Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 212)

1934 p.— режисер К. Кошевський, художник І. Федотов, композитор

Н. Пруслін; виконавці: Ю. Шумський (Платон), О. Ватуля (Берест), Г. Борисоглібська (Марія Тарасівна), Т. Юра (Бублик). Наступного року (березень 1935) газета відзначила соту виставу п’єси у цьому театрі. Б. Степанов у книзі «Юрій Шумський» відзначав, що «зовнішній малюнок ролі Платона, чисто професійні ознаки (як вправно одягав халат, неквапно потирав руки після операції, скупість рухів, ледь зігнута спина) виконавець запозичав з невичерпної «книги життя», із знайомства з медиками О. Богомольцем, М. Стражеском, херсонським лікарем

Бонч-Осмоловським. Та головне — він відповідально, як хірург до операції, ставився до розвитку і життя образу. Ю. Шумський — Платон був у постійному творчому пориванні. Вражаюче правдивою була сцена гри на скрипці, коли актор всю пристрасть душі вкладає у мело^і дію: співає не лише скрипка в руках хірурга, співає вся істота закоханого Платона. Тонкий художній прийом у сцені з обмеженим текстом, який, до речі, був непотрібний акторові, характеризував ліризм Платона, безпосередність, молодість його почуттів і поетичне серце» (Степанов Б. Юрій Шумський. К., 1971, с. 112).

Схвальну оцінку дав рецензент С. Гец виконавцю іншої центральної ролі — голови виконкому Береста. Це один з небагатьох, справді повнокровних художніх образів більшовиків у радянській драматургії. С. Гец підкреслював, що в п’єсі Корнійчука герой у виконанні О. Ватулі не схема, не «шкіряна тужурка», а жива людина, що в образі Береста драматург зумів показати риси ленінського стилю в роботі, «поєднання американської діловитості з революційним розмахом», і Ватуля тонко відчув усі якості Береста, зумів для них знайти яскраві сценічні фарби. Постановник К. Кошевський збагнув основну жанрову особливість п’єси — її ліризм — і в цьому плані побудував усю виставу. «Платон Кречет», відзначав автор статті, значна віха у житті театру Франка, перемога радянської драматургії (Гец С. Етапна вистава. «Платон Кречет» О. Корнійчука в Театрі ім. І. Франка.— Літературна газета, 1934, 26 грудня).

З великим успіхом ішла п’єса в Харківському державному ордена Леніна Українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка (прем’єра відбулася 5 лютого 1935 p., режисер Б. Тягно, художник Н. Шифрін, композитор Ю. Мейтус; в ролі Платона — А. Бучма, Ліди — Н. Ужвій, Береста — І. Мар’яненко, Бублика — М. Крушельницький). За три місяці — з лютого по травень — театр показав 100 вистав.

П’єса у постановці Б. Тягна була позитивно оцінена пресою — і республіканською, і союзною: відзначалися глибокий ліризм, тонкий гумор, філософська глибина, через які режисер розкрив головну ідею твору. Виставу було показано на IV Міжнародному театральному фестивалі (Ленінград, 1935). Платон у виконанні А. Бучми—оригінальний багатогранний образ радянського вченого, що вийшов з робітничого середовища і піднявся до вершин науки. Образ лікаря Терентія Йосиповича Бублика у виконанні М. Крушельиицького критика одностайно визнала шедевром акторської майстерності. Переконливо створив образ «майстра життя» — чуйної, душевно багатої людини комуніста Береста І. Мар’яненко. Актор розкривав одну по одній окремі риси, а через них — багатогранний характер героя, органічне поєднання в ньому партійної принциповості і вимогливості з широтою натури і щирим людським теплом (див.: Тернюк П. /. Іван Мар’яненко. К., 1968, с. 160).

У 1935 р. п’єсу побачили глядачі Москви і Ленінграда, Тбілісі і Баку, Куйбишева і Хабаровська, Астрахані, Новосибірська, Архангельська, Севастополя, Орла, Курська, Челябінська, Смоленська, Брянська, Казані, Ульяновська, Воронежа, П’ятигорська, Омська, Ярославля, Горького, Тули, Свердловська, Пензи, Іванова, Магнітогорська, Петро-павловська-на-Камчатці та ін. Не спадав інтерес до неї і в 1936—1941 pp., коли, театральні колективи багатьох республік взялися за її постановку у перекладі на мови народів СРСР.

Водночас «Платон Кречет» — перший твір молодого письменника, який переступив кордони нашої країни. 1936 р. п’єсу ставили у Празі, а пізніше — в Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, КНДР, В’єтнамі, Японії, Австрії, Фінляндії.

Значною мистецькою подією стала постановка «Платона Кречета» у МХАТі (прем’єра відбулася 13 червня 1935 p., режисер І. Судаков, художники А. Гончаров та Л. Попов; у ролі Платона — Б. Добронравов, Ліди — А. Степанова, Береста — В. Топорков).

Яскравий, самобутній талант Корнійчука одразу відчув і високо оцінив художній керівник цього уславленого колективу В. І. Немирович-Данченко. Восени 1934 р. він запросив молодого' драматурга до себе додому, щоб ознайомитися з п’єсою. Читав «Платона Кречета» О. Корнійчук українською мовою, оскільки не було ще перекладу. Прослухавши твір, Немирович-Данченко сказав: «Приймаю. Благословляю вас, завтра будете читати п’єсу акторам» (Богуславська 3. Драматург і театр. К., 1971, с. 41).

І згодом у незакінченому листі «Про драматургію О. Є. Корнійчука» він писав: «У природі театру, в так званій сценічності, є ще якісь нерозкриті таємниці. Є особливе почуття театру, почуття театральної емоції, почування природи театру, без яких немає драматурга. Величезною мірою володіє ним ваш, а тепер і наш Корнійчук. Він мислить сценічними образами, його сміх театрально захоплюючий, його сльоза хвилює при найменшому натяку, його замисли легко оволодівають увагою глядачів і стають рідними, близькими його переживаннями. При цьому Корнійчук зберігає всю глибину національних рис, м’якість, ласкавість до людей та їх драм» (Немирович-Данченко В. И. Статьи. Речи. Беседы. Письма. М., 1952, с. 390—391).

Влучні міркування про поетичну й жанрову структуру п’єси, які визначили характер її сценічного прочитання у МХАТі, наводить російський дослідник В. Сахновський-Панкєєв, цитуючи статтю режисера

І. Судакова: «Платон Кречет» явно написаний автором не без урахування реформи, здійсненої А. П. Чеховим в усій світовій літературі. Не побоявшись побудувати низку сцен своєї нової п’єси в плані інтимного інтер’єру, О. Корнійчук зумів зберегти і в цій буденній побутовій драмі ту ж атмосферу героїзму, що й в «Загибелі ескадри» (Сахнов-ський-Панкеєв В. На братній сцені. Українська п’єса в театрах народів СРСР. К., 1972, с. 66—67). Режисер особливо наголошує, що драматург так опоетизував буденний побут, так правдиво розкрив його зовсім не буденний радянський зміст, що змінив традиційне уявлення про побутову п’єсу.

На сцені МХАТу психологічна драма О. Корнійчука знайшла глибоке втілення. Як ІО. Шумський і А. Бучма були блискучими виконавцями головної ролі у виставах Київського театру ім. І. Франка та Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка, так Б. Добронравов створив неперевершений образ молодого радянського інтелігента — плоть од плоті свого народу.

«Спектакль «Платой Кречет»,— пише дослідниця сценічної історії творів драматурга в московських театрах 3. Богуславська,— звучав зі сцени МХАТу як гімн новій людині і її боротьбі, як символ високої соціалістичної гуманності представника радянського суспільства. Атмосфера простоти і поезії, зігріта теплотою і щирістю людських відносин, панувала в спектаклі, та атмосфера, яка, як говорив постановник спектаклю І. Я. Судаков, виникає завжди «біля живого, гарячого діла» (Богуславська 3. Драматург і театр, с. 53).

Виставу «Платон Кречет» мхатівці поновлювали неодноразово і після війни: у 1946 і 1954 pp., нову редакцію у 1964 р. В 1941 р. постановою Раднархому СРСР О. Є. Корнійчуку за п’єсу «Платон Кречет» було присуджено Державну премію СРСР першого ступеня.

Подається за вид.: Корнійчук О. Зібр. творів. У 5-ти т., ті, с. 240—286.

¹ «Дивлюсь я на н е б о...» — українська лірична пісня на словз М. Петренка, музика В. Заремби.

² «О й не шуми, луже...» — українська народна пісня.

³ «Ш ирока страна моя род на я...» — перший рядок «Пісні про Батьківщину» на слоаа В. Лебедєва-Кумача, музика І. Дунаєвськ®г®.

ПРАВДА

П'єса на 3 дії, 6 картин

Вперше надруковано у вид.: Корнійчук О. Правда. К.— X. 1937; тоді ж з’явився і переклад російською мовою (літературний варіант), виданий на склографі на правах рукопису тиражем 1000 прим. (М., 1937); п’єса також вийшла масовим виданням у перекладі І. Круті (М.— Л., 1939 p.). Написана 1937 р.

Цікава історія створення п’єси. У період підготовки до святкування двадцятиріччя Великої Жовтневої соціалістичної революції Корнійчук разом з кількома іншими письменниками був запрошений взяти участь в конкурсі на кращу п’єсу до цієї дати. Пізніше драматург згадував: «Пам’ятаю, якось — це було напередодні двадцятиліття Жовтня — мене запросив до себе Платон Михайлович Керженцев, що керував справами мистецтва, і запропонував написати п’єсу, в якій було б створено образ Володимира Ілліча Леніна. Я був ошелешений, вражений цією пропозицією, яка здалася мені спочатку, не приховаю, просто-таки фантастичною. Потім я довідався, що таку пропозицію одержали К. Треньов, М. Погодін, О. Толстой. Через якийсь час здійснилось чудо з чудес — на сцені зазвучав голос живого Леніна, мільйони глядачів побачили в ряді п’єс велику людину такою, якою вона була в дійсності. Це стало величезною подією не лише в житті театру, а й у житті мільйонів глядачів» («Вопросы литературы», 1966, № б, с. 91).