Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 132)

Василина. Я не хвилююсь.

Ковшик. Ти вся тремтиш.

Василина. Це від злості, а не від хвилювання. І як я могла повірити... Дурна, убила б себе.

Ковшик. А може, його сестричка і лишнє наговорила?

Василина. Вона мені цілу ніч розказувала... Навіть фотографію показала.

Ковшик. Яку?

Василина. Говорити соромно...

Ковшик. Скажи.

Василина. Стоїть він, а коло нього гола артистка.

Ковшик. Гола?

Василина. Отакенька тільки (показує) спідничка на ній — все. Артистка йому руку на плече поклала, посміхаються обоє і дивляться на її великий портрет, а на портреті вона ще й ногу підняла.

Ковшик. А може, вона когось зображає?

Василина. Гола? Зображає, тільки не когось, а просто...

Ковшик. І все-таки попрощатись треба.

Василина. Мамо, я не можу з ним говорити... Не можу...

Ковшик. Не говори, так хоч руку подай, а то вийде, що ти...

Василина. Невже ви не розумієте?

Ковшик. Розумію, дочко, і добре розумію, а ти тримайся. Ось він іде...

З хати виходить Верба, в руках у нього чемодан, пензлі, ящик з фарбами, на спині підрамники, полотна. Він підійшов ближче, випростався,

і все полетіло з його спини.

Чекайте, я вам допоможу.

Верба. Нічого, не турбуйтесь, я сам... (Збирає речі.) Я хочу кілька слів вам, Василино Дмитрівно, вам, Наталіє Микитівно, сказати, коли дозволите...

Ковшик. А чого ж, кажіть, тільки краще сядемо. Сідайте. (Сіла.)

Навпроти неї сів Верба.

Сідай, Василино.

Василина. Я звідси почую. (Сіла на пеньок.)

Верба. Я хочу сказати вам, справа в тому...

Пауза.

Ковшик. В чому?

Верба. Справа в тому, що я від вас нікуди не поїду. Я залишаюсь тут назавжди.

Василина. Як?

Верба. Даруйте, я не так висловився. Я залишаюсь у вашому селі.

Ковшик. А що ви думаєте робити у нас?

Верба. Малювати портрети. Покажу нові звичаї і новий побут колгоспного села. Буду не тільки портрети писати...

Ковшик. І все життя хочете малювати колгоспників? Не надоїсть вам?

Верба. Ви здивовані? Дозвольте пояснити. Художники світу створили тисячі портретів, і знаєте, кого вони здебільшого малювали, кому віддавали свій талант?

Ковшик. Ні. Скажіть.

Верба. Тим, хто гнобив людей. Тільки великі художники Росії прийшли до народу — Суриков ¹⁶, Рєпін ¹⁷, Крамськой ¹⁸, українці Шевченко, потім Пимоненко ¹⁹...

Ковшик. Я бачила картину, зветься «Бурлаки». Чия це картина?

Верба. Рєпіна.

Ковшик. Хороша. Видно, добре знав їх. Як живі на картині.

Верба. Мені соромно признатися, але наші класики глибше і більше знали те, що вони малювали, ніж ми.

Ковшик. А хіба вам хто заважає так знати?

Пауза.

Верба. Заважаємо самі собі. Витрачаємо час на всякі дрібниці. Тому я і вирішив глибоко вивчати тих, хто за допомогою праці вбирає сонячну енергію,*— колгоспне селянство.

Ковшик. Це тому у вас моя Василина такою сонячною вийшла на портреті.

Верба. Ви помітили?

Ковшик. Аякже.

Верба. Ви навіть не уявляєте, Наталіє Микитівно, яку радість ви мені...

Ковшик. Е, та ви зовсім розхвилювались.

Верба. Ні, ні... Я зараз піду... Єдине прохання у мене... (До Василини.) Дозвольте, Василино Дмитрівно, закінчити ваш портрет.

Василина мовчить.

Ковшик. Я думаю, Василина не відмовить. Зараз, дочко, справа не в тобі. Широкий і добрий намір у Миколи Олександровича. Як, Василино?

Верба. Ну, хоч би два дні, і я закінчу.

Василина. Приходьте завтра.

Верба. Дякую. (Починає збирати речі.)

Ковшик. Та й чого їм носитись з полотном, фарбами?.. Нехай уже поживуть у нас, а як закінчать малювати, тоді виїдуть. Як, Василино?

Василина встала, подивилась на матір, на Вербу і швидко пішла в хату. Верба розгублено дивиться їй вслід, потім на Ковшик.

І чого ви дивитесь на мене? (Встала.) От мені ще ця інтелігенція... (Схопила чемодан, підрамник.) Ідіть до неї...

Завіса.

ДІЯ IV

Декорація та ж, що і в першій дії, тільки весну замінило літо. Під калиною стоїть ліжко, на ньому лежить Романюк. Коло ліжка столик, на якому пляшечка з ліками і склянка. На траві сидить Надія, вона вишиває. Входить з вудками і відерцем в руках Батура. Надія згорнула полотно і відклала вбік.

Надія. Клювало?

Батура. Здорово.

Надія. Тихше. (Показує на батька.) Тільки заснув. Батура. Даруйте. (Поставив вудки і відерце коло хати.). Лікар був?