Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 74)
Десь у глибині душі я — всупереч своїй волі — був захоплений тим, як швидко й ефективно Василісі вдалося владнати кризу після того, як я розкрив нашу таємницю в її вітальні. Нерон Ґолден пережив привселюдне приниження, а він не належав до тих, хто за таке подякує. Але Василісі вдалося не лише врятувати шлюб, але й переконати Нерона надалі визнавати малого Веспу своїм сином і спадкоємцем. Я подумав, що вона мусила вжити якихось хитромудрих заходів. Таких, що забезпечили їй місце в пантеоні інтриганок усіх часів і народів. Вона знала, як утримати чоловіка при собі.
Не мені гадати про те, що могло чи не могло діятися між ними за дверима спальні. Я уникатиму таких непристойностей, хоч як би не було спокусливо уявити перед очима Василісу за роботою. Відчайдушні часи, відчайдушні заходи, але за відсутності секс-плівок тут нема більше про що говорити. Відверто кажучи, невідомо, чи справді її основним бастіоном була спальня. З більшою ймовірністю можна було б ствердити, що вона використала розумову деградацію Нерона. Був він уже в літах, ставав дедалі більш хворобливим і забудькуватим, і дуже часто його думки текли дрібними звивистими цівочками, в яких лише коротко проблискував колишній потужний потік. Василіса перебрала на себе опіку над старим, звільнивши денних і нічних доглядальниць, яких раніше найнято, щоб позбавити її цього клопоту. Отож звільнено наступну партію домашнього персоналу, а Василіса без нарікання виконує обов’язки основної опікунки. Тепер вона одноособово відповідала за його медикаменти. Метуші й Патяк мали дедалі менше доступу до свого шефа, аж поки одного дня Василіса з дикою улесливістю не заявила їм: я знайома з усіма бізнесовими справами свого чоловіка й цілком справлюся з обов’язками його близького особистого помічника, тож дякую вам за ваші послуги й нумо обговорімо суму компенсації. Великий дім почав відлунювати відсутністю. Василіса пустила в хід усі свої козирі.
Козирним тузом був сам малий Веспа. Наближаючись до свого чотириріччя, мій син не лише став пречарівним хлопчиною, але й був у Неронових затуманених очах єдиним, хто вцілів у катастрофі. Чоловік, який втратив трьох синів, так легко не віддасть четвертого, а що Нерон дедалі більше деградував, його пам’ять блимала й згасала, а малий сидів у нього на колінах і кликав татом, то старий міг легко забути деталі й міцно вчепився за єдиного живого сина, ніби той був не лише собою, а й реінкарнацією своїх померлих братів, ніби він був скринею зі скарбами, де зберігалося все, що втратив його батько.
Хто ще залишився? Бабця в хустці, яка могла бути — або й ні — прямо з акторської агенції з Сибіру. Мажордом МакНеллі та шеф-кухар Куккі. Бригади працівників із професійних прибиральних фірм, що з’являлися й зникали, заправляючи за кожен візит п’ять сотень доларів. Жодних відвідувачів. І Нерон, невидимий, недосяжний очам своїх сусідів. Я почав вірити в теорію Віто Тальябуе. Вона напевно знає, що йому недовго лишилося. А якщо махлює з його ліками, то чим менше свідків, тим краще. Вона напевно знає, що такий стан речей потриває недовго. Що їй кажуть його лікарі? Може, він у передсмертному стані, який не розголошується? Або, може, цим станом є сама Василіса. Я уявляю, як вона щодня вклякає у вітальні дому Ґолденів, «великій залі», як сама її називає, перед копією Феодорівської ікони Божої Матері цариці Олександри Романової й молиться. Нехай це станеться сьогодні. Нехай прийде тепер.
Бабо Яго, вбий свого чоловіка, та прошу, не їж моєї дитини.
Шеф-кухар і мажордом діяли один одному на нерви, і першим не витримав «Коржик». Стандартним налаштуванням шеф-кухаря було постійне бідкання: він був справжнім маестро нарікань, вічно незрозумілим і недооціненим, який прагнув накривати банкетні столи у своєму улюбленому радикальному стилі, що виводився з практики великих майстрів Адріа й Редцепі: їжа як мистецтво перформансу, тарілки, на яких здіймаються хвилі піни, скибки тостів із чорними мурахами, заживо запеченими в дієтичних смужках рідкісної яловичини вагю. Йому ж натомість замовляли дитячі страви для малого Веспи — гамбургери й знову гамбургери — та веганську зелень для Василіси. Самому Неронові Ґолденові було байдуже, які він їсть страви, за умови що вони містили багато м’яса. Ламентацї «Коржика» Куккі падали в порожнечу. Майже щотижня він погрожував кинути роботу, але залишався з огляду на гроші. Тепер же в недоукомплектованому персоналом домі пристрасті розпалилися, і врешті МакНеллі звелів недійшлому маестро високої кухні заткнути пельку й готувати їсти. Кухар зірвав із себе ковпак і фартух і погрозив мажордому сікачем. Після чого важко гупнув лезом сікача в дерев’яну стільницю і, залишивши його там, немов Екскалібур у камені, вилетів із будинку.
Нерон був млявий і неуважний. (Цей опис є версією, викладеною в свідченнях, які Майкл МакНеллі дав згодом поліції.) Здебільшого він сидів у своїй кімнаті в напівсонному стані, хоч іноді можна було побачити, як він блукає першим поверхом, наче сновида. Але часом у ньому раптово, разюче могло заіскрити життя. Під час одного з таких випадків він ухопив МакНеллі за барки й загорлав йому в лице:
Його отруюють, повторив мені, спеціально для цього подзвонивши, Віто Тальябуе. Для мене це очевидно.
За два дні до пожежі трапилася дивна подія. Прокинувшись уранці, мешканці дому Ґолденів виявили залишений під дверима на Макдуґал-стріт величезний мішок із брудним одягом. Жодної записки не було. Коли мішок відкрили, то виявили, що він набитий, як це сформулював МакНеллі,
Вулицю розкопували дорожні робітники. Щось пов’язане з украй важливим ремонтом інфраструктури в околиці. Коли Василіса послала МакНеллі довідатися, скільки ще триватиме цей безлад, він отримав у відповідь: місяців три, можливо, — і стенання плечима. Що цілком могло означати шість, дев’ять або дванадцять. Це не означало зовсім нічого, крім того, що робітники окопалися на тривалий період.
Будівельні роботи були новою формою бруталістського мистецтва у місті: куди не кинь оком, височіли його інсталяції. Високі будинки падали, а будівельні майданчики росли. Труби й кабелі виростали з потаємних глибин і там само зникали. Стаціонарні телефонні лінії перестали працювати, а вода, електрика й газ постачалися з перебоями.
Будівельні роботи були мистецтвом демонстрації місту, що воно є крихким організмом, відданим на милість сил, які не підлягають оскарженню. Будівельні роботи були для могутньої метрополії уроком вразливості й безпорадності. Будівельники були великими концептуальними митцями наших часів, а їхні інсталяції, їхні варварські дірки в землі викликали не тільки ненависть — бо більшості людей не до вподоби сучасне мистецтво — але й захоплення. Тверді захисні шоломи, помаранчеві жилети, сідниці, хтиві посвисти, сила. Воістину за роботу взявся трансаванґард.
На вулиці заборонили паркуватися, і повітря виповнилося співом відбійних молотків — радикальним, атональним, своєрідною урбаністичною перкусією, яка викликала б захоплення Волта Вітмена і яку народжували в міцному поті великі безпристрасні чоловіки.
І так було упродовж двох днів після випадку з білизною.
А потім стався вибух.
Щось пов’язане з газопроводом. Різні інстанції перекидали провину одна на одну, тут не проведено перевірки безпеки, там помилка, пов’язана з людським чинником, витік, іскра, бубух. Або ж це міг бути якийсь безсоромний власник нерухомості, що незаконно врізався в трубу під землею, витік, іскра. Можливий злочин, незаконна газова труба, прихована від інспекторів енергокомпанії, можливе звинувачення у вбивстві, власник нерухомості не відповідає на дзвінки й відсутній за місцем проживання. Хто запалив іскру? Невідомо. Буде проведено розслідування, звіт із якого буде складено у належний час. Версію терористичного акту відкинуто з самого початку. Ніхто з робітників, на щастя, не постраждав. Від вибуху вилетіли шиби, задрижали стіни й утворилася куля вогню, від якої зайнявся будинок пана Нерона Ґолдена. На той час у будинку перебувало четверо дорослих і одна дитина: власник, його дружина, її мати, малолітній син власників та працівник, пан Майкл МакНеллі. Виявилося, що будинок тривалий час не утримувався в належному стані: ніхто не здійснював поточного обслуговування автоматичної системи пожежогасіння, і вона не спрацювала. Пан МакНеллі перебував у кухні, де розігрівав на сковороді оливкову олію, готуючи для господарів обід. Згідно з його початковим твердженням, вибухова хвиля висадила кухонні вікна, а його самого збила з ніг, і він відчув запаморочення. Він переконаний, що знепритомнів, а потім отямився й доповз до дверей у Сади між Макдуґал-стріт і Салліван-стріт. Там він знову знепритомнів. А коли опам’ятався, кухня була охоплена вогнем, а язики полум’я виривалися з охопленої вогнем сковороди й стрімко ширилися по всьому першому поверху. Інші мешканці будинку були нагорі. Шлях до виходу їм було відрізано. Пожежна охорона відреагувала, як завжди, миттєво. З огляду на будівельні роботи мали місце певні проблеми з доїздом. Але вогонь було швидко затримано й обмежено до одного житлового будинку. Жоден інший будинок в околиці не постраждав.