Александр Левченко – Вічний рух (страница 16)

Алан підсвідомо відчував, що усі його підозри скупчуються над Остеном Івом.

«Всі свідки гарантують алібі. Та жодного з них, мабуть, не знайти. І навіть якщо це зробити, і вони змінять свідчення, то десятирічний термін все одно стирає всю провину до краплі».

Все поглиналось і загрузало в реальність буття. Усі намагання інспектора упиралися в цей триклятий термін давності.

Алан з понурістю перегорнув папку. Так, зовсім нікому не потрібні його зусилля. Єдине, що Алан міг зробити — це заднім числом підписати звіт про події з кровотечею з своїми висновками і відіслати все в архів.

Інспектор ще раз перегорнув аркуші справи. Всередині папки сторінки-злиплися і перегортаючись, зачіплювалися за пальці. Алан розгорнув їх. Це був протокол пояснень Остена Іва. У верхньому лівому кутку була його кольорова фотографія. Алан зупинив свій погляд на обличчі цієї людини. Щось невловимо знайоме ковзнуло в пам’яті. З’явилось відчуття, що він його десь бачив. Алан болісно пригадував, але нічого з пам’яті не виринало. Інспектор встав і пройшовся по кабінету. Потім знову сів. У двері постукали. З коридору пролунав голос чергового.

— Пане інспектор, каву будете? — це був розносник офісу, і він уже вкотив свого візничка до кімнати, коли Алан, виринувши із своїх думок, заволав на нього так, ніби той був винен у десятках злочинів. Розносник смикнувся, перечепився за свій візничок, схопив його і швидко виїхав у коридор. Юнак повернувся обличчям до дверей, щоб їх зачинити і у нього з кишені випала газета.

— Свіжа? — кивнув навздогін Алан.

— Так точно, пане інспектор, — теж кинув розносник і двері за ним причинилися.

Одним стрибком Алан підхопив газету і, мов у лихоманці, почав її переглядати, різко і необережно перегортаючи сторінки. Одну з них він навіть надірвав. І раптом він завмер, стискаючи газету. В очах мерехтіли рядки повідомлення: «Сьогодні увечері, до столиці прибуває рейсом 666 керівник відділу ракетних двигунів. Національного центру космічних досліджень, пан Остен Ів. Його візит в центр пов’язаний з підписанням угоди між Укркосмоцентром і приватною фірмою про продаж зорельотних двигунів. Назва фірми до моменту підписання угоди не оголошується».

Так, сумнівів бути не може. Алан не здивувався цьому факту, що І в прилетів у місто, він поглянув на годинник, — так уже прилетів. Хоча, ну звідки взялося це переконання, якщо він навіть гадки не має о котрій прибув літак № 666 з півночі. Алан схопив телефонну трубку і швидко набрав номер довідкового аерофлоту.

— Добридень, — промурчало в трубці.

— Добридень, — голос Алана ледь тремтів. — Будь ласка, о котрій прибув літак № 666?

Через кілька хвилин знайоме мурчання.

— Рейс 666 з півночі прибув о вісімнадцятій сорок п’ять, без запізнення.

Алан не встиг усвідомити того, що почув, а трубка уже бурмотіла гудками. Він поклав слухавку і висунув шухляду столу. Дістав почату сьогодні папку, перегорнув сторінку з власним звітом і зупинився на аркушику зі свідченням жителів квартири.

«Усе почалося о вісімнадцятій сорок п’ять. Я запам’ятала це так точно, тому що виставляла програму на пральній машині. Таймер висвітив години, хвилини, секунди і саме тоді я побачила перші краплини червоної рідини на стіні».

Алан зблід.

Днина видалася сонячною. Алан вирішив пройтися і, випивши дорогою чашечку кави, почувався чудово. Вчорашній настрій вже не змучував інспектора. Хоча невирішені питання тримали лещатами розум і почуття.

Весь минулий вечір він просидів у офісі. Лише о дванадцятій, змучений та стомлений він дістався додому і заснув, навіть не роздягаючись. Справа була ясна як білий день, — розплутувати і край. Стосовно терміну давності, то Алан знайшов оригінальне та дієве рішення. Зараз Алан прямував до одного із свідків Остина. Це була бабуся, котра донині жила поряд з старою квартирою Остина Іва. З усіх свідків вона одна не змінила квартири.

Відправивши Ела за даними про роботу Бруляка інспектор сподівався до середини дня зорієнтуватися у ситуації і отримати матеріал, що дасть можливість просунутися далі. Алан знайшов мотивацію, щоб арештувати Іва хоч зараз. Це відібрало в нього масу нервових клітин та він знайшов.

І навіть термін давності став його сильним спільником. Тепер він міг збирати дані, не думаючи, що хтось відмовиться говорити боячись відповідальності. Вона знімалась і тому (як розраховував Алан) свідки могли змінити свої показання. Проблема була в іншому — не було самих свідків. Він перерив купу паперів, але так і не знайшов, куди виїхали всі троє. Пошуки захлинались кількістю найманих ними квартир та неточністю даних, наданих поліції.

Алан не чекав від старечі чогось особливого. Жінка бачила Остина о шостій вечора, але він міг бути вдома і через сорок хвилин після вбивства. Втім, все необхідно з’ясувати похвилинно.

Алан зупинився поблизу затишного будиночка, що примостився поміж величавих тополь. Безліч горщиків та ящиків з квітами робили його ще привабливішим. Інспектор піднявся сходами і опинився в під’їзді. Тут було надто чисто. Навіть на кожній площадці висіли картини. Зрозуміло, що сусідів, котрі плюють в ліфтах і голосно кричать в будинках тут ніхто ніколи не любив.

Алан знайшов потрібну квартиру і подзвонив. Відчинивши двері жінка уважно зміряла його, а дізнавшись про мету візита не надто привітно запросила зайти.

— Я хотів би детально розпитати вас про пана Іва, — почав Алан коли вони пройшли до вітальні і зручно вмостилися в крісла. — Що це за людина, які життєві примхи мала, які уподобання?

Жінка принесла пахнючу каву і сіла навпроти Алана.

— Відверто, я зовсім не розумію навіщо вам, поліції, через стільки років копирсатися в цій справі. Наскільки я пам’ятаю, Ів не був причетний до злочину.

— Та не хвилюйтеся. Просто нам необхідно дещо з’ясувати поперед того, як закрити цю справу остаточно. Ми так робимо завжди, коли передаємо справу до архіву.

Стареча відпила кави та посміхнулась.

— А я то думала, що все. Закінчились мої тіпання, все забулося. А воно он, бач, не забули. Що вам сказати, чоловіче? Остин був надто порядною людиною. Ніколи нічого такого собі не дозволяв. Не пиячив, не влаштовував оргій. Ми з ним навіть товаришували. Я йому насіння квітів приносила. У нього вся квартира була в квітах. Шкода, що з’їхав звідси. А зараз — велика людина. Розумник. Таких і потрібно нагору.

— А як він поводив себе, як почувався, коли це сталося? Нервував, пив?

— Пив??? — жінка скептично поглянула. — Ви що? Остин ніколи не пив. Курив. Я тоді його на балконі частіше бачила з цигаркою, аніж з поливалкою. Що не погляну — він там. Слава Богу, це швидко скінчилось. Звинувачення зняли і перед ним вибачилися. Він тоді як заново народився. До мене частенько заглядав, цікавився.

Алан слухав уважно.

— Мені він подобався, — мовила стареча, — та й жінки його любили, і ті, що були у нього — усі красуні. Ну, хоча б Ганнуся — остання, котру бачили перед від’їздом. Казкова фея. Та й почуття в них були справжніми. День у день він з нею зустрічався. Рік я їх бачила, а все як на першому побаченні.

— Пробачте, а коли він з нею познайомився? — зацікався інспектор.

— Та в незабарі, як закінчився процес у суді.

Алан подумки попідкидав цей факт розмірковуючи на що він може знадобитися, але так нічого й не знайшов. Та все ж вирішив витягти з старечі ще щось про цей роман.

— Ну що ви? Це була дуже порядна дівчина. Може хтось і вважав її за повію, так то хіба що людина недалекозора. Хіба то показник, що вона в перукарні працювала? Дехто й вищу освіту має, а розпусниця з розпусниць.

— А перукарню, де вона працювала, не пам’ятаєте?

— Здається, та, що в наступному кварталі.

Алан знав цей салон і сам неодноразово укладав там свою зачіску.

— І наостанок, будь ласка, — чи не тримав Ів домашніх тварин? — поцікавився інспектор.

— Ні, він був чистюля. Він казав, що це його найкраща риса. Хоч би грамулю десь замастився — одразу відмивався.

Алан запам’ятав цю властивість, вона могла пояснити те, що вбивця спішно відмивався на місці злочину, а не намагався змінити одяг.

Інспектор чемно подякував бабусі і вийшов на площадку перед ліфтом. Дістав з кишені диктофон, відмотав плівку назад і ввімкнув: «Пив? Ви що, Остин ніколи не пив», — промовив динамік голосом старечі. Алан перемотав на початок і кинув диктофон у сумку.

Ел чекав у офісі.

— Інспекторе, у мене ціла купа інформаційного сміття для вас. А перше, саме найдрібніше: вас шукає шеф» він шаленіє від того, що ви займаєтесь цією непотрібною справою.

Алан кинув сумку на стілець.

— І це все, що ти хотів сказати?

— Як ви мене не поважаєте. Я, до речі, мав бесіду з одним інженером з центру. Щоправда, він не працював на час загибелі Бруляка, але дещо мені пояснив. Він розповів над чим працював Бруляк. Це був ракетний двигун. Розробка мала на меті вдосконалення моделі старої модифікації. Вся цінність була у відсутності потреби великих витрат на нові програми. І в тих показниках, котрі мав цей двигун. За умов технологічної кризи ідея Бруляка економила мільярди космічному управлінню, вдовольняючи його потреби на кілька років уперед.

У Алана вихопилося:

— Ну нічого ж собі, можу лише уявити, яка премія за цю роботу чекала на нього, якби він закінчив цей проект.