Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 13)

А волны бегут от винта за кормой,

Бегут и вдали исчезают...

Моряки тихо знімають безкозирки, стоять над мертвим комісаром. Безшумно з-за колон з’явився Стрижень.

Стрижень. Адмірал ескадру виводити в море відмовився...

Здригнулися, повернулись усі і застигли. Стрижень дивиться на товаришів, він зрозумів усе, помалу згріб безкозирку з голови, якось чудно провів нею по обличчю, наче витираючи перші сльози, і, стиснувши в руці, всунув її в кишеню.

КАРТИНА ДРУГА У адмірала.

Мічман Кноріс (наспівує мелодію — арію Ленського).

Куда, куда вы удалились?..⁴

Паду ли я, стрелой пронзенный...

Ех, Ленський, Ленський, тобі до болю заздрить князь Кноріс. Умерти від кохання, і покоління прекрасних дам щовечора ніжно плачуть за тобою в третьому акті. А мене розстріляють, і ніхто ніжно не заплаче. Боцмане Кобзо, ти любиш цю арію, ти чув її?

Кобза. Так точно, пане мічмане, здається, чув її... У Києві колись давно. І взагалі я спів люблю, не можу не любити, пане мічмане. Така вже наша нація співуча. А щодо театру, до танців, так дозвольте доложить — нема такого українця в світі, щоб не грав у житті своєму. Усі грають, усі акторами були. Це вже так з природи. Мічман. І ти теж був актором?

Кобза. Так точно. І ще яким актором! У семінарії не раз ми ставили «Кума-мірошника, або Сатану в бочці»⁵.

Бувало, я як вийду в жупані та як крикну: «Ой куме, куме, добра горілка...»

Мічман (різко перебиває). Струнко!

Кобза. Єсть! (Витягнувся.)

Мічман. У тебе голос, розумієш... палубний голос...

Ко б з а. Так точно.

Мічман (дістав портсигар). Куриш?

Кобза. Так точно.

Мічман. Прошу!

Кобза. Дякую, пане мічмане. (Закурив.)

Мічман. Де ж шановні делегати?

Кобза. На лінкорі скликають мітинг.

Мічман. Знов мітинг, аж поки там не розжене їх комісар. Ідіоти! Стріляти треба.

Кобза. Нехай мітингують. Лінкори за нас, пане мічмане. А вранці місто буде зайнято, і тоді кришка. От тільки бонами закрити бухту, позаяк міноносці можуть втекти.

Мічман. Коли спробують вийти в море, один залп з лінкора — і підуть на дно.

Кобза. Центральній раді треба здати ескадру з міноносцями, а на дно буде кого пускати.

Мічман. А ти політик, Кобзо, певно. Ти хитрий, як справжній хахол.

Кобза. Я українець, пане мічмане, позаяк хахлів уже нема. Є наш уряд — Центральна рада,— що завтра матиме флот і стане господарем на Чорному морі.

Мічман. Центральна рада буде господарем на Чорному морі... Так... Так... Ти щасливий. Завтра ми піднімемо на флагмані ваш прапор, і мічман князь Кноріс, офіцер російського його імператорської величності флоту, віддасть честь жовто-блакитному прапору боцмана Кобзи... Геніальна епоха, Кобзо. Завтра ти маєш шанс стати мічманом.

Кобза. Завтра боцман Кобза буде лейтенантом.

Мічман. Лейтенантом? Боцман Кобза мріє стати лейтенантом? Яке нахабство! Струнко!

Боцман витягнувся.

Праворуч! Кроком руш! Стій! Кругом!

Боцман ходить, мічман переглядає журнал.

Стій! (Підходить.) Ти розумієш, що ти сказав... морда!

Кобза. Я чую вибухи все ближче й ближче, пане мічмане. Ще кілька годин, і Севастополь буде зайнято нашим військом. Завтра мічман Кноріс стане віце-адміралом нашого флоту.

Мічман. Що? Я буду віце-адміралом... Вільно, лейтенанте Кобзо! Ти розумієш, що ти сказав... друже?...

Кобза. Так. Це буде вранці. Одних відправимо на дно, другі вгору дивитись будуть, як жовто-блакитний прапор піде урочисто на щоглу флагмана, і віце-адмірал дасть знак рукою, загримлять оркестри, і гори задрижать від випалів лінкорів, позаяк то буде перший привіт Центральній раді.

Мічман. Ви поет, лейтенанте.

Кобза. Колись давно у семінарії писав я вірші непогані.

Мічман. Адмірал. Струнко!

Витягнулись. Входить адмірал, полковник Центральної ради К о б а х а, командир флагмана.

Командир флагмана. Кноріс!

Мічман. Єсть.

Командир флагмана. Офіцери в залі?

Мічман. Так точно, збираються.

Адмірал. Перевірте, чи всі є, кого я викликав.

Мічман. Єсть, адмірале.

Командир флагмана. А вам що, боцмане?

Полковник. Боцман Кобза чекає на мене.

Кобза. Так точно, пане полковнику... Моряки ескадри просили сказати вам, пане полковнику, що вони раді вмерти за самостійну Україну.

Полковник. Передайте морякам, боцмане, що уряд Центральної ради завжди вірив у національні великі почуття Чорноморського флоту, він не забуде вірних моряків. Передайте палке вітання нашим морякам і подяку від нашого уряду.

Кобза (випалив). Раді служить, пане полковнику! Моряки раді вмерти за самостійну Україну під командуванням адмірала Гранатова.

Адмірал. Кноріс! Чарку боцману за моє здоров’я.

Кноріс подав чарку боцманові, той узяв, хвилину потримав, потім гаркнув «ура», випив, віддав честь і вийшов.

Полковник (до адмірала). Бачите, моряки з нами, пане адмірале; хто проти нас, той завтра піде на дно. Ми розчистимо флот за один день. Дозвольте ще раз запевнити вас, пане адмірале, що мій уряд з великою радістю прийме вашу згоду і відзначить перед народом моєї нації ваш героїчний вчинок. Мій уряд і наш народ з любов’ю зустрінуть пана Гранатова і вас, лейтенанте, за кілька днів у нашій столиці — у Києві.

Командир флагмана. Ми раді служити південному народу великої Росії.

Полковник (сухо). Ви хотіли сказати — народу самостійної України.

Адмірал. Україні...

Полковник віддав честь, виходить з командиром флагмана; коло виходу командир флагмана його спииив.

Командир флагмана. Пан полковник давно з України?

Полковник. Два тижні.

Командир флагмана. Пробачте, приватна справа. Мій маєток біля Полтави,— майно, здається, трохи розтягли.

Полковник. Запевняю вас, все буде на місці. Це — справа нашої честі.