Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 131)

Василина. Сестра художника, вчора приїхала, а сьогодні виїздить.

Ага (підходить). Доброго ранку.

Всі. Доброго ранку.

Василина. Сідайте, Аго Олександрівно. Зараз за вами під’їдуть.

Ага. Мерсі. (Сідає. До Василини.) А я не знала, що у вас орден, та ще й Леніна...

Василина. Не тільки у мене орден. Знайомтесь, це мої товаришки по ланці.

Ага. Дуже приємно, Ага Олександрівна Щука.

Всі знайомляться.

(Дивиться — у всіх на грудях ордени.) Як легко одержувати на селі ордени, а в місті тепер дуже важко.

Крилата. Хіба? А ви де працюєте?

Ага. Я? Ніде.

Крилата. А робите що?

Ага. Я? Нічого. Чоловік мій працює.

Крилата. У вас, мабуть, малі діти?

Ага. У мене? Ні. У мене немає дітей.

Крилата. Немає? А дозвольте спитати, що ж ви — лежите цілий день, чи як?

Ага. Навпаки, я дуже багато ходжу.

Крилата. Не розумію.

Ага. Працює мій чоловік. Він добре заробляє. Що тут незрозумілого?

Крилата. Ау нас, вибачте, тих, що зовсім не хочуть працювати, викликають на загальні збори і, якщо вони не каються, після того геть з села виганяють, щоб не псували колгоспну сім’ю.

Ага. І влада дозволяє таке самоуправство?

Василина. Уявіть собі, навіть іде нам назустріч.

Ага. У нас такого не може бути. Ніхто не дозволить.

Василина. Попросять, так дозволять. Та й час ші-ручати бідних батраків, що роблять на таких, як ви.

А г а. Що?

Чути: під’їхала підвода.

Василин а. За вами приїхали. Може, вам допомогти?

Ага. Ні, пі, дякую.

Чути пісню «Красотки, красотки, красотки кабаре».

Входить Крим.

Крим. Випадково дізнався, що ви, мадам, віддаєте кінці.

Ага. Що таке?

Крим. Відчалюєте на вокзал. Дозвольте допомогти вам.

Ага. Візьміть чемодан.

Крим. Який жаль, мадам, що ви так скоро відчалюєте. Я б вам показав наші води, посадив би вас у мою гондолу

і в комиші повіз... Яка там краса... «Цветок душистых...»

Ага. Но, но, мене не цікавить ваш комиш... Однесіть речі.

Крим. Єсть! (Бере чемодан і парасольку.)

Входить Верба.

Ага. Я так і знала, що ти прийдеш.

Верба (підійшов до Василини). Василино Дмитрівно, можна вас попросити на кілька хвилин...

Василина. Ні. Зараз не можу.

Верба. А пізніше?

Василина. І пізніше не зможу.

Ага (посміхнулась). Миколо, може, ти мене хоч до підводи проведеш?

Верба. Тільки в могилу. (Пішов у хату.)

Ага. Що таке?

Крим. Мадам, вони висловились, як моряк — коротко

і точно. Раджу вам швидше відчалювати, буде шторм.

Ага. Хам!

Василина. Бувайте здорові.

Ага. Прощайте.

Крим. Попутний вітер, мадам.

Ага іде. За нею Крим розкриває парасольку, несе чемодан і намагається парасольку тримати над головою Аги. З хати виходить Наталка

Ковшик.

Ковшик (здаля). Василино!

Василина. Зараз, мамо. (До своїх товаришок.) До вечора.

Всі. До вечора.

Ковшик (обняла її). Я хотіла тобі сказати...

Василина. Що, мамо?

Ковшик. Він речі складає...

Василина. І добре робить.

Ковшик. Просить, щоб ти дозволила йому домалювати...

Василина. Ні, цього не буде. Не буде. Нехай домальовує свою артистку, а ми обійдемось.

Ковшик. Не розстроюйся. Я тебе не вмовляю.