Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 61)

Степан. Я вас слухаю.

Галя. Знайомтесь — батько мій.

Галушка. День добрий!

Г а л я. А це наш...

Довгоносик (перебиває). Филимон Филимонович Довгоносик.

Г алушка. Дочка розказувала, що мотоцикл у вас...

Степан. Зіпсувався.

Г алушка. Прошу, сідайте.

Сідають коло столу.

Завтра ми вас доставимо в район, а там справлять. Галю, виносьмо щось перекусити — чоловік з дороги дальньої, та й нам не завадить чарчину перекинути.

Галя пішла в хату.

Значить, ви шофер самого обкому партії і, мабуть, їздите з секретарем, га?.. їздили?

Степан. їздив, аякже...

Галушка. От добре, що я зустрів вас. Галю, Галю, візьми графин великий, бо в нас розмова буде довга!.. Чуєш? Галя (з хати). Добре.

Г а л у ш к а. Скільки получаете на службі? Довгоносик. Ненормований день?

Степан. Так.

Довгоносик. Сімсот п’ятдесят плюс калим?

Г алушка. А що це калим?

Довгоносик. Підвезе кого-небудь, щоб ніхто не знав, наліво, значить.

Степан. У нас цим не займаються.

Довгоносик. Брось. (Ударив по плечу.) Я вашого брата знаю, нема такого шофера, щоб не вів комерції: коли не калим, то деталями торгує.

Галушка. І чого ти присікався до чоловіка? Кожен у своєму ділі веде комерцію, як може... Кожен хоче мати цвітущу жизнь...

Галя виносить графин, Параска — тарілки.

Це моя жінка, Параска, а це, Парасю, отвєтственний шофер з області, наш гість.

Степан мовчки вітається.

Параска. Прошу. Наливайте.

Галя йде до хати.

Г алушка. Будьмо.

П’ють, закушують.

Параска. Як воно в городі, не чути, з матерією буде колись краще чи ні?

Степан. А що, у вас дуже велика недостача? Параска. Хвалити бога, Филимон Филимонович дістає, тільки дорого. І коли воно божеська ціна буде на крам? Степан. А почому платите?

Параска. Коли що в крамниці коштує сто, ми платимо сто п’ятдесят, а то ще й більше.

Степан. Нащо ж ви платите так дорого?

Довгоносик. Ідіть купіть за державну ціну, будете два дні стояти. Мого одного агента недавно баби в черзі побили так, що три дні лежав.

Г а л у ш к а. А, що там дорого, аби було. Який дорогий товар, що привозить Филимон, а розбирають в одну хвилину. Що не кажіть, а грошики в кожного є, і жизнь у нас цвітуща. Вип’ємо ж за цвітущу жизнь.

Всі цокаються.

Степан. На трудодні багато грошей одержали?

Галушка. Та ні, у кожного є дві-три корови, телята, бички, садиби кожен приспособив для города, значить, на продаж. Таку агрикультуру запровадили в садибах, що з кожного клаптя землі беруть, аж вдивительно, по кілька, раз. В курсі дєла... Повірите, такі в нас усі агрономи в себе на садибах, що й світ не бачив... В курсі дєла...

Параска. Раніше було гірше; а два роки тому Филимон Филимонович відкрили у вас в городі на базарі магазин нашого колгоспу, то діло пішло так організовано! За ваше здоров’я, Филимоне Филимоновичу!

П’ють.

Г алушка. Твоє здоров’я, Филимоне!..

Довгоносик. Дякую. Я для цвітущого колгоспного життя здоров’я свого не пожалкую. Діло велике, треба знати, коли продати, яку ціну встановити, коли її підняти.

Г алушка. Золото, а не чоловік. Усе робить, усе дістане, що хочеш...

Степан. Не може бути?..

Довгоносик. Хочеш одріз добрий на костюм, у тебе, я бачу, неважний, дам записку до мого агента в області, і зразу будеш мати по твердій ціні, без комісійних.

Степан. Давай, дякувати буду.

Довгоносик (пише). На, і знай наших. Колись підвезеш у місті.

Степан. А підвезу, неодмінно підвезу.

Г алушка. Слухай, товаришу отвєтственний шофер. У мене до тебе просьба є: чи не можеш ти передати від мене листа секретарю обкому? Га? Ти ж його, мабуть, побачиш...

Степан. Чого ж, з радістю. Щось просити хочете в секретаря?

Галушка. Та ні.

Довгоносик устав.

Ти.ж куди?

Довгоносик. Ви ж знаєте, папашо, я політики не люблю. Ми люди тихі, це діло не нашого розуму. (Пішов.)

Г алушка. Золото, а не чоловік. Одна біда — не любить політики. Такий тихий, такий уже смирний.

Степан. А видно...

Галушка. Так от, товаришу отвєтственний шофер. Бачиш — ото хата мого сусіди. Там живе голова колгоспу «Смерть капіталізму», Часник. Дуже вредний чоловік. Він кар’єрист, усе за рекордами гониться і, правда, набрав їх багато, і по тваринництву, і по технічних культурах, але по зернових ніяк не може узяти. У мене діло стоїть краще. От він мені й заздрить і всякі капості робить, людей підбурює, агітацію розводить і пише на мене доноси... Одне слово, себе виставля, як дуже ідейного, а справді він трохи той, помєшаний на рекордах. Що ж він зробив?.. Наказав одному трактористові, щоб той йому дав світовий рекорд. Той пошкрябав зверху великий лан і дав світовий рекорд. Про це в усіх газетах напечатали, а вродила на цьому лану нужденна пшеничка. Тоді він свого сина, комбайнера, ставить на цей лан і каже йому: «Дай світовий рекорд, бо з хати вижену». Син як рвонув, так у нього комбайн, як автомобіль, бігав по лану. От син його теж дав світовий рекорд. Знову в газетах почали печатати...

Степан. Так що ж, у нього пшениця погана, все так було зорано?

Галушка. Ні, він же для себе не дурний. В курсі дєла. У нього добра пшениця. Це тільки на тому лану, де наказав поставити рекорди. Так от я про це й хочу написати секретарю, бо чув, що Часника за рекорди хочуть до ордена приставити, з району така чутка пішла.

Степан. Напишіть, а я передам.

Довгоносик виносить патефон, ставить пластинку.

Галушка. Я поштою не хотів посилати. Писав я вже про це в район, але там поклали під сукню в канцелярії. Так воно може бути і в обкомі, краще буде, коли до рук передати, а я тобі за це десятку дам.

Степан. Що ви, я це зроблю безплатно...

Патефон грає.

Довгоносик. Бери, бери... не стісняйся...