Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 120)

Його пісня... У Каневі⁹ були?

Батура. Був.

Гервасій. Ми з жінкою щороку їздимо вклонитися Тарасу. Тепер хороше, на «Ракеті». Бабі моїй дуже подобається, вона, бісова дочка, змолоду скорость любила... (Зареготав.) Пробачте, мені казали, що ваш друг художник тут, на острові... Де він може бути? У мене до нього діло є...

Батура. Він збирався, але не поїхаи.

Г е р в а с і й. Що ви на мене так дивитесь?

Батура. Здорово вас намалював Микола Олександрович. Столичний музей купить ваш портрет.

Г е р в а с і й. Невже?

Батура. Обов’язково куплять.

Г е р в а с і й. Дав би бог, щоб хоч за фарби повернули художнику. Бувайте здорові.

Батура. Вибачте, дідусю, як вас величати?

Г е р в а с і й. Коли скорочено — то дід Непитущий. (Хитро посміхнувся.) Було колись. Ех, аж сам тепер дивуюсь. А коли повністю, то Гервасій Архипович Дірка, медаленосець, аж дві маю. (Вклонився, пішов.)

Коли Г ер в ас їй зник, Батура посміхнувся, закрив машинку Входить Вітровий.

Вітровий. Ну як, поговорили?

Батура. Поговорили.

Вітровий. Може, відпочинеш у курені?

Батура. Ні. Я не стомився. Посидьмо тут.

Вітровий. Ночувати будеш тут?

Батура. Буду, Карпе, друже мій. Закинемо сітки...

Вітровий. Закинемо й сітки, і перемети. А зараз давай кашу зваримо.

Батура. А риба де?

Вітровий. Єсть линочки, окуні, сомки, карасі. Чекають на тебе. А тут у мене припаси. (Виносить з куреня ящик, виймає.) Ось перчик, цибуля, старе сало...

Батура. А сало нащо?

Вітровий. Без старого сала нема юшки... Два літри.

Батура. Ого.

Вітровий. На свіжому повітрі і не помітиш, як піде... Та й бригада моя непитуща. (Сміється.)

Батура. Не п’ють?

Вітровий (починає чистити картоплю). Вчора цілу ніч терзали мене: «Що ж друг не приїхав, а горілка стоїть, ще градуси повтікають». Ледве від них відбився. Оце при-йшлось сховати. Сідай. Ну, давай, щоб не повтікали.

Батура. Хто?

Вітровий. Та градуси ж...

Сідають на перекинутий човен.

(Виймає цигарки.) Закусюй.

Батура взяв. Закурили.

Батура. Сьогодні місяць, як я приїхав до вас.

Вітровий. Невже?

Батура. Місяць, друже мій, а ніби один день.

Вітровий. Це добре.

Батура. Написав у Київ, щоб не чекали на мене до пізньої осені. (Обняв Вітрового.) Чи думали ми, коли лежали, обливаючись кров’ю, що будемо сидіти отак і дивитись на сонце у воді...

В і т р о в и й. Я думав...

Бат ура. А я ні.

Вітровий. Чому?

Батура. Коли ти встав і з гранатами пішов на танк...

Вітровий. Не треба! Не треба згадувати... Серього, ти Надії нічого про мене не говорив?

Батура. Ні, а що?

Вітровий. Вчора була тут. Допитується, коли я з тобою познайомився.

Батура. Не розумію, чому ти не хочеш, щоб вона все знала.

Вітровий. Не хочу.

Батура. Карпе, ти любиш її?

Вітровий мовчить. Пауза.

А Надія?

Вітровий. Не знаю.

Батура. Говорив з нею?

Вітровий хитнув ГОЛОВОЮ.

Чому?

Вітровий. Дивно.

Б а т у р а. Що?

Вітровий. Письменник ти, глибоко бачиш, а такої простої речі не розумієш. Хіба я їй до пари? Сімнадцять років між нами. Це не жарт. Вона вродлива, а я на болотяного чорта став схожий...

Пауза.

Б а т у р а. І ще що?

Вітровий. Вона дуже весела, дзвінка, а я...

Батура. Ну?

Вітровий. Увесь позшиваний... Та й ще єсть причина... (Глянув на Батуру.)

Батура. Яка?

Вітровий. Все зразу не переговориш.

Батура. Що позшиваний, то не біда, аби рубці були добрі, а вони у тебе, видно, міцні, гнав ти човен так, що моторка за тобою не встигла б... А все інше ніякого значення не має, коли єсть любов...

Вітровий. Коли єсть... А коли нема?