишились міцними і палаючими.

Вона розповідала все це, як чудову казку.

— Вибачте, я хотів би уточнити, — перебив її оповідь Алан, — скільки часу ви зустрічалися і як часто ви розлучались.

Жінка здивувалась.

— Ви що! Я ж сказала, ми не розлучались ні на секунду з квітня до грудня. Ми жили разом, їли, пили, спали разом. Нас неможливо було розлучити. Прикро, що все це так закінчилося, хоча, можливо, полум’я наших почуттів так швидко згасло саме тому, що так яскраво палало.

Було зрозуміло, що вона досі береже світлу пам’ять про минулі почуття до Іва. Та Алан був певен, що за любих обставин Ганна ніколи б не стала дружиною Остина.

— Скажіть, будь ласка, він протягом всього цього часу займався якоюсь роботою? Можливо, щось писав, креслив, ну хоча б читав?

Інспектор дістав записничка.

— Прикро, що ви ніколи не знали, судячи з усього, що таке кохання, інакше не задали б мені це запитання після всього того, що я вам тут розповіла. Я краще напишу все, а ви самі вирішуйте.

Вона взяла ручку і почала свою сповідь. Алан не хотів заважати. Він сидів непорушно. Кожний написаний рядок наближав інспектора до успіху в цій справі. Інспектор чудово пам’ятав, що саме в січні Ів закінчив розробку. І саме в січні відбулася остання зустріч з Ганною. «Багато ж він працював, якщо навіть не вилазив з постелі цієї жінки. У звіті було обумовлено, що для досягнення подібного результату потрібен хоча б рік. Рік невтомної праці з безсонними ночами та щоденною працею, інакше просто неможливо виконати таку кількість розрахунків. Саме так працював над проектом Бруляк, поспішаючи створити цей двигун. І в же не лише затягнув народження проекта на цілий рік, але й викрав його у Бруляка, знищивши його самого. Цим самим він завоював собі славу і гроші». Алана ще цікавив момент боротьби Бруляка і Іва, коли один з них був з простреленою грудиною, а інший був ошелешений несподіваним продовженням нападу.

«Однак, це дрібниці порівняно з трьома свідками Остина. Хто вони? Де вони? Чим керувалися, прикриваючи вбивцю. Знайти їх було самим нагальним завданням. Лише їм під силу озброїти слідство матеріалами нищівної, для Іва, сили».

Інспектор розумів, проти кого він почав гру. Це був не колишній Ів, це вже був національний герой, це був улюбленець наукової еліти, це був обранець симпатій багатьох впливових людей держави. І врешті-решт це був мільйонер, котрому нічого не варто було задавити Алана, як комашку. Тому Алану потрібна найміцніша аргументація: докази свідків.

Ганна закінчила писати і простягнула інспектору руку для прощання.

— Ви витріпали мені душу. Однак, я вам вдячна, мені здалося, що я знову була в тому щасливому сні.

Вночі Алана змучували кошмари. Він прокинувся о шостій. Одразу — кілька фізичних вправ, бутерброд, вранішнє приготування. На роботу з’явився на годину раніше. Так було більше шансів проскочити повз шефа. Але Алан помилився. Шеф ніби навмисне очікував на нього. Він накинувся на підлеглого, мов розлючений тигр, і до моменту, коли вдалося дійти до свого кабінету, Алан був знервований до межі. Він не виправдовувався, він мав із себе дурника, і зрозуміло, отримав від шефа купу звинувачень та погроз. Ображень він просто не помічав, вони були як приправа з перцем. Уже в себе в кабінеті Алан дійшов висновку, що загалом поговорили непогано. Перш за все, йому вдалося витягти у шефа, посилаючись на свою тупість, ще два дні. Так що не все було кепсько.

Інспектор відчинив вікно. Свіже повітря сповнювало кабінет. Хвилин за десять з’явився незмінно веселий Ел. Побачивши похмурість інспектора — здивувався.

— Бога ради, що скоїлося?

Алан поглянув на помічника без будь-яких емоцій.

— Танцюємо на місці як слони. Свідки, свідки потрібнії А де вони? Не-ма!