Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 99)

П а в л о. Я з міністрами зустрічався. П’ють горілку так, як ми. От що, ти б червоного перцю...

Пилип. Тільки подумали, а ми — ось. (Витягнув з ящика пляшку. В ній всередині струнок червоного перцю.)

Входить Стеша, поставила графин з водою, вийшла.

Павло (взяв пляшечку з ліками). Треба ліки прийняти. Наілий в стопку води.

Пилип (взяв стопку). Павле Софроновичу... Павле Софроновичу...

Павло. Що з тобою?

Пилип. Карайте, але не можу виконати ваше прохання. В таку святу посудину лити просту воду. Дозвольте!..

Павло. Лікарі заборонили. Не можна.

Пилип (ховає в ящик горілку). Серце, серце! (Наливає воду.) Жаль.

Павло (випив ліки). Що нового?

Пилип. Учора слухав по радіо «Голос Америки» ³. Серйозні діла в світі творяться, Павле Софроновичу.

І які небезпечні. Ми тут все видобуток, видобуток, а як послухаєш...

Павло. А нащо ти їх слухаєш? Брешуть, шукають дурнів. Чи, може, ти в дурні записався?

Пилип. Брешуть, дуже брешуть, а для інтересу послухать цікаво. Що не кажіть, а живемо ми — день від дня не одрізниш. Видобуток, видобуток. Трафарет!

Павло. Трафарет, кажеш?

Пилип. Трафарет.

Павло. А вчора, Семененко?

Пилип. Що?

Павло. Моя теща, Оксана Андріївна, кажуть...

Пилип. Правда, правда.

П а в л о. Як це сталось?

Пилип. Зайшов я в їдальню. Порядок! Шахтарі обідають, тільки в кутку ваша теща щось голосно говорить. Я підійшов. Вона: «Ось хто таким борщем годує шахтарів». Я, пам’ятаючи, що Оксана Андріївна ваша теща, відповів їй ввічливо: «Не подобається вам наш шахтарський борщ, готуйте вдома». Ну, що тут такого я сказав?

Павло. А вона? (Стримує сміх.)

Пилип. Тарілкою мене по голові — раз. Тарілка — на шматки. Бачите? (Показав на голову.)

Павло. А шахтарі — що?

Пилип. Не дали мені й слова сказати. Я жертва наших труднощів. Жертва!

П а в л о. Труднощі труднощами, а скарг на тебе багато. Чого у сусідів пристойно готують? Чого ти сидиш? Поїхав би в колгосп, з неба не впадуть харчі. Я тебе попереджаю. Душу витрясу. Набридло мені скарги слухати.

Пилип. Не хвилюйтесь... Серце... бережіть серце.

П а в л о. Ти б хоч раз у шахту спустився і подивився, як робить шахтар.

Пилип. Розіб’юсь,— все, що в моїх силах, зроблю.

Павло. Попереджаю востаннє. Ще одна скарга —

і вижену.

Задзвонив телефон.

(Бере трубку.) Слухаю. Коли? Хоч і зараз. Заходьте. (Кладе трубку.) Макар Іванович з своєю гвардією. Треба піджак одягнути. (Встав, пішов у другу кімнату.) Як з квитком на поїзд?

Пилип. Буде. За годику обіцяли видати.

Павло ввійшов.

Дозвольте на вокзал?

Павло. Скільки коштує квиток?

Пилип. Сто двадцять.

Павло. Одержуй. (Дає гроші.) А це? (Показує на ящик.)

Пилип. Дурниця, Не турбуйтесь. Це наше діло.

Павло. Як?

Пилип. Грошики вам на курорті будуть потрібні. Лікування, лікування... Куди не повернешся — шашличок, кахетинське. Не турбуйтесь. Проведу по їдальні. Це вже моя справа. Трафарет.

П авл.о. Скажи, скільки коштує все це, щоб знав, за що тобі дякувати.

Пилип. Що ви, для , вас я на все готовий. Дурниця. Ящичок цей. сімсот п’ятдесят карбованців. Не турбуйтесь. Проведемо.

Павло. Ось що! (Відраховує гроші.) Одержуй сімсот п’ятдесят карбованців і завтра здавай справи. Зрозумів? (Дав гроші.)

Пилип. Павле Софроновичу, та ви... та я... пожартував.

Павло. Геть, падлюко, геть!

Пилип вибіг. Входить Стеша.

Стеша. Рудий Кіндрат прийшов:

Павло. Клич.

Стеша вийшла. Входить Кіндрат.

Кіндрат. Доброго здоров’я, Павле Софроновичу.

Павло. Здорово, Кіндрате Карповичу! Сідай. Відпочиваєш сьогодні?

К і н д р а_;т. Відпочиваю.

П а в л о. Ну і костюм же в тебе! Да. Хороший. Ти в ньому просто як жених. Чи не закохався?

К і н д р а т. Ні.

Павло. Щось не віриться!

Кіндрат. Кохати можна тільки раз, Павле Софроновичу.

Павло. Ну, це не вірно. Жінка померла, чого тобі ходити одному.

Кіндрат. Я звик. Давно один ходжу. Який гарний портрет!

П а в л о. Це Ольга місяць тому фотографувалася у Києві. Що, постаріла Оля, правда?

Кіндрат. Ні. Така, як і була...

Павло. Ну, ти, мабуть, недобачаєш... А знаєш, длй чого я тебе викликав?

Кіндрат. Ні.