Александр Левченко – Вічний рух (страница 15)

— Інспекторе, — ми її законсервували, — очі співробітника сльозилися як від перевтоми, — можете скористатися нею як завгодно. Звіт ми подамо ввечері.

Алан пожвавішав.

— Чудово! Так, робити тут більше нічого. Залишіть двох вартових, нехай допоможуть старим прибратися. А ми, — звернувся до помічника, — поїдемо. До речі, принесіть мені з архіву, якщо щось знайдете, про цю квартиру. Можливо когось там арештовували, чи хтось переховувався, ну, коротше, ти зрозумів.

— Так, пане інспектор, я лечу в архів. Телефонувати вам у офіс?

— Звичайно, я буду у себе. І ще одне прохання, — Алан звернувся до старшого експерта, — дуже прошу перевести проби в найсприятливіший режим зберігання.

І щоб жодна собака не внюхала. Під вашу особисту відповідальність.

Експерт схилив голову, виказуючи безухильне виконання.

Форсуючи перенасичене автошосе Алан взявся було дочитувати газету, але це не лягло на душу і, втупившись поглядом у вікно, він розмірковував: «Помічник правий. Абсолютно нічого кримінального». Одначе, відчуття занепокоєння вешталося по всіх закутках мозку. Чуття детектива працювало, і хоча не було ніяких результатів, змушувало Алана придивитися до дрібниць цієї справи.

Діставшись до офісу, Алан засів у кабінеті і вже було збирався телефонувати в архів, Елу, як той сам, з печаткою виконаного обов’язку на обличчі, ввалився до кімнати.

— І лише спробуйте сказати, що я не честь і совість нашої епохи. За годину — і така безцінна інформація. Так, і коли підете на підвищення, мене не забудьте, добре.

Обоє посміхнулись.

— Чудово, чудово. Але про підвищення — це занадто. Ця справа на підвищення не потягне. І взагалі, якщо будете видавати мені інформацію під таким соусом — звільню!

Інспектор хитро примружив очі і посміхнувся.

— Шуткую, звичайно, я ж добрий. Ну давайте, що ж там? — Алан взяв дві великі папки з рук помічника.

— В принципі, нічого фантастичного. Перша справа про пограбування. Ваші підозри підтверджуються. Так ось. Сім років тому, ще за старих господарів квартири, хтось заліз до них і добряче почистив. Витягли все, навіть зубочистки, а втім в папці все є. А інша папка з розділу нерозкритих вбивств.

Ел підійшов до вікна.

— Я вами страшенно задоволений, Ел, але ви гарантуєте, що в архіві більше нічого немає.

— В нашому архіві електронний банк даних, інспекторе, і це гарантую не я, а комп’ютер.

— О, звичайно, ми йому довіримося, тим паче, що він теж з класу поліцейських. Я вас відпускаю до завтра, але про всяк випадок будьте вдома.

— Домовились. Я буду вдома. Однак дозвольте вас попередити: пам’ятайте про шефа, ви ж його знаєте. Він не дасть вам більше трьох діб для закриття цього інциденту.

Ел вийшов, тихо причинивши двері.

Інспектор підняв телефонну трубку.

— Алло, це лабораторія? Які результати по сьогоднішнім пробам?

— Пане інспектор, — відповів експерт, що брав проби на квартирі, — я вже давно чекаю вашого дзвінка. Справа в тому, що це сама справжня кров, першої групи з позитивним резус-фактором, помилки бути не може. Перевіряв кілька разів.

Голова Алана пішла обертом, він глибоко затягнувся повітрям і легкий жах огорнув його плечі.

— Дуже дякую за допомогу і маю надію, що ви пам’ятаєте моє прохання, стосовно збереження консерванту. Так, і чекаю на ваш звіт.

Справа ставала набагато серйознішою, ніж здавалось спочатку.

«Добре, це людська кров. Але звідки в такій кількості. Адже це не літр і не три. Щоб заляпати таку квартиру необхідно літрів двадцять, а то й усі тридцять».

Алан стримував всезростаюче напруження. Він переглянув справу про пограбування. Жодного натяку. Нічого подібного. Через тиждень грабіжників арештували. Справу закрили і передали до архіву. Алан відкинув папку на край столу і дістав нову. Ретельно записав усі сьогоднішні події і залишив місце для звіту експертів. Більше писати було нічого. Алан узяв до рук іншу справу про вбивство.

Від початку був звіт поліцейського, який першим опинився на місці злочину. Алан відразу звернув увагу, що події трапились рівно десять років тому. Зрозуміло, чому нерозкритий злочин потрапив у архів. За прийнятим років з двадцять законом, навіть знайшовши вбивцю, його могли не судити через десятилітній термін, який вважався достатнім для виправлення його особистості. За умови, що протягом цих десяти років він не скоїв нічого протиправного.

Далі — опис місця події, яким його побачив інспектор. Алан схилився над дрібним шрифтом, щоб не напружувати зір.

«На столі, у великій кімнаті при детальному розгляді були виявлені органічні фрагменти, ймовірно, викинуті при наскрізному прольоті кулі через тіло вбитого. Уся підлога вимащена кров’ю, заляпані також стіни й меблі. Кров розбризкана хаотично, здогадно, внаслідок опору вбитого нападнику. Далі кров’яна стежка виходить у коридор і уривається біля входу до другої кімнати. Посеред якої виявлена величезна кров’яна пляма, що свідчить про падіння убитого в цьому місці. Від місця падіння до ванної кімнати веде широка кривава полоса, що в свою чергу говорить про перетаскування трупа. При вивченні ванної кімнати виявлено тіло вбитого з двома кульовими пораненнями в серце і голову. А також часточки головного мозку і черепної коробки знаходяться на підлозі і в дальньому кутку під раковиною. Стіни усюди заляпані кров’ю. Формулюючи висновок можна з повною переконаністю констатувати, що убитий був смертельно поранений в серце тоді, коли знаходився спиною до столу у великій кімнаті.

Після чого йому все ж вдалося втриматися на ногах, і якийсь час боротися з нападником. Не можна обійти увагою факт поведінки убивці, котрий після першого пострілу не продовжував стріляти, а пішов у рукопашну. Ймовірно, що під час боротьби нападник випустив з рук пістолета. Поранений просунувся по коридору і біля дверей до другої кімнати його і наздогнав убивця. Не виключено, що тут він оглушив жертву і втягнув до ванної кімнати. Мабуть тут убивця не задовольнився результатом своїх дій і добив жертву пострілом у голову.

Додаткові висновки.

Речі та коштовності не взяті. Відбитки пальців не виявлені. Аналізуючи особистість убивці можна сказати, що це був не професіонал, погано володіючий своїми емоціями та волею. Одначе, цілий ланцюжок деталей свідчить що вбивця був людиною надзвичайно поміркованою. Відсутність крові у раковині, свідчить про те, що нападник змивав її з себе, тому одяг повинен мати сліди злочину.

Зброя.

Постріли зроблені з револьвера системи К-666, що підтверджується лабораторними аналізами. Калібр ствола — 9 мм, що в свою чергу пояснює кількість втраченої вбитим крові».

Алан прикрив очі рукою.

«Господи, яке жахливе співпадіння, а втім, де ж тут співпадіння? Це, схоже, є те саме, що підсвідомо підказувала інтуїція. Але, як, ну як? Вона лилась нізвідки, з порожнечі».

Інспектор знов схилився над описом.

«Убитий.

Артур Бруляк, 35 років, інженер Національного центру космічних досліджень. Неодружений. Зріст 170 см. Розмір взуття — 43. Обхват грудей — 100 см. Обхват талії — 78 см. Обхват стегон — 98. Розмір — 48. Остання посада — керівник проекту створення ракетного двигуна нової модифікації, автором котрого був сам».

Нижче була приклеєна фотокартка вбитого.

«М-да, не розженешся, — Алан прикусив губу, — хоча ну що можна додати до життя вченого-одинака».

Алан відчував, що клубок до розв’язки у нього в руках, але як його розплутати?

«Вбивця нічого не взяв. Вбивав непрофесійно. Щось знав цей Артур Бруляк. І хтось цього дуже боявся. Виходить, Бруляк знав таємницю цієї людини, і ця людина, зрозуміло, боялася. А просто з боязні вбити неможливо. А вбили Бруляка, тому що він заважав. Заважати вбивці він міг у випадку, ну хоча б у просуванні по службових щаблинах. Так. Необхідно перевірити співробітників».

Алан швидко перегортав підклеєні сторінки справи. «Так… так… ось де!»

Підозрювані:

«Вислухавши всіх рідних та знайомих вбитого слідство не визнало будь-яких суттєвих причин для притягнення їх до відповідальності.»

Далі йшов перелік знайомих Бруляка і обставини, виправдовуючі їх. Алан пробіг очима по мотивуванням і зупинився на останньому: «Є алібі». Алан перегорнув кілька сторінок з фотокартками друзів та знайомих убитого і все ж таки знайшов опис алібі. Воно звичайно було залізне. За якогось Остена Іва поручились чотири свідки, протоколи котрих додавались. З них випливало:

«Остен Ів, інженер Національного центру космічних досліджень. Посада — заступник керівника проекту створення ракетного двигуна нової модифікації.

Серед знайомих Бруляка численні працювали у цьому Укркосмоцентрі, але не настільки поряд з ним. І хоча це мало про що говорило все ж Алан ухопився за цю нитку. Він почав ретельно вивчати дані свідків. їх було троє. Остен того вечора запросив їх на гостини, пограти у преферанс і випити коньяку. Прийшовши до нього о пів на п’яту вони пробули там до одинадцятої години. Алан звернув увагу на ту особливість, що Остен запросив людей не зовсім близьких — співробітників. Свідчення таких людей завжди набагато цінніші, тому, що вважається, що вони не надто зацікавлені. І крім того, саме таку зустріч можна пояснити дефіцитом спілкування; скучили, мовляв, до того ж усіх чотирьох бачила стара сусідка, яка заходила до Остена о шостій годині. Алан перегорнув справу назад і знайшов висновки експертів, щодо імовірного часу вбивства. Смерть наступила біля п’ятої години вечора. Бруляк не вийшов на вечірню зміну і адміністрація одразу забила тривогу. Зіставивши свідчення Алан зрозумів, що десять років тому за даних подій він би й сам не знайшов виходу з цього замкненого кола. Але зараз, коли є факти цієї жахливої кровотечі, котра так подібна за всіма показниками з описами вбивства Артура Бруляка, інспектор знав точно — таких збігів обставин не буває. І мало того: формула крові убитого: О (І) Rh+. Аналіз консерванту у квартирі: О (І) Rh+.