Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 122)

Вітровий. Відчуваю, тому й стримую себе...

Надія. Нащо?

Вітровий. А хіба ви не розумієте?

Надія. Ні...

Вітровий. Жаль.

Надія. Ну от, ви знову стали похмурим. Милий, славний друже мій... Скажіть, ви тут одні?

Вітровий. Один.

Надія. А я думала...

Вітровий. Що?

Надія. Що ваші рибалки тут...

Вітровий. Вони скоро будуть. Жаки трусять.

Надія оглядається.

(Стежить за нею.) Ви ніби на когось чекаєте?

Надія. А на кого мені чекати?

Вітровий. Вибачайте, мені здалося... Що це у вас? (Показує на кошик.)

Надія. Там коадра, рушник, мило. Приїхала на цілу біч — рибалити. Свою обіцянку нарешті виконала. Вітровий. На цілу ніч?

Надія. Ви ніби незадоволені? Так просили мене, обіцяли показати...

Вітровий. Я дуже задоволений. Я просто щасливий, Надіє Іванівно. Все вам покажу, як обіцяв. І сітку будете тягнути, і жаки ставити.^ Все, все, що накажете... (Гукає.) Сергію Павловичу, Сергію Павловичу!..

Надія. Сергій Павлович тут?

Входить Батура.

Батура. Ну що ти, Карпе, не дав розіграти...

Вітровий. Кого?

Батура. Надію.

Надія. От який ви, не думала...

Батура. Який?

Надія. Хлопчик. Так тільки мої учні роблять.

Вітровий. Вибачайте, я піду рибу чистити.

Батура. І ми тобі допоможемо.

Надія. Ні. Карпо Корнійович нікому не дозволяє готувати юшку. Такий тут порядок. Сідайте і ждіть, поки не звариться.

Вітровий. Вірно. Я скоро. (Пішов.)

Пауза.

Надія. Чудний Карпо, але хороший. Я люблю його.

Батура. Любите?

Надія. Люблю... як хорошого, чесного товариша... Жаль, що з батьком на ножах, але я, здається, все зробила, щоб їх помирити.

Батура. Давно дружите?

Надія. Два роки. А здружили мене з ним ви.

Батура. Як?

Наді зз. Тільки прочитала вашу книгу, а Карпо через місяць повернувся з армії. Я запросила його в школу, влаштувала зустріч з дітьми й вчителями. Дивно, людина він розумна, а вашу книгу...

Батура. Що? Кажіть прямо.

Надія. Не любить. Тільки ви йому...

Батура. Ні слова. Запевняю.

Надія. Він каже, що ваш матрос видуманий — таких не буває...

Батура. Так каже?

Наді я. Ви на нього не ображайтесь. У вашого матроса широка душа, відвага, сила, а яка зовнішність,.. Як я бачу його лице, очі!.. Як хороше ви описали.

Батура. З зовнішністю я погрішив, не треба було робити його таким вродливим.

Надія. Не згодна. Людина великої душевної краси мусить бути такою ж і зовні. Карпо хороший, милий, але...

Батура. Що?

Надія. Дивно, моряк він, а романтики в ньому немає.

Батура. Ви помиляєтесь.

Надія. Проте я люблю його й таким.

Входить Вітровий, вносить казан.

Вітровий. Готово. Тепер розкладемо вогонь.

Надія. І будемо його підтримувати до ранку. Батура. Як? Хіба ви...

Надія. На всю ніч приїхала рибалити з вами. Вітровий. І де це моя команда пропала? (Відійшов, дивиться вдалину.)

Надія (до Батури). Чого ви замовкли?

Батура. Я... Я думаю, як хороше ви зробили, що приїхали... Як хороше.

Надія. Правда?

Батура. Правда.

Вертається Вітровий.

Надія. Ходімте збирати хмиз. (Взяла Батуру за руку.) Та вставайте...

Батура. Ідіть, я зараз.

Надія. Жду. (Побігла.)

Батура підходить до Вітрового.

Батура. Карпе...

Вітровий. Слухаю.