Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 39)
Жив він у достатку, а водночас скромно. Найкращі костюми, найкращі краватки, найкращі цигарки «Стейт експрес 555», а також «мерседес». Мав великий дім на Ворден-роуд, але сам займав лише скромну кімнатку на горішній терасі. Три метри на чотири з половиною. Не більше. Внизу весь час крутилися кінозірки, а він, знаєш, купу грошей вклав у кіно. Три фільми точно зняли про нього, з найталановитішими акторами. І одружився він на кінозірці. Звали її Ґолді. Але в середині сімдесятих він пережив падіння. Санджей Ґанді виявився несправжнім другом, і Дон Корлеоне потрапив на півтора року до в’язниці. Це його підкосило. Він зовсім покинув контрабанду. Спочатку вдарився в релігію, як ті прочани-контрабандисти, завдяки яким він із самого початку піднявся. Потім пробував себе в політиці. У середині дев’яностих, після того, як на вершину пробився клан Замзами Аланкара, «З-Компанія», у Бомбеї сталися перші терористичні напади, люди думали, що він замішаний, але він для такого був занадто зашуганий. Невинний, невинний, невинний. А через рік — серцевий напад, смерть. Історія так, що будь здоров.
— Це справді була природна смерть? — запитав я. — Він, певно, мав ворогів?
— Тоді, — пояснив Нерон Ґолден, — не було вже сенсу його вбивати.
— І це була та історія, що ви хотіли мені розповісти, — нарешті промовив я. — Можна запитати чому?
— Ні, — відповів він.
Він немовби навмисне мене дражнив. Ось світ, у якому він виріс, — це, безперечно, частина повідомлення, яке він мені адресував; але чи зізнавався, що був учасником того світу, чи пояснював, чому його врешті відкинув і залишив позаду? Чи перше з другим? Він був учасником, але хотів вийти, а це означало виїхати світ за очі, занадто далеко, аби хтось міг його переслідувати. Виходячи з того, що він сказав, неможливо було дізнатися, як було насправді. Крім того, відчувши полегшення через те, що мені не тицьнули під носа ту грізну течку з доказами моїх таємних побачень із його дружиною, я радісно вислухав історію Дона Корлеоне такою, яка вона була, перехилив ще чарку горілки й пішов. Старий чоловік, що повертається спогадами в минуле, — він не був такий перший і не буде останній. Він починав забувати про теперішнє, всілякі дрібниці: де поклав ключі, призначені зустрічі, дні народження — але в нього були люди, які про більшість цих речей нагадували, і якщо вже на те пішло, його пам’ять про минуле, здавалося, ставала навіть чіткішою. Я підозрював — і сподівався — що в майбутньому мене чекають інші нічні сесії, подібні до щойно закінченої. Я прагнув усіх його історій, потребував їх, аби врешті могти створити його самого.
Виявилося, що новина про майбутнє батьківство навіть потішила Нерона, підкреслюючи — а йому, схоже, це було потрібно — неустанність його чоловічої сили. У бізнесі ця сила також, здавалося, якийсь час не слабла, свідченням чого був для нас усіх масштабний будівельний проєкт, розпочатий на мангеттенському Вест-Сайді. «Рілейтед Компаніз Ел-Пі» та «Ґолдман Сакс» у рамках спільного підприємства з «Оксфорд Пропертіз Ґруп» розпочали масштабну перебудову Гадсон-Ярдз. До інвестиції залучено будівельний кредит розміром 475 мільйонів доларів, отриманий спільним підприємством «Рілейтед» і «Оксфорд» «із різних джерел». Я майже на сто відсотків був упевнений, що одним із кредиторів, під тією чи іншою назвою, був Нерон Ґолден — поруч із такими великими гравцями, як «Старвуд Кепітел Ґруп» Баррі Штернліхта і мережа елітних крамниць «Коуч». Уперше він заінвестував у ці десять із половиною гектарів багато років тому, в рамках інвестиційної програми EB—5, яка дозволяла іммігрантам до Сполучених Штатів інвестувати свій капітал в обмін на зелену карту, а згодом громадянство. Це нарешті прояснило мені, яким чином Нерон та його сини зуміли в момент змотати вудки й перебратися до Америки з усіма правами на роботу й проживання. Пізніше, у той рік, коли Василіса завагітніла, Ґолден зробив наступну інвестицію у формі мезонінного кредиту, який нагадував повторну іпотеку з тією різницею, що забезпечений був не нерухомістю, а акціями фірми-власника. Отож, теоретично, якби власник нерухомості не справлявся зі сплатою відсотків, Нерон міг би перейняти акції упродовж кількох тижнів і, володіючи акціями, здобув би контроль над нерухомістю. Наскільки мені відомо, до цього не дійшло. У будь-якому разі — з використанням кредитів чи без них, масштабно інвестуючи чи з мільярдними боргами, — він робив найвищі ставки в найбільшій грі на ринку нерухомості в місті.
Структура, що надала мезонінний кредит, називалася «ГОВВ Голдинґз». Коли помер римський імператор Нерон (68 р. н. е.), поклавши кінець правлінню юліансько-клавдіанської династії, настав Рік чотирьох імператорів (69 р. н. е.), коли Гальбу, прямого наступника Нерона, скинув Отон, а того, своєю чергою, повергнув Вітеллій, котрий довго не втримався і був зміщений першим імператором з династії Флавіїв — Веспасіаном. Гальба — Отон — Вітеллій — Веспасіан: Г-О-В-В.
Коли того року Василіса народила Неронові сина, хлопчика назвали Веспасіаном — так, мовби Нерон відчував, що дитина не має з ним кровного зв’язку й пізніше заснує власну династію.
Я, звичайно ж, промовчав.
У період вагітності своєї дружини, в очікуванні народження маленького імператора Веспасіана, Нерон Ґолден зациклився на пенісі Наполеона Бонапарта. Ця нав’язлива ідея мала стати достатнім сигналом погіршення його психічного стану, але сім’я поставилася до неї поблажливо, як до улюбленого коника старого. Коли Нерона не займали справи, ані нове життя, що формувалося у Василісиному лоні, ані вимоги виконання батьківських обов’язків щодо синів, він занурювався в пошуки французького імперського члена. З цього приводу ось що: Після смерті Бонапарта на острові Святої Єлени було проведено розтин, під час якого з невідомих тепер причин видалено різні органи, в тому числі досить непримітний фалос. Пізніше маленький Наполеон потрапив до рук (мені, певно, варто було б це сформулювати якось інакше) одного італійського священника, згодом був перепроданий, побував у власності певного лондонського книготорговця, переправився через Атлантику і спершу потрапив до Філадельфії, а потім до Нью-Йорка, де 1927 року був виставлений у Музеї французького мистецтва, після чого одна газета описала його як «зморщений вугор», а такий авторитетний часопис, як «Тайм» — як «пошарпаний шнурок з оленячої шкіри». У 1977 році його придбав на аукціоні знаний уролог Джон Латтімер у рамках місії ошляхетнення своєї професії, а після його смерті цей екземпляр перейшов у власність його доньки разом з іншим майном, включаючи кальсони Германа Ґьорінґа й закривавлений комір сорочки, яку президент Лінкольн мав на собі в театрі Форда. Тепер же всі ці реліквії перебували в Енґлвуді, штат Нью-Джерсі; орган Наполеона був загорнутий у тканину й зберігався в маленькій скриньці з монограмою «N» на кришці, що була замкнена у валізі в комірчині, і все це діяло на нерви Неронові, який прагнув, щоб член оточили імператорськими почестями, яких він заслуговує.
— Ось як це має бути, — сказав він мені. — Я викуплю цей екземпляр, і ми повернемо його французькому народу, а ви знімете про це документальний фільм — ти і твоя подружка. Я сам привезу скриньку до Парижа, направлюся до Будинку інвалідів, підійду до саркофага Бонапарта, де мене привітають найвищі посадовці Республіки, можливо, навіть сам президент, і я попрошу дозволу залишити скриньку на саркофазі, щоб Наполеон нарешті возз’єднався зі своєю втраченою чоловічою гідністю. У коротенькій промові я заявлю, що роблю це як американець, прагнучи віддячити французам за Статую Свободи, яку вони подарували Америці.
Він не жартував. Якимось чином він роздобув стаціонарний телефон будинку в Енґлвуді й задзвонив до доньки пана Латтімера, яка відклала слухавку. Після того він попросив спробувати двох дракониць, пані Метуші й пані Патяк, і вони намагалися, поки їхня телефонна співрозмовниця не звинуватила їх у домаганнях. Тепер він серйозно обмірковував можливість особистої поїздки до Нью-Джерсі з чековою книжкою в руці, щоб спробувати укласти угоду. Василіса мусила залучити всі свої здібності до переконування, аби відговорити його.
— Дорогий мій, власниця просто не хоче його продавати, — пояснила вона. — Якщо ти там з’явишся, вона матиме повне право викликати поліцію.
— Гроші вирішують усе, — пробурчав він. — Якщо запропонувати правильну ціну, можна вранці купити чийсь фамільний будинок, а до обіду в нього можна буде в’їхати. Якщо маєш досить готівки, можна уряд купити. А я не можу купити чотирисантиметрового кінчика?
— Облиш цю затію, — переконувала Василіса. — Зараз це не найважливіше.
Того року всі ми втягнулися в затушовування відомо якої теми. Нема сумніву в тому, що Нерон мав суперечливі почуття щодо сина, якого йому нав’язали. Ясна річ, що я, справжній автор нової сюжетної лінії, мав глибоко суперечливі почуття з приводу своєї ролі, так би мовити, не зазначеного в титрах привида пера, автора нового життя. Про почуття Василіси не можу сказати нічого. Інколи вона поводилася загадково, наче сфінкс. А про реакцію вже наявних спадкоємців Ґолдена тепер необхідно розповісти більше. До прикладу, саме цього року Апу Ґолден почав творити дедалі більш політично заангажоване мистецтво, розтрощуючи різні предмети й потім виставляючи їх, що мало символізувати розлами в суспільстві й викликану цим людську злобу.