Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 5)

Тріумфальний успіх «Платона Кречета» на сценах численних театрів Радянського Союзу, досвід роботи над образом позитивного героя сучасності надихнув Корнійчука на іншу відповідальну творчу працю — п’єсу про В. І. Леніна «Правда», яку вігі написав до 20-річного ювілею Жовтневої революції. Свого часу в бесіді з молодими письменниками М. Горький вказував їм на постать «історичної, але небувалої людини, Людини з великої літери» — вчителя революційного права робітничого класу. «Ось цей учитель, діяч, будівник нового світу і повинен бути головним героєм сучасної драми» ³,— говорив він.

Не одразу драматург наважився ввести в сюжет п’єси образ Ілліча: він мав намір показати вождя революцЦ^тількі* в фиьаді, ке вкладаючи в його уста слів. Та в процесі роботи над «Правдок», зустрічаючись з робітниками

Ленінграда, старими більшовиками, слухаючи їхні розповіді про Леніна, а водночас і побажання, щоб образ вождя був діяльним, щоб можна було почути слово Ілліча, змінив свої плани. Письменник вивчав архівні матеріали, спогади соратників Леніна, заглиблювався в його твори. Внаслідок тривалого й всебічного осмислення теми Корнійчук віднайшов шлях, найближчий йому як письменникові — вихідцеві з народу — і иайвідповідніший правді образу: показати перш за все органічну рису Володимира Ілліча — його демократизм.

У розкритті цього задуму особливо стала в пригоді драматургу його схильність до поліфонії, багатопланової композиції, здатність органічно поєднувати в одному драматичному творі різні стильові нашарування — трагічний 1 героїчний з жанрово-побутовим і ліричним, психологічно проникливий і романтично піднесений з гротескно-сатиричним. Значна роль у драмі відводиться масовим сценам, які відбуваються на великих сценічних площинах — залізничній станції, біля солдатських казарм, у Зимовому палаці, Смольному — і природно поєднується з побутовими епізодами.

Фабула п’єси побудована на досить вживаному літературному прийомі: мандрах героя у пошуках істини. Головний герой український селянин-бідняк Тарас Голота пройшов добру школу класового виховання в окопах імперіалістичної війни. Отримавши на фронті Георгіївського хреста, збагнув, що землі й волі там не здобуде. А повернувшись до рідного села, побачив, що обіцяна урядом Керенського свобода — не для простого народу. Пересвідчившись, що буржуазна революція нічого не дала народу, що «ці революціонери для себе царя скинули», а «мужиків продали панам надовго», він вирушив у світ шукати свою, мужицьку правду.

Використовуючи постать Тараса Голоти як засіб поєднання різнопланових і різномасштабних подій п’єси, драматург створює багатобарвну картину становища країни напередодні Жовтневої революції, показує глибоке класове розшарування, гострі соціальні проблеми, що вимагали невідкладної розв’язки. Представник народу Тарас Голота послідовно оволодіває політичною наукою, дедалі глибше сприймає ленінські ідеї, де знаходить відповідь на свої досі безуспішні шукання і прагнення. Логічним завершенням політичного прозріння Тараса є епізод у Смольному, коли, готуючись із загоном балтійського робітника Кузьми Рижова йти на штурм Зимового палацу, він просить Леніна записати його до партії більшовиків.

Драматург змалював виразний національний характер українського хлібороба — волелюбного, працьовитого, гордого, дотепного й кмітливого. В умовах революційного передгроззя, в обстановці нової історичної ситуації традиційний образ селянина збагачується новими якостями. Образ Голоти послужив письменникові ключем для розкриття іншого провідного образу драми — Володимира Ілліча Леніна.

Сценічна дія Леніна у п’єсі «Правда» не гака вже й тривала: він з’являється лише в кульмінаційний момент у другім картині третьої дії та у фіналі, але образ вождя революції постійно присутній в усій ідейно-сюжетній тканині твору. Автор досягає цього завдяки вдало дібраному художньому принципу контрастного протиставлення й опосередкованого наблчження.

Драматург тільки в кінці п’єси зводить віч-на-віч своїх провідних героїв» але протягом всього сценічного життя Тарас Голота перебуває у силовому полі ленінського впливу, поступово наближаючись до епіцентру — до особистої зустрічі з Леніним.

Хоч безпосереднє зображення Леніна в п’єсі досить лаконічне, постать його змальовано виразно. Ми бачимо Леніна у Смольному перед вирішальним штурмом Зимового палацу, де засів Тимчасовий уряд. Ленін — енергійний і діловий, впевнений у перемозі, мого розпорядження чіткі, змістовні, сповнені внутрішньої напруги, він легко і невимушено знаходить спільну мову і з пролетарем, і з селянином, і з моряками-б-алтійцями. Корнійчук змальовує Леніна мудрим і далекоглядним державним діячем і політиком, який ясно усвідомлює свою відповідальність, оперативним і стратегічно мислячим керівником революційного повстання.

Сам Корнійчук скромно оцінював створений ним образ, вважаючи п’єсу «Правда» тільки підступом до розробки такої важливої теми. І справді, цей первісток української Ленініани не позбавлений елементів схематизму. Та велика сила впливу на глядача перших драматичних творів із сценічним образом Леніна, колосальний успіх акторів у ролі вождя революції (а в «Правді» Леніна грали такі: визначні митці, як М. Штраух, А. Бучма, М. Крушельницький), схвальні відгуки Н. К. Крупської⁴, яка вважала образ Леніна в «Правді» (у постановці московського Театру Революції) значним поступом автора й театру,— свідчать про те, що перші спроби, зокрема п’єса О. Корнійчука, були на той час досягненням радянської драматургії, давали простір для подальших різносторонніх пошуків художніх засобів змалювання «історичної, але небувалої Людини» — Володимира Ілліча Леніна.

П’єси «Правда» і «Загибель егкадри» разом з наступним твором Корнійчука — народною драмою «Богдан Хмельницький» (1і938), в якій він оспівав волелюбний дух українського народу, що в союзі з братнім російським народом¹ боронив свою незалежність і визначав свою державність, становлять нечисленний, але художньо вагомий доробок письменника в галузі історичної І ГерОЇКО'ревОЛЮЦІЙНОЇ тематики.

«Правда» була першим твором Корнійчука, виконаним на замовлення. Йому запропонували взяти участь у закритому конкурсі. Відтоді письменник звик орієнтуватися на офіційну ідеологічну, партійно-державну установку, що й живило раз за разом тематику ного сучасних п’єс. Не без такої орієнтації, власне, було створено й історичну драму «Богдан Хмельницький»,, коли постало питання про потребу нового тлумачення постаті знаменитого гетьмана України в противагу давнім оцінкам буржуазної історіографії. П’єса, а потім і однойменний фільм І. Савченка, крім прямої функції переоцінки діяльності Хмельницького, несли потужний художньо-емоційний заряд відтворення мужньої боротьби українського народу за своє національне визволення, були вчасним словом про його суспільну самосвідомість.

Сучасність і злободенність, політична актуальність притаманні усім, наступним творам драматурга, в яких він дедалі більше утверджувався як творець оригінальних, життєво переконливих народних характерів.

У цей час на повну силу розквітає його комедійний талант, його здатність гострим дотепним словом, в багатобарвному художньому образі висміяти недоліки, затаврувати зло. Власне, й попередні твори драматурга — при усій їх жанровій віддаленості від комедії, не обходились без таких художньо необхідних і життєво виправданих вкраплень гумору й сатири. Досить згадати колоритну пару кочегарів революції Фрегата і Палладу з їх уїдливим сарказмом щодо контрреволюційного офіцерства та матроською, галантністю — до Оксани; безпардонно підлого нахабного кар’єриста Аркадія та його тупоумну покровительку чинушу Бочкарьову; бездумного самозакоханого балакуна і позера Корейського, мудро лукавого дотепника запорозького дяка Гаврила з хрестом за пазухою і пістолем за поясом.

Засоби гумору і сатири, драматургічно виграшні прийоми полярного протиставлення персонажів, розвінчання негативних явищ «машиною логіки», за висловом Ю. Олеші, лишаються й надалі на озброєнні О. Корнійчука, коли він вдається до інших ситуацій, інших конфліктів, породжеиих у наш час, коли відсутні класові антагонізми, але існують і будуть існувати суперечності (і не лише комедійні, до яких звертався драматург, а й трагічні) реального поступу життя, яке завжди супроводжується боротьбою нового зі старим, відживаючим (як відомо, «некласові» антагонізми обернулися народові мільйонами невинних жертв часів сталінського режиму).

Гумористичною комедією Корнійчука «В степах України» (1940* друга редакція — 1963), відзначеною Державною премією, розпочинається новий жанрово-тематичний напрямок його творчості. У ній драматург,— як ми нині розуміємо, з явним випередженням життєвих обставин і зайвим оптимізмом,— показав боротьбу за комуністичну свідомість в конкретних умовах колгоспного села передвоєнних років,коли на порядку дня постало завдання економічного й організаційного зміцнення артілей. І якщо* в проблематиці п’єси він опинився в ролі поспішного ілюстратора відповідних партійних рішень, то в змалюванні художніх образів виявив усю багатобарвність свого комедійного таланту. В яскравих художніх образах драматург змальовує, як передові колгоспники, наділені почуттям господарської відповідальності і за землю, на якій вони живуть, і за людей, які мусять дивитися вперед, виступають проти пережитків власницької психології (за сталінськими настановами, тільки так на той час, та й довго ще по тому, як були створені колгоспи, розцінювалась робота в особистому присадибному господарстві).