Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 180)

Варвара (тихо співає).

Як була я маленька, колисала мене ненька ², а як стала підростати, стали хлопці колисати.

Касян чхнув два рази. Василина підійшла до нього, поди шиша., мер'

таеться.

Василина. Спить. Так обличчя у нього змарніло.., Майже не їсть.

Варвара. І я не їла, коли мого чоловіка якась ішд-люка совратила в командировці і він утік від мене... аж іш Сахалін.

Василина. Ого!

Варвара. Дивилась на карті. От так (показує) край світу, а трошки нижче Сахалін. Я рік не спала. Думала, збожеволію. Ніякі ліки не помагали. А тепер видужую. Приймаю, тільки між нами, гіпноз.

Василина. Що таке?

Варвара. Гіпноз. У нас один чоловік об’явився, читає лекції про гіпноз по клубах. Афішу має з своїм портретом. Такий мужчина красивий і делікатний. На гітарі грає, а голос... Кращий, ніж у Мусліма Маго-маєва ³.

Василина. Як він лікує?

Варвара. Гіпноз. Але не всіх, ні. Строгу рекомендацію треба мати і щоб нікому ні гу-гу.

Василина. Чи не покликати його до Касяна, га?

Варвара. Я б могла дати рекомендацію. Правда, добре бере, але, щоб ти бачила, як Альфред Никифорович після сеансу втомлюється... Аж чуб мокрий у нього.

Василина. Хіба мені грошей жаль? Як же він лікує?

Варвара. Божественно! У нього, окрім мене, лікується дружина директора універмагу та ще одна дуже високопоставлена особа нашої області. (Прикладає палець до уст.)

Василина. Розумію. А як же він лікує?

Варвара. Покладе хвору на ліжко і дивиться, дивиться... Бере гітару і створює настрій.

Касян підвів голову, його не помічають.

Перебирає струни і тихо наспівує... Потім кладе гітару, виймає блискучий шарик і каже: «Зніміть ваші персні, годинник, дивіться на шарик, спокійно, підніміть руки, розслабте тіло...»

Василина. Це ж як?

Варвара. О... Лежати треба так, ніби на хвилях у морі гойдаєшся. А Альфред Никифорович починає гладити спочатку лоба, потім брови, а потім шию, плечі. Гладить, гладить — і таке починається розслаблєніє... Все зникає, тільки чую його тихий голос, немов крізь сон, і засипаю. А коли сеанс закінчить, треба зразу піднести йому стакан горілки і стакан кислого молока, а краще ряжанки.

Василина. Приведи його.

Варвара. Хоч зараз. Тільки гроші бере наперед. Божественно лікує нерви.

Василина. А може, він тільки на жінок так впливає, а на мужчин...

Варвара. Що ти? Він навіть скотину лікує. Сила, сила!

Василина. Ходім до хати, я гроші дам.

Ідуть. Варвара тягне свій фургончик.

Варвара. В одному колгоспі захворів на нерви бугай. Перестав їсти, мукає, худне. Ну, повний індеферент. А бугай не простий, високородний. Лауреат! Всі роги в медалях. Так запросили Альфреда.

Зникають. Касян підвівся, посміхнувся. Входить Ганна. Касян встає.

Г а н н а. День добрий, Касяне!

Касян киває головою, показує на стілець.

Дякую. І що з твоєю сестрою? Я привіталась, а вона відповіла так...

Касяц махнув рукою. Наливає з сифона воду в стакан і подає Ганні,

налив собі.

Дякую. (Дивиться на Касяна.)

Касян не витримує погляду, встає.

Сідай. Як себе почуваєш?

Касян махнув рукою.

Касяне, і нащо ти... Все місто говорить. Добрі люди співчувають: «Тяжко захворів, бідолаха». А злі плещуть, що

з глузду з’їхав..

Касян розвів руками, встав, одійшов.

Почали вже і навколо мене плести павутиння.

Касян повернувся,, дивиться на Ганну.

Почали... Варвара розказала, а вона знає, все знає. Коли себе не шкодуєш, то, може б, про мене подумав. А тут ще й син допитує: «Що сталося з тобою, мамо?» ї про тебе питає. Ніколи не було мені так тяжко. (Тихо.) Ой!.. Сядь коло мене.

Касян сів.

Ти знаєш мій характер. Я все можу витримати. Все, окрім твого мовчання. Я знаю, ти не хворий, ні. Знаю. Але ж ти сам винен. Я давно казала, розпишемось, а ти все відкладав... А що би йшло? Діти нас випередили, паспорти подали да загсу... Ти мусиш зрозуміти, що тепер ми не маємо права, не повинні зустрічатись так, як було, не ш>мшні, бо ми не зможемо- дпштть дітям в очі, та й людям... Не зможемо!

Так, Касяне, так. Я ночі не сплю, я мучусь так, як і ти. Ти знаєш, як я люблю тебе, але не можу побороти совісті» спою. Не можу... Прошу тебе востаннє, прошу і попереджаю, коли ти вирішив зіпсувати дітям весілля, я... я... Ні, ти цього не зробиш. Не зробиш... Я вірю тобі.

Касян (тихо). Ганно...

Г анн а. Що? Що, Касяне?

Касян пішов у сад.

(Дивиться йому вслід.) Ой!..

Входять дочка Касяна Ярина і син Ганни Олексі й.

Ярина. День добрий!

Олексій. А де Касян Петрович?

Ганна показала рукою в сад.

Нам треба поговорити з ним.

Ярина. Альоша хоче, щоб перший день весілля був у вас, але я з ним не згодна.

Олексій. Батько ж хворий.,.

Я р ина. А я вірю, що в день весілля, коли прийдуть до нас гості, друзі,— радість вилікує його. Я вчора довго говорила з професором-невропатологом,— приїхав на консультацію в нашу лікарню з столиці. Я запросила його до батька. Скоро буде тут. Він сказав, психічні травми найкраще лікує радість.

Ганна. Радість?.. А коли її нема?

Ярина. Як? А наше весілля? Хіба цс не найбільша радість і для батька, і для вас?

Ганна. Найбільша. Найбільша, Ярино! (Обняла її.)

Олексій. А все-таки треба у нас робити весілля. Я ж жених!

Ярина. А я хто?